Частина 4. Розколотий світ.

Розділ 1: Зіткнення ідеологій.

Минуло більше ста років від епохи Великої Забудови. Земля, що раніше була обплутана незримими мережами знань, тепер розкололася на численні ізольовані спільноти. Людство, переживши спільну катастрофу, почало групуватися у фракції, кожна з яких пропонувала своє розуміння життя в світі, де письмова мова зникла. Навіть у мороці неписьменності люди шукали розуміння та влади, що неминуче тягнуло за собою сутички.

Найбільш радикальними були «Очищувачі». Вони вірили, що Забуття – це нещастя, а божественна кара за гординю людства, за його надмірну залежність від "паперових ідолів" та "цифрових демонів". Для них кожен артефакт зі "Старого Світу", що містив письмові символи, був оскверненням. Їхні групи, часто очолювані харизматичними, але фанатичними лідерами, мандрували між поселеннями, спалюючи залишки книг, руйнуючи старі вивіски та екрани, знищуючи будь-яку згадку про письмо. Вони проповідували повернення до "чистого життя", де знання передавалися лише через усне слово та прямий досвід. Їхня риторика була проста і потужна: "Лише той, хто забуде минуле, знайде істинний шлях".

На протилежному боці стояли «Хранителі Пам'яті». Ці люди, здебільшого нащадки тих, хто пам’ятав хоч щось про До-Забуття, або ж ті, хто вірив у цінність минулого, збирали та оберігали будь-які артефакти зі "Старого Світу". Вони не могли їх прочитати, але вірили, що ці предмети містять у собі ключ до відновлення. У їхніх сховках, часто у підвалах старих бібліотек чи музеїв, зберігалися незліченні томи, дивні пристрої та карти. Вони передавали історії про "читаючих людей" як священні легенди, сподіваючись, що колись хтось знову "зрозуміє символи". Деякі з них навіть відправлялися у небезпечні подорожі, шукаючи міфічних "читачів" – тих рідкісних індивідів, які, за чутками, зберегли здатність до розуміння написаного, або хто міг навчити, як це зробити.

Між цими двома ідеологічними полюсами існували численні групи анархістів і мародерів. Це були ті, хто скористався загальним хаосом для власної вигоди. Вони не мали ідеології, окрім виживання та збагачення за будь-яку ціну. Вони грабували покинуті склади, нападали на слабші громади, забираючи ресурси, зброю та все, що мало цінність. Для них старий світ був просто джерелом "трофеїв", а Забуття – можливістю жити без правил. Вони були небезпечними, непередбачуваними, і їхня присутність робила будь-яку подорож смертельною.

Ці фракції не просто співіснували – вони постійно зіштовхувалися. «Очищувачі» спалювали те, що «Хранителі» намагалися зберегти. Мародери нападали на обидві сторони, не розрізняючи їхніх цілей. Кожне поселення мусило обирати, на чиєму воно боці, або ж намагатися залишатися нейтральним, що було майже неможливо у світі, де довіра була дефіцитним ресурсом, а кожна зустріч могла стати фатальною. Людство, що колись було єдиним завдяки спільним знанням, тепер було розірване на частини своїми власними уявленнями про майбутнє.