На цей раз – жодних гарних фото,
Лиш темрява просочується через вікно.
Ще, навіть, сонце не зійшло,
А ти не спиш – між стін сидиш.
Нестерпне відчуття тривоги,
Що охопило з ніг до голови.
І все стає немов в тумані,
І чуєш вибухи, дзвенить, стріляє
І подих вмить перехопив.
Не знаєш, навіть, чи настане ранок?
Чи буде нова дата у календарі?
Не розумієш, чому така страшна розплата
Для тих, чиї повіки вже зімкнулися навік…