Розділ 7

Підйом сьогодні знову ранній і дуже галасливий. Соломія збирала і себе на роботу, і дітей до школи. Цим «ранком матусі» вона відбила у мене бажання заводити сім’ю. Все готується, прибирається, прасується її руками. Ще й я, на додачу, із запитаннями.

- А що одягати?

У мене якось не до прибирання гардероб підлаштований. Якщо не сукня, то діловий костюм. Сподіваюсь, можна обійтись своїми речами, а то ще змусять одягнути якусь мішкувату форму.

- Головне, щоб усе чорного кольору було. І швиденько, щоб не спізнитись.

Перекинувши всю валізу догори дриґом, я знайшла чорні джинси і футболку. Думаю, згодиться. Волосся заплела у косу, щоб не заважало. Макіяж сьогодні можна і не робити, у мене брови з напиленням і вії нарощені. Вигляд завжди хороший. Та й не потрібен мені той вигляд, все одно я прибиральниця. Взулась у легенькі кросівки, теж чорного кольору. Красиво вийшло, давненько так не виходила у люди. Навіть кілька років відмінусувалось.

Ми заїхали спочатку до школи, Соломія відпровадила дітей, а потім поїхали в офіс. Хвилин десять шукали вільне місце на паркінгу і ледве його знайшли. Це і не дивно, бо офісна будівля о-го-го, десять поверхів зі скла і краси. І як туди йти у такому вигляді? Наступні дні буду ці речі у сумці нести, а заходити більш пристойно вдягненою.

Наш офіс був на дев’ятому поверсі. Поки ми підіймались прозорим і блискучим ліфтом, я милувалась виглядом міста з висоти. От і працюється ж людям. Із роздумів витягла Соломія:

- Отже, наше приміщення займає ліву половину поверху. - Ми вийшли у просторий коридор, де з двох боків розміщувались входи до офісів. - У нас працює сімдесят чоловік, шістдесят п’ять столів у головній залі і ще п’ять кабінетів. А ще дві кухні, три вбиральні і роздягальня.

Я йшла за Соломією, уважно роздивляючись довкола, намагалась запам’ятати, що де є. Але старання залишились марними, бо від розмірів голова йшла обертом. Ми пройшли поміж усіх столів, вони дуже красиві і розмежовані скляними матовими перегородками. Соломія за чергою заглянула у кожен кабінет, ув останньому і найбільшому ми трохи затримались. Доки вона рівняла все під лінієчку, я роздивлялась фото у вітрині. Молодий і красивий чоловік із чорним волоссям, акуратною бородою, карими очима й акуратним носом. Він стояв на терасі, а біля нього – великий собака.

- Тільки нічого не чіпай!

Соломія так голосно сказала, що я аж злякалась. Що ж це за місце, що і торкнутись нічого не можна.

- Та я лише дивилась. Це кабінет начальника?

- Так.

- А він що, дуже строгий?

Висновки самі напросились, бо Соломія перелякано себе вела лише тут. Не люблю я начальників, ну хіба у своєму виконанні, але це вже потім, вдома.

- Не знаю, я з ним не спілкуюсь особисто, та всі тут його поважають. А я просто стараюсь догодити.

- Зрозуміло.

- Ну все, ходімо до кімнати покоївок.

Я ще раз кинула погляд на фото і покрокувала за Соломією. Наш «кабінет» був біля вбиральні, так собі місце. Я очікувала побачити комірчину два на два метри, однак помилилась. За глухими дверима виявилась простора кімната зі столиком, диванчиком і кухонною шафкою, а за перегородкою велика шафа з усім необхідним, невеличка ванна, прибиральні візки. Все досить красиве і сучасне.

Соломія увімкнула чайник і зробила нам гарячі напої. Вийняла зі своєї сумки булочки. Початок робочого дня мені сподобався. Бо зранку не встигла і глянути на їжу.

- Зараз усі приходять на роботу, тому нам краще не показуватись. Поп’ємо чаю і розкажу тобі, що до чого.

- Добре.

Десь близько години Соломія розповідала мені про мийні засоби, а я все записувала. Назви були чеською, тож я могла сплутати. Потім вчила користуватись возиком. Доведеться все мити шваброю, бо для мийної машини тут замалі проходи. Килими пилососити можна лише ввечері, тож це буде моє заняття. Загалом, нічого складного.

Потім ми вийшли до кухонь, там вже встигли попити каву і добряче насмітити. Ми перемили посуд, підмели, забрали сміття. Слідкували за чистотою вбиралень. Після наради прибрались у нарадчій кімнаті. Коли всі вийшли на обід, пройшлись по залі, щоб трохи прибрати.

Я помітила кілька кульок з листків, розкиданих біля смітника під столом, і нахилилась їх підібрати. Наче навмисне накидали, а чому б і ні? Повернешся з обіду, а в тебе вже чистенько. Доки я підбирала і бубніла на недобросовісних робітників, почулись впевнені кроки, я трохи підняла очі і побачила дорогі і начищені туфлі. Обережно визирнула з-під столу й одразу зрозуміла, хто йде. До виходу прямував бос, він дуже схожий на того хлопця з фото, а ще весь такий упевнений і вишуканий. Аромат дорогих парфумів умить рознісся по всій залі, і я ледь не зомліла від його крутизни. Мабуть, вони дорожчі за моє авто. То он як пахне непристойна розкіш.

- Катрусю!

Мене гукнула Соломія і показала жестом підійти. Я швиденько прибрала під столом і пішла до неї.

- Бос пішов додому, ми можемо у нього прибрати.

- Добре!

Ви не повірите, та для його кабінету є окрема поличка у нашій шафі. Навіть пил витирається ганчіркою, приємнішою за шовк. Ми прибирали майже годину, вичищали кожен закуток. Напевне, він алергік, тож потрібно позбутись кожної пилинки. Тут все таке дороге, що у голові паморочиться. Я боялась щось зламати, тому дуже акуратно прибирала. Дивно якось було до чужих речей торкатись, почувалась тут зайвою.

Навіть не встигла зрозуміти, як робочий день закінчився. На зміну заступила колега Соломії. Жінка познайомилась зі мною, а пізніше вони почали спілкуватись чеською. Я слухала збоку і дуже раділа, адже майже все розуміла. Сьогодні після обіду у мене курси, тож буду мати чим хвалитись.

Моїм вчителем є молодий хлопець, він студент і підробляє репетиторством. Я тут подумала, може такого зятя мамі привести? Філіп низенького зросту, худорлявий, в окулярах і з брекетами. Але ж розумний і роботящий. Ото вона б раділа. Сьогодні ми займались кілька годин, а ще займатимемось у вихідні. Бо потім я працюватиму після обіду, а він вчитиметься до обіду. І курси поки потрібно перервати.