Глава 31.1

ГЛАВА 31

Ми марно намагалися підбадьорити Кая, щоб він заспокоївся і вийшов. Скажений Лис навіть запропонував йому випити для хоробрості. Але коли бідолаха-ельф не обмежився одним келихом і потягнувся до принесеної пляшки і почав пити з горла, я рішуче відібрала її.

– Та візьми себе в руки! – вже почала сердитися. – Ти не можеш ось так всіх підвести! Особливо Лару. Адже вона в тебе повірила!

Засмучена птерка, яка спостерігала за цією сценою, протяжно зітхнула.

– Вони мене засміють! – абсолютно нещасним голосом сказав Кай, скорчившись у кріслі і обхопивши голову руками. – Я осоромлюсь на всю імперію! Пробачте мені, але я просто не можу… Як потім усім навколо в очі дивитися?! А моя мати?! Адже моя ганьба торкнеться і її!

Марібет, що до цього часу не втручалася, раптом рішуче виступила вперед.

– Так, а ну припини істерику! – гримнула вона на Кая.

Потім підійшла ближче і, вперши руки в боки, встала перед ним.

Він підняв на неї страдницький погляд ясних блакитних очей.

– Ти теж остаточно в мені розчаруєшся, – сумно промовив ельф. – Тобі від самого початку не подобалася затія з виставкою. Ти була проти.

– Годі вже нити! – скривилася Марібет. – І взагалі, – після деякого коливання сказала вона, – я була проти в основному через те, що на тебе почали вішатися всілякі захоплені дівки. А так я буду рада, якщо твоя мрія здійсниться, – її голос став м’якшим. – І навіть якщо нічого не вийде, моє ставлення до тебе не зміниться. Бо я тебе кохаю, дурнику! І мені начхати, прославишся ти чи осоромишся! У будь-якому випадку я завжди буду поруч і підтримаю!

Вона взяла його за руку і змусила підвестися. Потім уткнулася йому в шию і обійняла. Кай розчулено обійняв її за талію і прошепотів щось ніжне на вухо. Марібет деякий час дозволяла йому це, потім відсторонилася і підбадьорливо посміхнулася.

– Ну що, ти готовий?

– Тільки якщо ти будеш поруч, – посміхнувся він у відповідь. – Нехай всі мої шанувальниці знають, що у мене вже є найкраща дівчина у світі! Моя єдина справжня муза!

– Ось це вже точно ні! – буркнула Марібет. – Я ж твої картини завжди критикую!

– Це мене лише мотивує розвиватися! – заперечив він і сам потягнув її до виходу.

Ми всі зітхнули з полегшенням і рушили слідом за Каєм і Марібет. Вейд, який ішов поруч зі мною, несподівано промовив:

– А знаєш, як не дивно, мені і самому хочеться, щоб у нього все вийшло.

Я пирхнула.

– І ти навіть не станеш після виставки розбивати свій портрет об його голову?

– Ось цього я пообіцяти не можу! – посміхнувся Вейд.

– Тоді тобі доведеться компенсувати Каю вартість, – злорадно зауважила я. – Здається, його оцінювали в п’ятсот золотих.

Напарник хмикнув.

– Гаразд, нехай живе!

Дивлячись на те, як відчиняються двері ресторації, пропускаючи потік спраглих долучитися до високого мистецтва, я відчула, що і в мене серце схвильовано калатає. Схрестила пальці на удачу, щоб у Кая все вийшло.

***

Сказати, що публіка була шокована картинами – це нічого не сказати. Спочатку гості просто обходили експозицію мало не з роззявленими ротами. Тиша панувала така напружена, що було чутно кожен звук.

Кай, білий як крейда, чіплявся за руку Марібет так сильно, що я навіть злякалася, як би він не переламав їй кістки. Було видно, що відвідувачі не знають, як реагувати на те, що бачать перед собою.

І ось коли мовчання стало майже загрозливим, вперед виступила Лара. Я мимоволі захопилася тим, як впевнено і невимушено вона тримається. Її слова, сказані дзвінким і мелодійним голосом, буквально зачарували присутніх:

– Ви маєте щастя побачити зараз дещо дивовижне! Те, що може шокувати, але байдужим нікого точно не залишить! Інший погляд на мистецтво! Далекий від приземленості, від якої більшість митців все ще не можуть відійти. Зрозуміти ці роботи здатний далеко не кожен! Аж надто багато в більшості з нас цієї приземленості, небажання зазирнути глибше, в саму сутність речей і душ. Але талановитому молодому художнику Кайонаодху Одерту це вдалося! Він допоміг нам побачити те, що мало хто здатний помітити сам!

Вона розливалася солов’єм. А я спіймала себе на тому, що теж слухаю мало не з відкритим ротом і починаю справді сприймати Кая як невизнаного генія. Що вже говорити про непідготовлений розум навколишніх. Вони спочатку були шоковані побаченими картинами, до яких я вже відносно звикла, а потім ще й підпали під гіпнотичний шарм Лари! Вона сама здавалася настільки піднесеною і дивовижною істотою, що це мимоволі налаштовувало на потрібний лад.

Та і не варто було забувати, що майже всі присутні – пересичені представники вищого товариства, яких важко чимось здивувати. Причому вони позиціюють себе далекими від простолюду з його приземленими і примітивними поняттями про життя. Принаймні саме так аристократи вважають.

І ось їм кинули таку приманку! Те, що оцінити новий напрямок у мистецтві здатні тільки найчутливіші і найпіднесеніші натури. Звісно, вони не могли не клюнути! Постати в очах суспільства невігласом, нездатним оцінити справжнє мистецтво – та ні, нізащо!