Глава 27.1

ГЛАВА 27

Лару Ар-Ніл ми знайшли в її покоях. Дівчина зручно влаштувалася на дивані. Причому не так, як личить вихованій леді. Вона не сиділа в благопристойній позі, а лежала на животі і навіть дригала ногами в повітрі.

Анітрохи не збентежившись від нашої появи, Лара підняла голову від книги, яку читала, і подарувала привітну посмішку. Граційним рухом змінила позу, вмощуючись, як годиться. Але при цьому зачепила книгу, і звідти вислизнув якийсь аркуш паперу. Чомусь зніяковівши, Лара поспішила знову сховати його серед сторінок і піднялася назустріч.

– Добрий день! – намагаючись навіть не дивитися в бік книги, вигукнула вона. – Я тільки нещодавно говорила татові про те, що хотіла б бачити саме вас в якості охоронця поруч зі мною! – сказала дівчина мені, крокуючи назустріч легкими, майже невагомими кроками.

Взагалі вона мала приголомшливий вигляд. Попри те, що сукня цього разу була не такою нарядною. Теж з птерського шовку, але менш блискучого, темно-синього кольору. Втім, вона неймовірно їй пасувала, підкреслюючи колір очей і світле волосся. Складені за плечима крила здавалися білосніжним плащем, що огортав фігуру.

– Доброго дня! – теж привіталася я. – Приємно, що ви про мене такої високої думки! Правда, я не знаю, чим це заслужила.

Птерка безтурботно розсміялася.

– Гадаю, у мене буде можливість краще вас пізнати і переконатися, що не помилилася!

– Доню, – м’яко втрутився посол, – раз ти не проти кандидатури Ленори Фаррен на роль твоєї охоронниці, вона тепер буде постійно знаходитися поруч з тобою. До твоєї спальні поставлять ще одне ліжко, де ця дівчина буде спати. Місцева влада вважає, що такі запобіжні заходи необхідні. У місті зараз неспокійно.

– Нічого не маю проти! – посміхнулася Лара. – Буде з ким поговорити перед сном!

– Також дозволь тобі представити ще одну людину, яка буде тебе охороняти, – Дір Ар-Ніл кивнув у бік Вейда. – Пан Вейд Садерс.

– Можна просто Вейд, – запропонував напарник, привітавшись.

Дівчина з цікавістю оглянула його і кивнула:

– Тоді і мене можете називати просто Лара. Наскільки я розумію, ви з Ленорою пара?

Я мало не похлинулася повітрям. Невже для птерів це настільки очевидно з першого погляду? Помітивши мою реакцію, дівчина трохи збентежено знизала плечима.

– Пробачте, я не хотіла видатися безцеремонною. Батько говорив, що у людей це не вітається. Я ніколи раніше не виїжджала за межі Птерії. Ось і не звикла, що не завжди слід говорити те, що думаєш.

– Як на мене, це не безцеремонність, а безпосередність, – заспокоїв її Вейд. – Тож не бачу нічого страшного в тому, що хтось говорить те, що думає.

Я подумки пирхнула. Ось хто серед птерів почувався наче риба у воді!

Птерка посміхнулася йому ще тепліше і подякувала. Посол делікатно кахикнув і сказав, що тепер з чистою совістю може нас залишити, а у нього купа невідкладних справ.

Вейд вийшов слідом за ним, заявивши, що його місце по той бік дверей з іншими охоронцями, з якими не завадило б теж познайомитися.

Ми з Ларою залишилися наодинці. І тільки зараз я відчула незручність. Попри всю простоту в спілкуванні, не варто було забувати, що вона дочка посла і об’єкт, який мені доручили охороняти. Занадто зближуватися з нею не варто. Інакше навряд чи вдасться нормально виконувати свою роботу. Я маю бути напоготові і дотримуватися певної дистанції – так буде правильніше.

Немов відчувши зміну в моєму настрої, а точніше, швидше за все, дійсно її відчувши, Лара наморщила чоло і невпевнено посміхнулася.

– Сподіваюся, те, що я попросила приставити до мене саме вас, вас не сильно обтяжило?

– Ні, що ви! – заперечила я.

– Тоді давайте без жодних церемоній, – струснула золотаво-платиновою гривою птерка. – І краще на «ти». У нас взагалі в мові немає іншого звернення. І коли я вчила вашу, це здавалося дивним.

– Що ж, якщо ви… якщо ти так хочеш, – невпевнено відгукнулася я, розуміючи, що мої спроби триматися відсторонено від самого початку провалилися.

Якось ця дівчина відразу викликала симпатію. Важко було сприймати її виключно як роботу.

– І взагалі, почувайся тут як удома, – гостинно запропонувала вона. – Тим більше, що на найближчі кілька днів це місце і справді для тебе ним стане. Сідай! – Лара обвела рукою кімнату, даючи зрозуміти, що я можу влаштовуватися, де забажаю.

Я сіла в крісло навпроти дивана і, повагавшись, запитала:

– І довго тобі довелося вивчати нашу мову?

– Мені було цікаво, тому навчання йшло швидко. Приблизно за півроку засвоїла! – пожвавішала птерка. – Та і взагалі, дивно, що у людей, гномів, вампірів, ельфів і навіть орків одна мова. Батько говорив, що так розпорядилися боги, розділивши вас колись на різні гілки, але залишивши і дещо спільне. Буду сподіватися, що колись і птери займуть своє місце в цій зв’язці. Багато хто підтримує ініціативу нашого правителя, який цього бажає. І вже починають вивчати вашу мову.

– Я б не назвала те, що в нас є зараз, єдиною зв’язкою, – заперечила я. – Але будемо сподіватися, що з часом все зміниться.