100 Тала

Антон запросив мене погуляти на вихідних. Трохи повагавшись, я все ж вирішила дати йому шанс.

В суботу в домовлений час я вийшла з під'їзду і відразу помітила Антона. Він стояв біля таксі.

Помітивши мене, він радісно посміхнувся і пішов мені на зустріч.

- Привіт! - Промовила я, і собі, посміхнувшись.

- Привіт, Талочко! Ти навіть не уявляєш того, який я радий тебе бачити, - промовив хлопець, намагаючись мене обійняти, але я спритно від нього вислизнула.

Важко зітхнувши, Антон Білецький взяв мене за руку і повів до машини.

Коли ми їхали, я бачила, що хлопець хвилювався і постійно поглядав на мене ніби перевіряючи, чи я досі знаходжусь поряд з ним.

За ті два роки, що ми навчалися в одному класі, я вперше бачила цього нахабного і самовпевненого мажорика таким стурбованим і це виглядало досить мило.

Коли таксі зупинилось біля розкішного, двоповерхового будинку, я здивовано поглянула на Антона.

- І куди це ти мене привіз, Білецький? - Поцікавилась я, підійнявши брову.

- До себе додому. Тільки ти не хвилюйся і нічого собі не надумуй. Вдома моя мама. Ми просто пообідаємо разом і поп'ємо чаю. Все буде добре. Я обіцяю...

- Антоне, але ж ти не казав, що збираєшся познайомити мене зі своєю мамою, - розгублено промовила я.

- Не казав, бо боявся, що ти злякаєшся і відмовишся... Тало, моя мама сьогодні пів дня готувала і дуже хотіла побачитись з тобою. 

- Добре, ходімо, - зітхнувши, промовила я.

- Обіцяю, що ти не пожалкуєш, що погодилась, Тало, - сказав Антон, допомагаючи мені вийти з машини.

Як я не намагалась, але не могла приховати свого хвилювання. Чогось я дуже боялась того, що Антонова мама зовсім не зрадіє, побачивши когось типу мене.

Коли ми увійшли у дім, Антон допоміг мені зняти куртку.

- О, ви вже приїхали! Привіт, Талочко! Яка ж ти гарненька... Я мама цього хлопчиська. Називай мене Вірою. Я неймовірно рада тебе бачити, - промовила вродлива, білява жінка, обіймаючи мене.

Від такої уваги я навіть розгубилась. Антонова мама була милою, привітною та дуже мені сподобалась.

- Доброго дня. Я теж рада вас бачити, - промовила я, посміхнувшись.

- Проходьте, діти. Мийте руки... У мене вже все готове, - сказавши це, Віра зникла на кухні.

- Антоне, у тебе така класнюча мама. Ще й така гарна...

- Так, мені з нею дуже пощастило.

Помивши руки у ванній кімнаті, ми пішли у їдальню, яка була розміром, як вся наша квартира.

Спершу я трохи соромилась, але те, що Антон і його мама поводились привітно і дуже просто, допомогло мені швидко освоїтись.

Не минуло і двадцяти хвилин, як я вже весело сміялась із Антонових жартів і історії про похід у ліс, яку розповідала нам його мама.

Як це не дивно, але в їхній компанії я почувалась комфортно і спокійно. Всі страви були надзвичайно смачні.

Антонова мама дуже зраділа, коли я їй про це сказала. Коли ми поїли, Антон запропонував мені показати його кімнату.

- І що на мене чекає? Мажорське лігво? - Сміючись, поцікавилась я, коли ми піднімались сходами на другий поверх.

- Ні. Лігво там було вчора, а сьогодні я навів там лад. Так, що ти не впадеш відразу з порога, перечипившись за якісь мої речі, - сміючись, відповів Антон.

Коли ми увійшли в його кімнату, першим, що я побачила, був торт із свічками, різні десерти і дві чашки з чаєм.

- Антоне, у тебе  сьогодні день народження?! - Шоковано запитала я.