Глава 36.1

ГЛАВА 36

Мій погляд перескочив з бездоганно-красивого обличчя на руки. І я з полегшенням перевела подих. Знайомого перстня там не було. Вже легше! Хоча...

Якщо пригадати мої висновки з розпитувань Лари, то я ж вирішила, що маніяк діяв за чиєюсь вказівкою. Хоча тоді і в голову не прийшло, що в цьому може бути замішаний темний ельф. Подібне навіть для такого негідника як Аоталь Тадаран – це занадто! Чи я знову помиляюся?

Що ж, я більше, ніж будь-хто інший, зацікавлена в тому, щоб якомога швидше це з’ясувати! Адже на кону стоїть моє власне життя!

– Ласкаво просимо додому, княжна! – життєрадісно промовив він. – Пригадую, ваша мати збиралася дати дитині ім’я Іласейд, якщо народиться дочка. І раз ви відмовилися розкрити справжнє ім’я під час нашого знайомства, то я буду називати вас саме так.

– Кличте як завгодно, – сухо відгукнулася я. – Але дайте відповідь на запитання. Чому я тут?

– Ви вдома, княжна Іласейд! – він картинно підняв брови, демонструючи здивування. – Було б дивніше, якби я дозволив жінці зі свого клану і далі залишатися серед чужинців.

– Я не з вашого клану! – з останніх сил зберігаючи залишки самовладання, випалила я. – І ви не маєте права мене тут утримувати!

– Медальйон на ваших грудях найкраще доводить, що таке право я маю, – з кривою усмішкою заперечив Аоталь.

Здригнувшись, я мимоволі намацала медальйон крізь тканину сукні.

З обличчя князя Тадарана раптом зникла вдавана привітність. Воно стало жорстоким і злим. А тон, яким він звернувся до мене далі, був буквально просочений отрутою:

– Власне, тільки цей медальйон минулої ночі врятував тобі життя, маленька погань! Якби Саміаль не побачив його на тобі, твій людський коханець після повернення знайшов би вкрай мальовничу картину у вашому гніздечку!

Я насилу проштовхнула повітря в стиснуте горло. Тепер остаточно впевнилася, що Аоталь справді замішаний у всьому цьому! А ще зрозуміла, хто був виконавцем і за чиєю вказівкою діяв.

Ще більш моторошно стало від усвідомлення – раз мені розкривають такі секрети, отже, шанси на те, що я звідси виберуся, наближаються до нуля. Єдине, що залишається – тягнути час і намагатися намацати хоч якесь слабке місце цього мерзотника.

– Якщо медальйон Дволикої настільки для вас важливий, то чому ви залишили його у мене? – намагаючись зберігати спокій хоча б у голосі, запитала я.

– Мабуть, твоя мати мало у що тебе присвятила, – презирливо пирхнув Аоталь.

Він зачинив двері на ключ і сховав його в кишені камзола. Потім пройшов до крісла і вальяжно в ньому влаштувався.

– Сідай, на нас чекає довга розмова, – зажадав він.

Якщо він має намір розмовляти, значить, моє вбивство точно відкладається. А це дає хоч якийсь шанс!

Не влаштовуючи марні бунти, я пройшла до крісла навпроти і сіла на краєчок, у будь-яку мить готова підскочити.

– Кожен, хто спробує проти волі обраниці богині зняти медальйон, буде спалений його силою. Навіть попри те, що зазвичай шкоди одноплемінникам ця річ не завдає, – зволив Аоталь відповісти на моє запитання. – Але в кожному правилі є і винятки. Артефакт вибрав спочатку твою матір, потім тебе. Втім, ніхто не заважає тебе вбити, не знімаючи медальйона, – посміхнувся він, коли я з полегшенням перевела подих. – Ось тільки зняти з твого мертвого тіла артефакт все одно не вийде. А цим забобонним недоумкам, – він махнув рукою в бік дверей, і я зрозуміла, що мова про підданих князівства, – доведеться пояснювати, як так сталося, що обраниця богині загинула. Багато хто і так вже дозволяє собі розкривати роти проти мене, попри посилення покарань. І у моїх супротивників головним аргументом слугує навіть не те, що я допустив смерть княжни Тадаран, а те, що дозволив артефакту покинути клан, тим самим його послабивши. І тут такий подарунок долі! – Аоталь знову розтягнув губи у фальшивій посмішці. – Дочка Лавінель відроджується з небуття, та ще і виявляється новою обраницею богині! У мене навіть є припущення, як саме твоя мати залишилася в живих. Змогла підключитися до мого телепортаційного артефакту, – він зацокав язиком. – Активувала його, користуючись тим, що джерелом сили в ньому служить сам медальйон. Стрибнула в телепорт, чи не так? Якби я здогадався раніше... – Аоталь роздратовано скривився. – Але нічого не поробиш! Та і все так чи інакше обернулося на мою користь.

Я сиділа ні жива ні мертва. Невже медальйон здатний навіть на таке?! Про артефакти, які геніальна магиня-побутовик, що свого часу також стала обраницею Дволикої, прив’язувала до джерела сили богині, я знала з листа матері. Правда, тоді не надала цій інформації особливого значення. Хоча якби замислилася і почала аналізувати факти, хто знає, скількох неприємностей вдалося б уникнути! Адже від самого початку було зрозуміло, що перстень, яким користувався злочинець, унікальний. Не кажучи вже про те, якої потужності має бути джерело, що дозволяло проривати будь-який магічний захист.

Прокляття! Хотілося закричати від злості на власну нездогадливість.

Раптом промайнула думка, що змусила підібратися. А що мені заважає і зараз використати телепортаційний артефакт через медальйон Дволикої? І негайно забратися звідси!

Немов прочитавши мої думки, Аоталь зневажливо посміхнувся.