Розділ 1: Незнайоме місто та дивне світло

Сліпучий спалах яскраво-фіолетового світла вибив повітря з легень.

Еріс Бореас Грейрат відчула, як земля пішла з-під ніг, а у вухах задзвенів оглушливий гул, схожий на рев кількох розлючених драконів. Наступної миті вона з гуркотом упала на щось тверде, холодне і неймовірно гладке.

— Угх!.. — вирвалось у червоноволосої мечниці.

Вона миттю перекотилася на бік і схопилася в бойову стійку, звичним рухом поклавши руку на ручку свого меча. В її очах горіла готовність розрізати будь-якого ворога, чи то монстр зі Святилища Меча, чи черговий прислужник Бог-Людини.

Але довкола не було ні монстрів, ні снігових гір.

Еріс замерзла і завмерла від подиву. Ніч була темною, але довкола горіли сотні неймовірних яскравих вогнів. Не м'яке світло магічних кристалів або смолоскипів, а різке, сліпуче різнокольорове проміння. У небеса йшли гігантські кам'яні вежі з сотнями вікон, що світилися. Уздовж вулиці зі скреготом і тихим гулом проносилися величезні залізні «монстри» з двома сліпучими очима-фарами.

Повітря пах дивно - димом, пилом, паленою гумою і чимось незнайомо-солодким.

— Де я?.. — прошепотіла Еріс, озираючись. - Рудеус?! Гей! Рудеус!

Ніхто не озвався. Навколо ходили рідкісні перехожі в дивному, небаченому одязі. Вони кидали на дівчину з вогненно-червоним волоссям, у шкіряних обладунках і зі справжнім мечем за спиною злякані й здивовані погляди. Деякі діставали з кишень маленькі плоскі прямокутники і спрямовували їх у неї.

Еріс пробила паніка, яку вона старанно приховувала за злістю. Вона була одна. Без Рудеуса, без наставника Гала Вульфа, без знайомого орієнтира.

Вона пробралася крізь вузькі вулиці і залишок ночі просиділа в тіні під гілками пишних дерев у незнайомому парку, не стуляючи очей і стискаючи меч рукою.

Настав ранок.

Небо над містом забарвилося в ніжно-рожевий колір, і на вулицях стало галасливіше. Люди поспішали у своїх справах. Еріс крокувала широкою вулицею, що веде вниз до красивої площі з високим білим монументом (Майдан Незалежності).

Її терпець остаточно урвався. Їй треба було дізнатися, куди її занесла магія телепортації.

Назустріч їй йшла молода дівчина років із двадцяти. На ній були сині джинси, світла куртка, у вухах стирчали білі дроти, а в руках вона тримала склянку з гарячим напоєм.

Еріс рішуче зробила крок уперед, перегороджуючи їй шлях. Вона гордо випросталася, схрестила руки на грудях і голосно, зі звичною командною інтонацією, запитала:

- Гей, ти! Де я? У якому ми королівстві? І де мені знайти Рудеуса Грейрата?

Дівчина різко зупинилася, ледь не проливши кави. Вона вищипнула з вуха один білі провід, ляскаючи очима, і з шоком подивилася на високу червоноволу войовницю.

- Е-е-е... Що? — перепитала незнайомка незнайомою, але чомусь частково зрозумілою завдяки магії (чи дивному диву) мовою. - Яке королівство? Дівчина, ви з косплей-шоу повертаєтесь?

- Перестань говорити дурниці! — гаркнула Еріс, насупившись і тупнувши ногою так, що асфальт під її чоботом, здавалося, трохи здригнувся. - Відповідай прямо! Що це за місто? І чи бачила ти тут хлопця з каштановим волоссям і магічною палицею?!

Дівчина зробила крок назад, з побоюванням дивлячись на справжній меч за спиною Еріс, але все ж таки відповіла:

- Це Київ... Україна. А про вашого Рудеуса... Ні, я його не знаю. Який ще палиця? Ви взагалі про що?

Еріс застигла.
«Київ? Україна?..»

Ці назви звучали чужо. У її світі не було ні такого королівства, ні такого міста. Ні на Центральному Континенті, ні на Континенті Демонів.

— Ні... — прошепотіла Еріс, і в її очах спалахнув небезпечний вогник. — Не може бути...

Вона зрозуміла головне: вона потрапила у світ, де про магію та Рудеуса ніхто ніколи не чув. І тепер їй потрібно не просто вижити тут, а й знайти спосіб повернутися назад, поки Рудеус не потрапив у пастку Бог-Людини без її захисту.