Ми вже не ті – ми зовсім інші,
І стільки вже випробувань пройшли.
Можливо, час настав.
Чи скільки нам залишилось чекати,
Коли нарешті здійсняться дива?
Можливо, хочу стати я пилинкою
І політати серед хмар,
А може – розчинитися в повітрі
І щоб ніхто не турбував.
І не кажи : «Я зрозумію».
Навіщо кидати слова спроста?
Ти просто промовчи, а краще відвернися!
Позакривай ти очі, вуха
І не дивись, не слухай ти мене,
Лише тоді думки й слова
Повилітають в небуття.
Це краще, ніж бути сильним,
Але здаватися слабким.
Нікому не розкажу, нікому не відкриюсь,
Лише тихенько прошепчу.