Глава 39

ГЛАВА 39

У схемі магічних плетінь фортеці Тадаран я розібралася тільки надвечір третього дня ув’язнення. Та і то розібралася – гучно сказано. Радше, виокремила нитки, що вели безпосередньо до медальйона богині. Якби спробувала повністю осягнути всі переплетіння магічних ниток, швидше за все, зазнала б невдачі. Тож довелося максимально спрощувати завдання.

Погано те, що плетіння були настільки тонкими і так перетиналися між собою, що виділити ті, які безпосередньо відповідали за «захисний купол», виявилося понад мої сили. Адже вони не були нерухомими, а коливалися і мінялися місцями. Деякі навіть переміщалися по всій території фортеці. Чи то сигнальні, які сканували простір. Чи то ті, що йшли від інших артефактів, прив’язаних до медальйона. Якщо і обрубати зв’язок з артефактом Дволикої, то повністю у всіх. Принаймні на це багато розуму не треба.

Правда, існувала ймовірність, що це виявиться мені не під силу. У теорії було просто. Спрямувати розумове зусилля, щоб перерізати нитки, що вели до мого артефакту. Але чи вийде? Може, Дволика вирішить, що мої дії спрямовані проти одноплемінників, і не дозволить цього зробити. А перевіряти дослідним шляхом надто небезпечно. Якщо Аоталь виявить, що «захисний купол» та інші артефакти, якими користуються у замку, перестали працювати на повну силу, неважко здогадатися, хто опиниться під підозрою. Єдиний, хто взагалі міг впливати на медальйон богині. Тобто я.

А виявивши це, князь Тадаран неодмінно поставить собі питання: чи так вже необхідно зберігати життя ворогині у власній фортеці? І чи не простіше відправити її на той світ, поки ще чогось не утнула? Або ще гірше, запідозрить, що недарма я порушила магічний захист фортеці. І про всяк випадок посилить розвідку навколо фортеці. А та цілком може виявити моїх рятівників, попри всі їхні запобіжні заходи.

Від однієї думки про те, що з ними можуть зробити, у грудях скупчувався крижаний ком. Тож єдине, що мені залишалося – здійснити ризиковану спробу безпосередньо тоді, коли друзі підійдуть до фортеці і розпочнуть штурм. Але що як в мене не вийде? Всі ці думки мучили так, що я місця собі не знаходила.

На щастя, хоч Аоталь більше не дошкуляв своєю присутністю. Інакше б точно зірвалася на ньому і могла себе видати. Даратія ж навмисно ігнорувала, чому він, здається, був тільки радий. Наше спілкування зводилося до того, що слуга заглядав у спальню, де я проводила майже весь час, перевіряв, чи все гаразд, залишав їжу і забирався геть.

Але навіть попри відсутність подразників, я не знаходила спокою. Наш план був надто хитким! Після астральної подорожі до Барміна я більше не зв’язувалася з Вейдом. Не хотіла засмучувати його своїми невдачами. Тільки сьогодні, коли, нарешті, у мене виникла ідея, як діяти, зважилася знову це зробити.

Та і мені була необхідна порада! Як краще вчинити? Спробувати обрубати нитки прямо зараз або чекати до останнього? Сама я не мала права вирішувати питання, що можуть коштувати життя не тільки мені.

Цього разу встановити астральний зв’язок вдалося набагато легше, ніж минулого разу. Мабуть, головне – зрозуміти сам принцип, а далі все піде як по накатаній. Або річ у тому, що Вейд знаходився ближче. Якщо пригадати почуте в кабінеті пана Бідера, мої рятівники зараз мають знаходитися за день пішого шляху від фортеці.

Політ припинився біля якоїсь печери, вхід до якої був замаскований гілками. Я перенеслася всередину і заозиралася.

Тут було близько шістдесяти осіб. Небагато для взяття одного з найнеприступніших замків темних ельфів! Втім, судячи з аури, більше ніж половина – маги. А це вже покращує справу. Адже мали взяти найкращих. Та і більший за розміром загін виявити було б легше.

У печері було розпалено два багаття. Приставлені до них люди стежили, щоб дим не просочувався назовні. Я помітила, що майже всі, хто не був магом, мали характерні риси перевертнів. Отже, Скажений Лис погодився допомогти.

Тут на обличчя сама собою наповзла радісна посмішка. А ось і він сам! Сперечається про щось з послом Ар-Нілом. Решта на це ніяк не реагувала. І я зрозуміла, що це видовище, мабуть, для них стало звичним. Взагалі те, що посол Ар-Ніл особисто вирішив взяти участь в операції, все-таки здивувало. Втім, йшлося про помсту тим, хто мало не вбив його дочку. Тож його можна зрозуміти.

Інші воїни-птери сиділи поруч з перевертнями і про щось перемовлялися. Присутні тут маги були мені незнайомі. За винятком трьох у компанії Сарта Ліннара. Їх я бачила в оточенні герцога Баніана.

Мій погляд перейшов на Габріеля, Кая і Ріагана, яких я помітила не відразу. Вони знаходилися у гірше освітленій частині печери. Як же захотілося підійти і подякувати за те, що вирішили ризикнути заради мене життям! Але я розуміла, що ніхто, крім Вейда, мене не помітить.

Але де ж він сам? Без сумніву, десь тут. Інакше медальйон не перемістив би сюди.

Не встигла я про це подумати, як щось буквально потягнуло до тієї стіни, де я помітила вампіра, ельфа і дроу.

Тільки зараз побачила Вейда, що лежав на власному плащі, підклавши під голову дорожню сумку. Його похмурий і зосереджений погляд був спрямований на кам’яну стелю печери. Кай зі співчуттям поглядав на нього і раз у раз зітхав.

– Та припини вже зітхати! – не витримав, нарешті, Вейд, від якого не приховалися погляди ельфа. – І без тебе тоскно!

– З нею все буде гаразд, Вейде, – анітрохи не образившись, м’яко сказав Кай.