Розділ 17

По тілу прокочувались приємні хвилі передчуття. Такий божевільний вчинок, цей неповторний вечір і чоловік, від якого я не можу встояти. І досі не можу повірити у своє щастя. Хіба так буває? Поїхала наосліп до чужої країни, знайшла чудовий шанс для заробітку і самовдосконалення. На додачу зустріла перше і таке приємне кохання, чоловіка з великої літери. Хай він нічого ще не обіцяв, та поведінка все видає. Я дійсно подобаюсь йому, це читається ув очах, жестах і міміці. А ще саме ставлення, кожен наступний вчинок радує сильніше.

Він побіг владнати останні справи до офісу, а я нервово шукала у сумочці свій паспорт. На емоціях не пам’ятала, чи взяла його, та, на благо, швидко знайшла. Потім прийнялась виконувати вказівку Томаша. У бардачку знайшла дві папки. У першій були документи до автомобіля, які я одразу повернула на місце. Коли взяла до рук другу, з неї вислизнуло кілька паперів. Стало прикро від власної незграбності, тож я миттю почала їх збирати і засовувати на місце. Озирнулась на вхід до будівлі, у холі виднівся силует Томаша і його співрозмовника.

Останній, досить яскравий документ викликав у мене цікавість. Через кілька секунд в очах почало розпливатись, а холодні мурашки вкрили кожен міліметр мого тіла. Кожна буква щосили била по моїх нервах, залишаючи нестерпні сліди. Я знову перевела погляд на Томаша, він впевнено розмовляв і велично себе поводив. Я дивилась і не могла відірвати погляду, розуміла, що треба негайно втікати, та не могла. Зараз я дивилась на нього востаннє, і через це ще більше пекли очі від гірких сліз. Що ж я накоїла?

Поспіхом повернула документи на місце. Вискочила з авто, прихопивши свою валізу. Я востаннє озирнулась і миттю зникла за рогом будівлі. Ноги підкошувались, а мною трусило, мов від холоду, хоча ніч була тепла. На сусідній вулиці спіймала таксі і вказала адресу Соломії. Адреналін у перемішку зі страхом, болем і розчаруванням із шаленою швидкістю пульсував у венах. Я добре розуміла, що вчасно втекла, і зробила все правильно. Однак легше від цього не стало, треба було тікати ще того вечора, коли погодилась на келих вина. Тоді я бачила у цьому чоловікові справжнє єство, та він зміг його заховати за красивими жестами.

Із папки випало свідоцтво про одруження дворічної давнини. Він одружений. Я закохалась у одруженого чоловіка. Провела з ним прекрасні і романтичні миті. Ночувала у його будинку. Підіймалась у небо, бачила у ньому своє майбутнє. І світ за очі хотіла полетіти. Я картала себе за кожен вчинок. Жила без кохання стільки років і горя не знала, та мені закортіло спробувати – й одразу метеликом у вогонь.

Напевно, Венеція повинна була стати ключовим моментом. Він планував скористатись мною, а потім викинути з життя і спокійно піти до дружини. Цікаво, хто вона? Красивіша, ніж я, багатша, вишуканіша? Звісно, що так! За спиною у цього чоловіка може бути лише найкраща жінка. Може, вже й дитина у них є.

Той дім, ще тоді мені здався надто порожнім. Тепер розуміла, що він і не його зовсім. Таке, місце, щоб пустити пил в очі. Скільки таких дурнуватих і наївних дівчат там ночувало?

Через кілька хвилин я зрозуміла, що він мене шукатиме. А я цього зовсім не хочу. Вийняла смартфон із сумочки і поспіхом накинула пару фраз. Потім вийняла чеську сім-карту і викинула її через скло. Може, він і сам здогадався у чому причина, бо треба було краще компромат на себе ховати. Знову моє знання чеської вилізло мені боком. Не знала б читати і все. Тільки це добре, що прочитала. Мама мене б ніколи не пробачила. Вона завжди каже, що шлюб – це святе, в нього не дай Боже втручатись. Знову згадала його палкі поцілунки і серце стиснулось від образи. Цікаво, скількох він ще так цілує?

На щастя, Соломії вдома не було, ні тоді коли йшла, ні зараз. Вони поїхали з дітьми на виставку динозаврів, чим врятували від приниження. Я прийняла теплий душ, намагалась змити бруд останніх подій з себе. Тільки це не допомагало. Мені б серце вимити, стерти сліди кохання назавжди. Поспіхом одягнула піжаму і лягла на диван, кутаючись у покривало.

Як далі жити – не розуміла. Лишилось лише одне бажання – якомога швидше виграти конкурс і втекти додому. Я готова відмовитись від престижного робочого місця, візьму грошову винагороду і повернусь до себе. Це місто і ця країна тепер назавжди асоціюватимуться з ним. А я не хочу мати з цим зрадником нічого спільного. Найгірше у цій ситуації те, що він не мені зраджував, а зі мною.

Телефон завібрував на тумбочці, з мелодії зрозуміла, що це мама. Вперше мені не хотілося з нею розмовляти, було соромно за себе, за вчинки і почуття. Та взяти мусила, бо це мама.

- Привіт, матусю, як ти?

Із награною посмішкою спитала, бо мама подзвонила по відео зв’язку. Тільки світло забула ввімкнути і  її зовсім не видно було. Через мить її вигляд змусив перелякатись. Мама сиділа вся у сльозах, із розпухлим і червоним обличчям. Я миттєво забула про свої проблеми і з острахом чекала поганих новин.

- Мамо, що з тобою?! Не лякай мене так!

- Катю, я мала рацію, ой, сором на все село. Даринка вже три місяці вагітна.

У мене аж від душі відлягло. Я вже злякалась, що хтось помер, а тут навпаки – згодом народиться.

- Та тут радіти треба, а ти побиваєшся. Хай те село на себе краще дивиться. Наче всі праведники зібрались. А Влад що?

Можливо, він покинув Даринку і тому мама так плаче? Якщо так, то сестричка і сама впорається із нашою допомогою. Люблю її понад усе, готова останнє віддати. Мама трохи заспокоїлась і вже завзято взялась пояснювати:

- Ми сіли вчора за вечерю з батьком одні, бо їх не дочекаєшся. Як раптом вони прийшли такі поважні. Влад мені букет квітів, батькові – коньяк дорогий. І гайда у нас руки Даринки просити... Ми перезирнулись, обоє в шок прийшли. Яке весілля, коли ще рік навчатись. От я і запропонувала через рік. А він, - мама знову зривається на ридання, - каже, що через рік теж буде свято – на честь хрещення дитинки.

Якось мимоволі я почала щасливо усміхатись. На щастя, мама знову добряче перебільшила. Моя сестричка зробить мене тіткою, точніше, вже зробила. Всередині одразу тепло стало, і гордість з’явилась. Мій перший племінничок або племінниця.