Глава 22.1

ГЛАВА 22

Поки інші розміщувалися у вітальні, а Вейд готував для всіх каву, я пішла до спальні перевіряти скриньку.

Руки тремтіли, коли я відкривала шафу і нишпорила під купою складених речей, відшукуючи заповітний предмет.

А потім відчула, як підлога зникає з-під ніг, а світ навколо провалюється в безодню. Замок на скриньці був відкритий! Він все-таки спрацював!

Отже, небезпека, яка мені загрожує, більш ніж реальна. І десь поруч зі мною знаходиться той, від кого мама застерігала і прагнула вберегти.

Тепер уже моя безтурботність здавалася мало не злочинною. Навіщо я взагалі ризикувала, приїжджаючи до Барміна?!

Втім, приступ слабкості тривав усього кілька секунд. Потім я змусила себе зібратися з силами. Хай там як, я ні про що шкодувати не буду! І приїзд до Барміна був найправильнішим рішенням у моєму житті.

Тут я зустріла коханого чоловіка. Знайшла друзів, роботу, яка мені подобається, свій шлях у житті. І не дозволю нікому все зруйнувати! Буду боротися! І тікати від небезпеки, як це робила моя мати, не стану. Волітиму зустріти її віч-на-віч!

Зазирнувши в спальню, Вейд все зрозумів по моєму блідому обличчю, спрямованому на скриньку. Підійшов до мене і обійняв, пригорнувши до себе.

– Що б ти не дізналася з того, що міститься в скриньці, ми все подолаємо, – почула я над вухом. – Ти не сама!

На кілька секунд ми завмерли так. Я насолоджувалася його теплом і підтримкою і лише переконувалася в тому рішенні, яке для себе прийняла.

Нарешті, Вейд трохи відсторонився і сказав:

– Коли будеш готова, приходь до вітальні. Ми тебе не квапимо.

– Дякую тобі, – тихо сказала я і потягнулася за поцілунком.

Вейд на мить припав до моїх губ. Потім випустив з обіймів і вийшов, залишаючи мене наодинці з моїм минулим.

Сівши в крісло, я поклала скриньку на коліна. Деякий час просто дивилася на неї. Розуміла, що після того, як зазирну туди, моє життя, швидше за все, назавжди зміниться. Іноді краще взагалі нічого не знати. Може, ще і тому мама намагалася захистити мене від власних таємниць? Що як я і справді пов’язана з кланом Тадаран? І зараз дізнаюся про те, хто винен у трагічній долі моїх батьків? Чи зможу залишитися осторонь?

Я ніколи не бажала вплутуватися в політику, а тим більше ельфійську. Взагалі не сприймала цю расу за свою, нехай і була чистокровною дроу. А про їхні закони та звичаї мала лише невиразне уявлення. Та і не хотілося мені щось змінювати у своєму житті. Воно мене цілком влаштовувало таким, як є. А те, що міститься в цій скриньці, може все зруйнувати! Тож наважитися зробити останній крок було неймовірно важко.

Так, годі сумнівів і вагань! Адже я вирішила, що не буду ховатися від проблем!

Набравши в груди побільше повітря, наче готувалася стрибнути у воду, я відкинула кришку і зазирнула у скриньку.

Кілька списаних аркушів паперу. Зелена стрічка для волосся. Чорний оксамитовий мішечок. І складена вчетверо хустка з вигадливо вишитими ініціалами «АТ».

Чомусь першим ділом рука потягнулася до останнього, але одразу ж відсмикнулася, варто було подумати про те, кому ця річ могла належати.

Аоталь Тадаран?

Перелаштувавшись на магічний зір, я побачила мерехтливі нитки, що тягнулися від хустки до замка скриньки і мішечка. Кілька ниток тягнулися і до стрічки.

Вистачило кількох хвилин, щоб розібратися у всіх цих переплетеннях. Замок налаштований на ауру власника хустки. Варто йому з’явитися в межах досяжності магічного фону скриньки, і вона зреагує певним чином. Причому реакція могла бути будь-якою, аж до самознищення або вибуху. Але в цьому випадку мова йшла лише про відкриття замка скриньки саме мною.

Якби кришку відкинув хтось інший або замок спробували відкрити іншим способом, вміст би самознищився.

Тут були дві магічні прив’язки до різних особистостей. Моєї і власника хустки. Хоча, звісно, прив’язували їх з різними цілями.

До горла підступив ком, коли я згадала про те, що за стрічка лежала в скриньці. У пам’яті виник спогад, коли мама укладала моє волосся і вплітала в нього цю стрічку.

Я обережно взяла її в руку і міцно стиснула в долоні. Очі защеміло від сліз, що підступили, але я зусиллям волі їх стримала. Зараз не час плакати!

Перш ніж прочитати листа, я потягнулася до мішечка і розв’язала його.

Відчула, як перехоплює подих при вигляді прикраси, що випала з нього – старовинного медальйона з чорного золота з величезним зеленим каменем. Можливо, смарагдом, але точної впевненості немає – я не дуже в цьому розбираюся.

Сила, що відчувалася від каменю, навіть попри те, що він не був в активному стані, недвозначно натякала на те, що це магічний накопичувач. Причому неймовірної потужності.

Сам цей медальйон буквально випромінював енергію. Не звичайна прикраса, а явно артефакт. Причому надзвичайно дорогий, судячи з того, який метал використовували для його виготовлення. І, не здивуюся, якщо камінь коштує не менше.

Усвідомивши, який скарб весь цей час знаходився поруч, я відчула мимовільне запаморочення. Мама ж використовувала його як звичайний накопичувач, який всі ці роки підтримував накладену на скриньку магію.