Епілог

ЕПІЛОГ

Я стояла біля вікна нашої з чоловіком розкішної спальні і дивилася на подвір'я замку Тадаран. Там панувала святкова метушня. Слуги готувалися до приїзду гостей на сьому річницю нашого з Вейдом весілля. Приїзду найближчих для нас осіб. Тих, кого ми раді бачити завжди, але з ким через постійну зайнятість зустрічаємося не так часто, як би цього хотілося. Тим дорожчі хвилини, які можемо провести разом, ділячись новинами і згадуючи часи, коли могли запросто ходити одне до одного в гості.

Життя кожного змінилося настільки, що сім років тому я б не повірила, що таке можливо. Втім, як і справи в наших державах.

Війна з орками все-таки виявилася неминучою. Але завдяки тому, що вдалося подолати суперечливі питання, ельфи, дроу, птери і люди виступили єдиним фронтом. І навіть вампірські громади, які зазвичай трималися осторонь, до нас приєдналися. Аж надто їх зачепило те, що орки через нині покійних Аоталя Тадарана і Саміаля Марандара намагалися підставити вампірів!

Попри те, що цього разу орки накопичили величезні сили, війну вони програли. Щоправда, для остаточного розгрому знадобилося два роки жорстоких битв. Але тепер вони ще довго не оговтаються. Майже вся тарнська верхівка перебита. А переможці поставили над орками свій уряд – союз різних рас: по одному представнику від людей, світлих і темних ельфів і птерів.

Взаємини між самими союзниками теж змінилися в кращу сторону. Те, що один з темно-ельфійських кланів очолив князь-людина, стало для решти одноплемінників шоком. Вони навіть спочатку протестували. Але коли побачили, як медальйон Дволикої загоряється в руках Вейда, якому я на Раді кланів тимчасово його передала, на якийсь час втратили дар мови. Ніколи ще обранцем Дволикої не ставав чоловік, а тим більше – людина! Мабуть, богиня справді вирішила, що настав час її дітям дещо змінити у своєму житті.

Коли ж завдяки нововведенням Вейда і підтримці герцога Баніана наш клан став наймогутнішим, поступово теж почали впроваджувати деякі реформи.

Що до відносин мого чоловіка з батьком, то тут теж з’явилися зрушення в кращий бік. Вони, звісно, спілкувалися нечасто. Занадто багато у них було обов’язків. Але все одно сильно зблизилися. Особливо якщо порівнювати з тим, що було раніше. Єдине – Вейд так і не пробачив Далінду і не бажав її бачити в нашому домі. Герцог приїжджав до нас в гості сам. І я в цьому була згодна з чоловіком. Якщо сам герцог щиро розкаявся в тому, що колись дуже негарно вчинив з Вейдом і його матір’ю, то ця білявка – ні краплі. Тож їй у нас були не раді.

Що до птерів, то у них теж багато що змінилося. Вони стали більш охоче пускати чужинців на свій острів і активніше брати участь в житті інших країн. І, гадаю, важливу роль в цьому зіграли наслідки шлюбу Лари Ар-Ніл і того, кого нещодавно всі знали як Скаженого Лиса, а тепер називали не інакше як пан Нагаль.

Він, як і обіцяв, відійшов від злочинних справ, зосередившись на торгівлі та іншому законному бізнесі. Причому досяг у цьому такого успіху, що інші тільки дивувалися його хватці! Але річ зараз не про те, що Лис зміг піднятися серед одноплемінників дружини. А про те, що раніше птери вважали неможливим. Птерка не тільки змогла завагітніти від чужинця, але ще і кілька разів. Причому діти народжувалися не напівкровками, а чистокровними. Дві дівчинки-птерки, а третій – активний і непосидючий рудий перевертень-лис.

Птери ставляться до дітей як до найбільшого скарбу. Тож не дивно, що їх таке неабияк мотивувало. Тепер до шлюбів з чужинцями ставляться прихильніше. Тож прикладу Лари і Скаженого Лиса незабаром наслідували ще кілька птерів. Ті, хто відчув зв’язок з представниками інших рас.

Кай і Марібет, до речі, отримали в дар від правителя птерів власні володіння на острові. Картини ельфа викликали у цього народу справжній захват. А після того, як Кай намалював портрети правителя і його родини, ті і піднесли йому настільки щедрий подарунок.

Загалом, справи у художника, який став відомим по всій Мадарській імперії і заснував власну школу живопису, йшли чудово. Дітей, щоправда, у Кая і Марібет поки що не було. Але обоє сподівалися, що все ще попереду. У крайньому разі, можна буде всиновити дитину, як ми з Вейдом це зробили з Марком. Зараз він закінчує Академію магії у Ведері і далі планує допомагати названому батькові в управлінні князівством.

Також я мрію відкрити Академію магії на землях дроу. Вже навіть підшукала підхоже місце на кордоні зі світлими ельфами. Частина кланів підтримує моє починання, залишилося переконати решту. Втім, це тільки справа часу!

А так наші з Вейдом обов’язки якось природно розділилися. Він займається обороною і реформами, я – господарською частиною і дипломатією.

У вихованні ж нашої п’ятирічної доньки, яку ми назвали Лавінель – на честь моєї мами, беремо посильну участь обоє. І ці турботи тільки в радість. Вона жвава і весела дитина, абсолютно позбавлена ельфійської зарозумілості. Легко спілкується з усіма і знаходить спільну мову практично з будь-яким розумним.

Хоча найбільше наша дочка виділяє Ріагана, який часто буває у нас в гостях. Коли той перебуває в замку Тадаран, Лавінель буквально від нього не відходить. Він сам жартома називає її своїм маленьким зеленооким хвостиком.

Лавінель неймовірно схожа на свою бабусю. Ще більше, ніж я. Не виключаю, що коли вона подорослішає, їхні стосунки з Ріаганом перейдуть на новий рівень. Темний ельф заслуговує на щастя, що почуття до мене не змогли дати. Можливо, це щастя подарує йому моя дочка.