1. Злість/Гнів

Злість – одна із табуйованих емоцій у нашому суспільстві. Злитись не можна, злитись погано. У більшості при слові злість виникає образ людини що кричить і трощить усе навколо.

Насправді цей стереотип не про саму емоцію, а про її деструктивні прояви. Так відбувається якраз навпаки – від поганого контакту зі злістю і невміння виражати її конструктивно.

Злість має для нас чимало дарів. Давайте розберемось які вони і як ними користуватись.

Дари злості – для чого нам ця емоція?

Злість говорить про те, що якась наша потреба порушується, фокусує увагу на цьому і виділяє енергію, щоб ми могли вирішити проблему.

Перший дар злості – захист

Вона допомагає відстоювати наші інтереси, захищати фізичні та психологічні межі, говорити «Ні» тому, що не влаштовує, змінювати його, іти звідти де нам не подобається. Для цього злість допомагає нам відчути себе сильнішими, більш впевненими та енергійними.

Прислухаючись до злості ми можемо зрозуміти, коли хтось вторгнувся на нашу територію. Або, як кажуть психологи, порушив межі.

Що таке межі?

      1. Межі можуть бути фізичні – ваше тіло.

І це не лише про фізичні ушкодження чи біль. Навіть коли вас обіймають, а ви цього не хочете, це є порушенням меж. Тільки ви можете визначити хто і в якій мірі може до вас наближатись чи торкатись.

Злість дає зрозуміти, що вам неприйнятний такий контакт. Ви отримуєте енергію для захисту, а інша людина бачить що з вами так не можна – через ваші слова, міміку, жести, тон голосу.

      2. Межами може бути територія або ваші речі – квартира, робоче місце, автомобіль, номер у готелі де ви поселились, улюблена сорочка.

Наприклад, злість повідомить що щось не так, коли до вас приїхала родичка, яка заходить у кімнату без стуку, хоча у вас прийнято стукати. Або коли хтось взяв без дозволу вашу річ, а ви б цього не хотіли.

      3. Межі можуть бути психологічні – ніхто не має права вас принижувати, ображати.

Наприклад, іноді ми відчуваємо злість навіть коли хтось «просто пожартував» на нашу адресу – так ця емоція повідомляє про приховану, тобто пасивну агресію у наш бік і порушення психологічних меж. Так, злість є досить чутливим захисником.

Межі гнучкі – вони змінюються залежно від ситуації і людини. Комусь ви дозволяєте те, чого не дозволяєте іншим. Головний орієнтир – як ви себе із цим почуваєте. І злість вам допоможе зрозуміти, що для вас підходить, а що ні.

Чимало корисного, чи не так? Але це не все.

Другий дар злості – зрозуміти, що мені потрібно

Злість прямо вказує на те, що нам зараз потрібно і важливо.

Вона говорить, що у нас є потреба, але ми зустрілись із перешкодою, яка заважає отримати те, чого ми хочемо. Або щось важливе для нас знаходиться під загрозою.

Прислухаючись до злості ми можемо краще зрозуміти чого ми хочемо і що для нас важливо.

Тому, коли відчуваєте злість, запитайте себе: «Чого важливого я зараз не отримую? Чого я насправді хочу в цій ситуації? Від кого?»

      Наприклад, ви злитесь на партнера, бо він вам довго не дзвонить. Насправді ви злитесь не через це. Відповідаючи на запитання ви можете побачити, що вам важливий не сам дзвінок — це для вас знак уваги і турботи. І саме уваги та турботи у стосунках зараз не вистачає.

Як підказку подивіться перелік потреб у розділі про потреби.

Далі запитайте себе: «У чому конкретно перешкода?»

Зазвичай ми спрямовуємо злість на людину. Хоча перешкода не в самій людині а у тому, як вона діє. Якісь її вчинки, слова чи інтонація. І тоді з цим можна щось зробити.

Відповідаючи на ці запитання ви краще зрозумієте, чого саме ви хочете, від кого, яка насправді перешкода.

      Наприклад, замість того щоб влаштувати сварку коли партнер все таки подзвонить, ви можете домовитись, як вам отримувати те що хочете.

Часто коли партнери перестають спрямовувати злість один на одного,  а використовують цю енергію для пошуку рішень, то знаходиться значно простіший і конструктивний спосіб для обох отримати бажане.

Ще варіант – іноді нас може дратувати людина без видимої на те причини. Так буває, коли ця людина робить те, що ми самі б хотіли, але забороняємо собі. Через якісь установки чи травматичний досвід.

Тобто, у нас є потреба, ми собі забороняємо її задовольнити, а злість скеровуємо назовні, на когось іншого, хто собі цього не забороняє.

      Наприклад, Максим відчуває злість і засуджує свого колегу, який вільно бере відпустку і відпочиває, вчасно завершує робочий день і займається цікавими йому справами за межами роботи. Називає його безвідповідальним та легковажним.

Сам Максим вже три роки не був у відпустці. Навіть на лікарняному він працює. А на цікаві для себе справи не знаходить часу, бо всі сили віддає роботі.

Через це Максим втратив мотивацію та інтерес до роботи, постійно прокрастинує, але продовжує себе змушувати працювати, бо не знає як інакше, і в його житті окрім роботи місця нічому немає.

У процесі терапії виявляється, що Максим з дитинства засвоїв, що «потрібно постійно щось робити, а не сидіти без діла». Як тільки він починав займатися чимось цікавим для себе або просто відпочивати, батьки одразу ж знаходили для нього якесь «корисне» заняття – уроки, прибирання, сходити у магазин, попрацювати на дачі.

Максим давно виріс і може сам вибирати, коли йому відпочивати чи займатися цікавими для себе справами. Проте зовнішні заборони від батьків давно перетворилися на внутрішні і тепер уже він сам собі командує «не сидіти без діла», а відпочиваючи відчуває провину.

Замість того щоб визнати свої потреби і нарешті дозволити собі жити так як він хоче, Максим злиться і засуджує колегу – саме тими словами, які колись сам чув від батьків. Що ніяк не покращує його життя.