…

Розділ 7. Архітектори Забуття.

Заглибившись у вивчення щоденника, Дарина та Сергій виявили дивні записи, що стосувалися не лише особистих переживань його автора, а й якихось «експериментів», «проектів» та згадок про «Центр дослідження свідомості». Ці записи були зашифровані або написані незрозумілою термінологією, але Дарина відчувала, що це ключ.
Вони звернулися за допомогою до Олега, колишнього професора історії, який до Епідемії викладав в університеті і, на диво, зберіг частину своїх знань, хоча й з прогалинами. Олег, що пережив декілька хвиль Забуття, був виснажений, але його розум залишався гострим.
«Центр дослідження свідомості…» — Олег задумливо погладив свою сиву бороду. «Я щось чув про це. Чутки. Говорили, що це була таємна урядова установа, яка займалася… контролем над пам'яттю».
Дарина та Сергій переглянулись. Цей термін пролунав, як грім серед ясного неба. Контроль над пам'яттю?
«Тобто, це не випадкова хвороба?» — запитав Сергій.
Олег тяжко зітхнув. «Деякі вважали, що це може бути. Але офіційно ніколи нічого не підтверджувалося. Після Епідемії всі згадки про цей Центр зникли. Наче його ніколи й не існувало».
Їхній шлях привів їх до старого архіву, який раніше був університетською бібліотекою. Частина його була запечатана після Забуття, мовляв, через небезпечні віруси. Але Дарина відчувала, що це не так. Під покровом ночі, використовуючи знання Сергія про обхідні шляхи в старих будівлях, вони проникли всередину.
Повітря в архіві було важким, просоченим запахом пилу та забуття. Скрізь лежали розкидані книги, полиці були повалені. Вони відчували, що тут щось шукали, щось знищували. Після годин пошуків, серед купи розбитих колб та забутих експонатів, вони знайшли прихований сейф. У ньому був застарілий комп'ютер, який якимось дивом все ще працював.
На екрані з’явилося згасле меню. Дарина навмання спробувала ввести пароль, який знайшла в щоденнику. І він спрацював.
На екрані з’явилися файли. Тисячі файлів. Вони були зашифровані, але назви говорили самі за себе: «Проєкт Омега», «Матриця Пам'яті», «Протокол Стирача».
«Омега…» — прошепотів Сергій. «Це було в щоденнику. Автор писав про якийсь «Омега-фактор», який «стирає»».
Раптом з динаміків комп'ютера пролунав голос. Спочатку тихий, а потім все гучніший, загрозливий.
«Ви не повинні були знайти це. Ця інформація є небезпечною. Ваша пам'ять буде стерта».
Екран почав мерехтіти, а по кімнаті рознісся низький гул, що викликав відчуття нестерпного тиску в голові. Дарина відчула запаморочення. Спогади почали розпливатися, наче чорнило у воді. Вона забувала, хто вона, де вона, що вона шукає.
«Сергію…» — простогнала вона, тримаючись за голову.
«Дарино, тримайся!» — крикнув Сергій, намагаючись вимкнути комп'ютер. Але той не реагував.
Вони відчули, як минуле тануть. Це була не просто Епідемія Забуття – це було цілеспрямоване знищення.