-Доброго ранку.-тихо сказала Ксенія, заходячи до класу.
-Не доброго,Ксеніє-суворо промовив пан Лео-Ти знову запізнилася!
-Ну вибачте...
Ксенія сіла за свою парту. За нею вона сиділа зовсім одна, тому що з нею ніхто не хотів дружити й навіть просто спілкуватися через її ставлення до роботів.
-Що ж, я продовжую урок. Так от...-почав учитель, але його перервав раптовий стукіт у двері.
-Добрий ранок, вибачте за запізнення-почувся голос із коридору.
-Ще один запізнився, діти, це наш новий учень приставишся пізніше . Сідай до Ксенії.
-Гаразд!
Ксенія сиділа шокована. Не тільки тому,що до неї хтось сідає, а ще й тому,що цей "хтось" це Ден!
"Тепер я думаю, що нарешті провчу цих роботів "-промайнуло в її голові.
Дзвонить дзвоник. Конкретно довгий урок закінчився.
-Тихо, продовжимо наступного уроку-сказав пан Лео.-Ідіть на перерву
Ксенія одразу підійшла до Дена:
-А скажи мені, чого тебе схопили роботи-поліцейські?
-Довга історія...
-Слухаю.
-Ну, я взагалі-то не люблю ту залізяку.
-Ого, я теж! Але у мене вони не залізяки а метал, ну продовжуй.
-...І я в них покидав каміння. Не знаю, чого вони так розсердилися.
-Ем...Чесно, я теж не знаю.