Глава 25.1

ГЛАВА 25

Службовий екіпаж привіз нас до одного з тих районів Барміна, де на кожному кроці можна зустріти дівчат неналежної поведінки, а на заїжджих дворах з клієнтів беруть погодинну оплату і гарантують конфіденційність. Неважко здогадатися, для чого.

Навколо одного з таких заїжджих дворів, що називався «У Світора», скупчилися стражі, які відганяли роззяв. Останніх було напрочуд багато для такого пізнього часу. Втім, місцевий контингент в основному веде нічне життя, тож нічого дивуватися.

З нами в кареті їхав і Кай, який відчайдушно позіхав і засинав на ходу. На відміну від нас, ельф до безцеремонного пробудження солодко спав і був ще більш незадоволений несподіваним виїздом на місце злочину. Здається, вони з Марібет після театру теж непогано провели час. І йому зараз було не до роботи.

– Шкода, що серед нас немає цілителя! – простогнав Кай, в черговий раз придушуючи позіхання. – Мені б збадьоритися точно не завадило! Цей нелюд з Департаменту навіть кави не дав випити!

– Менше треба було розважатися! – кинув йому Вейд, і не думаючи співчувати.

– Взагалі-то сьогодні був мій законний вихідний! – буркнув Кай.

– Будеш свої претензії висувати Бідеру! – криво всміхнувся Вейд. – Він теж, кажуть, приїхав на місце злочину. Тож незабаром ти з ним зустрінешся.

Кай знітився. Навіть у такому стані ельф не ризикнув би висловлювати своє невдоволення начальству. І коли екіпаж зупинився біля заслону, виставленого стражами, приречено поплентався за нами.

– Труп всередині? – здивувалася я. – Це щось новеньке!

– Я б сильно здивувався, якби тому черепану вдалося провернути все на вулиці. В цьому районі занадто багато сторонніх очей навіть вночі. Та і патрулі останнім часом вправно виконують свою роботу. Яким би сильним менталістом не був той мерзотник, в нього не вистачить енергії, щоб відвести очі всім.  

З цим я погодилася і мимоволі подумала: а за допомогою медальйона Дволикої чи було б це під силу мені? Поспішила відкинути ці думки, поки артефакт не сприйняв це як керівництво до дії і не засвітився на очах у всіх.

Всередині біля сходів теж чатували стражі. Блідий як крейда напівгном, якого нам представили як Марта Світора – господаря закладу, виглядав донезмоги нещасним. Він постійно повторював, що після такого його заїжджий двір будуть обходити десятою дорогою.

Вейд швидко опитав його, перш ніж піднятися нагору, звідки долинав гучний голос пана Бідера, який віддавав комусь розпорядження.

Як з’ясувалося, вбили світлого ельфа, який вирішив інкогніто відвідати цей заклад для таємної зустрічі з жінкою з вищого товариства. Власне, саме вона і виявила тіло. Здійняла галас, після чого господарю довелося викликати співробітників Департаменту.

Як сюди проник вбивця, Світор не мав жодного уявлення. Він запевняв, що нікого стороннього не бачив і не чув. Мовляв, після приходу світлого ельфа більше ніхто не з’являвся. Крім його пасії, звісно. Але навряд чи це вона розправилася з коханцем. Та і за часом не встигла б зробити всього того, що коїться зараз нагорі.

Зрозумівши, що від господаря більше нічого не домогтися, ми попрямували нагору, куди вже давно піднявся Кай.

Пан Бідер нервово ходив по приміщенню, спостерігаючи за всім, що роблять його підлеглі. А ті намагалися відшукати хоч щось, що могло навести на слід вбивці.

Я завмерла, з жахом дивлячись на залите кров'ю велике ліжко, де лежав понівечений труп ельфа. Втім, про те, до якої раси належав нещасний, з вигляду тіла зараз було складно зрозуміти. Найхарактерніша ознака – гострі вуха – були відокремлені від голови і прибиті до вже знайомої емблеми черепа на стіні, намальованої кров’ю. Туди ж помістили язик нещасного і... Тут я взагалі залилася фарбою, відводячи очі від ще однієї відрізаної частини. Найнепристойнішої.

– Так, не пощастило бідолазі! – окинувши поглядом всю композицію, зауважив Вейд.

Напис над черепом недвозначно натякав на те, за які гріхи постраждав нещасний. «Геть лапи від наших жінок, нелюд!»

Помітивши нас, пан Бідер поспішив підійти і промовив:

– Жертва – один з дипломатів світлих ельфів. Його звали Мінуель Ратарал. Ви хоч уявляєте, який скандал здійметься, коли про це дізнаються інші делегати?! Можуть взагалі зірватися переговори зі світлими ельфами!

– Герцога Баніана вже сповістили? – нахмурився Вейд.

– Його людей, яких залучили до розслідування, повідомили про те, що сталося. Вони теж візьмуть участь у справі. Але прибудуть трохи пізніше, коли отримають вказівки від герцога Баніана, – відповів начальник Департаменту. – Але таке точно надовго не приховаєш! І перш ніж повідомити співкланівців Мінуеля Ратарала про його смерть, ми маємо з’ясувати якомога більше.

– Наскільки я знаю, до всіх дипломатів були приставлені охоронці, – помітив напарник. – І без супроводу ніхто не розгулював. Куди вони дивилися цього разу?

Пан Бідер скривився.

– Ці йолопи чекали зовні. Ельф не дозволив їм себе супроводжувати. Говорять те саме, що і господар заїжджого двору. Вони нікого не бачили, крім пасії Ратарала. Вона ж до пуття нічого розповісти не може, тільки ридає. Її абияк допитали і відпустили додому. Завтра наказали прийти до Департаменту. З того, що повідомили охоронці, випливало, що цей ельф був ще тим бабієм. І ця аристократка не перша, кого він сюди приводив. Ратарал знайомився з жінками на світських заходах, спокушав і домовлявся про побачення.