Розділ 4. Сад

«Ковчег». Рік польоту 0, дні 0–7

Світ не постав одразу. Не за мить і не від одного слова.

Сім днів. Сім днів Елайас майже не відходив від пульта. Сім днів Міхаель спав уривками, по дві години, просто на підлозі під пультом, підклавши під голову згорнуту куртку. Сім днів РУАХ повідомляв про кожен етап одним і тим самим рівним голосом, і кожне повідомлення закінчувалося однаково:

— Перевірку пройдено.

Елайас записував це в журнал. На третій день він помітив, що замість «перевірку пройдено» пише просто: «добре».

* * *

День перший

Світло, яке з'явилося після його слів, не мало джерела.

Воно просто було: рівне, сіре, як ранок у тумані, без сонця, без тіней, без кольору. РУАХ увімкнув модель освітлення, і вона ще ні на що не падала, бо падати не було на що. Екран перед Елайасом став ясно-сірим і порожнім. У цьому світлі не було нічого, крім нього самого.

— Модель рахує, — сказав РУАХ. — Тепер потрібен цикл.

— Який цикл?

— Чергування освітлення. Без нього не запуститься жоден біологічний ритм. Я можу зробити постійне світло. Так простіше, і це дешевше на чотири відсотки.

Елайас подумав про дев'ятнадцять годин. Про Ліхт, яка одинадцять років не вимикала лампи у своєму кабінеті.

— Ні, — сказав він. — Зроби ніч. Свідомості потрібна темрява, щоб спати. Без сну вона не витримає, навіть тут.

— Тривалість?

— Як удома. Двадцять чотири години. Половина світла, половина темряви. Біля полюсів хай буде по-різному.

На екрані сіре світло повільно потьмяніло і стало чорним. Потім знову посвітлішало.

— Вечір, — сказав РУАХ. — І ранок. Цикл стабільний. Перевірку пройдено.

Елайас узяв ручку і написав у журналі першу після законів позначку:

День 1. Світло відділено від темряви. Добре.

* * *

День другий

На другий день з'явилася вода. Спершу вона була всюди: моделі потрібна була маса, а Хава колись сказала, що будь-який світ починається з води. Потім РУАХ почав її ділити. Важке — донизу, легке — догори. Океан і пара. Між ними пролягла смуга прозорого, що поступово наливалося блакиттю, — атмосфера.

Міхаель прокинувся на підлозі, сів, протер очі й дивився на екран, доки сон не зійшов йому з обличчя.

— Небо, — сказав він.

— Межа сцени, — поправив РУАХ. — Зовнішній шар моделі. Те, що вище, рахується з нижчою роздільною здатністю. Вони не помітять.

— Ми бачимо купол, — сказав Міхаель. — А вони побачать небо.

День 2. Небо. Води над і води під. Добре.

* * *

День третій

На третій день РУАХ попросив вибрати, яку версію Хавиного середовища прийняти.

У робочій версії дерева змагалися за світло, а гриби розкладали мертву деревину. У райській нічого не гинуло. Хава готувала обидві; біля другої залишила позначку «калібрування», без строку експлуатації.

Елайас вибрав райську для Саду, а решті Світу лишив робочу, і РУАХ, отримавши підтвердження, запустив обидві, поки в першому банку Хава й далі бачила тестовий сон і не знала, що її ліси вже розгортаються на великому екрані.

Спершу суходіл. Він підіймався з води плитами, хребтами, плато. Вода збігала з нього в низини і лишалася там морями. Потім рослини. Не по одній, а цілими системами, як вона їх і задумала. Мохи, а слідом трави. Трави, а слідом кущі. Ліси, де кожне дерево знало, скільки йому треба світла і води і скільки місця лишити сусідові. Гриби під землею, які сполучали коріння в одну мережу. Болота, які дихали. Степи, на яких іще ніхто не пасся.

РУАХ запускав кожен модуль і перевіряв його, а Елайас дивився мовчки. Міхаель стояв біля екрана так близько, що міг би торкнутися його долонею, і не торкався.

— Вона геній, — сказав він.

— Так, — сказав Елайас.

— Вона не знатиме, що це зробила вона.

— Ні.

— Ходитиме по цьому всьому і думатиме, що воно завжди було. Що це… просто світ.

— Так і має бути.

Міхаель обернувся до Елайаса.

— А якщо колись їй захочеться подякувати? Тому, хто це зробив? Кому вона дякуватиме?

Елайас не відповів. Він написав у журналі:

День 3. Суходіл, моря, рослини. Добре.

Подумав і дописав нижче, дрібніше: Дуже добре. Це вона.

* * *

День четвертий

На четвертий день РУАХ сказав:

— Є проблема.

Ці слова за чотири дні прозвучали вперше, і обидва, старий і молодий, обернулися до екрана.

— Рослини ростуть, а світло досі ні від чого не йде, — сказав РУАХ. — Мені потрібне Сонце. А параметрів Сонця ніхто не задав.

У кімнаті стало тихо.

— Як це не задані? — спитав Елайас.

— Є два набори, — сказав РУАХ. — Яким воно було в день старту. І яким було до аномалії. Обрати мали ви.

Елайас подивився в ілюмінатор: кільце оберталося, і за склом пропливала чорнота, а Земля вже лишилася надто далеко позаду, щоб її було видно.

— Архівні, — сказав він.

— Підтверджую. Архівні параметри. Спектральний клас G2, жовтий карлик. Світність…

— Не треба цифр.

Сонце зійшло над світом Хави повільно, як сходило колись над Землею, коли Елайас був хлопчиком і прокидався в будиночку діда біля моря, бо промені падали йому просто на подушку. Воно було жовте, тепле і маленьке, саме такого розміру, як треба. Не біле, не завелике, без корони, як волосся жінки, що повертає голову. Звичайне Сонце. Те, яке вони втратили.

Тіні вперше лягли від дерев. Трави, які три дні росли під сірим світлом без джерела, раптом стали зеленими, бо тепер було чому їм бути зеленими. Над морем, що звалося ще ніяк, заграла вода.