Глава 21.1

ГЛАВА 21

Як я не намагалася повністю відгородитися від тривожних думок, виходило погано. Тож другий акт п’єси пройшов наче в тумані. Повністю зануритися в те, що відбувалося на сцені, не вдавалося. Правда, рівно до того моменту, як у фіналі з’явилася Лара Ар-Ніл.

Глядачі так бурхливо вітали дівчину, що це відволікло мене від власних переживань.

З реплік акторів стало зрозуміло, що за поворотом сюжету загін, про який йшлося в п’єсі, врятував викрадену ворогами птерську принцесу. Її і грала Лара Ар-Ніл. Втім, вся роль дівчини звелася до кількох вдячних реплік, після чого вона мала заспівати щось на зразок гімну, що звеличував дружбу між різними расами.

І ось ця пісня була варта того, щоб висидіти всю виставу як на голках! Мене, і підозрюю, що й інших також, буквально вибило з реальності при перших же звуках воістину чарівного голосу! Високого, неймовірно чистого, мелодійного і такого потужного, що заповнив собою весь величезний зал.

Батько Лари анітрохи не перебільшував, коли говорив про те, що дочка занадто скромна, применшуючи свої таланти!

Я і не підозрювала, що з горла живої істоти можуть виходити такі звуки. Інколи здавалося, що подібне взагалі неможливе. Голос ставав настільки високим, що я боялася – ось-ось зірветься, не витримавши напруги. Потім раптом переходив на іншу тональність. Без жодних зусиль, так легко і природно, наче дзюрчання води: в одному місці тихе і спокійне, в іншому – бурхливе і несамовите.

Заціпенівши, я боялася пропустити хоча б мить тієї магії, яку творила ця ніжна і тендітна дівчина на сцені. І тільки коли остання нота затихла під високими склепіннями театру, я повернула собі здатність нормально дихати.

Не вірячи, я мотнула головою і поглянула по черзі на своїх супутників. Лис взагалі знаходився у якійсь прострації. І я бачила на його обличчі той самий вираз, що і тоді, у фуршетному залі, коли між ними з птеркою ніби встановився невидимий зв’язок. Захоплення, здивування, замилування. Та чого тільки не було в його очах, схожих зараз на осяяний сонцем бурштин!

Вейд теж явно перейнявся. Звичний поблажливо-знуджений вираз змінився світлою і мрійливою задумою. На обличчях Марібет і Кая читався неприхований захват.

Я здригнулася, коли більшість глядачів в єдиному пориві підхопилася на ноги і зааплодувала так, що мало не оглушила. Вони влаштували співачці справжні овації і викрикували прохання повторити.

Лара Ар-Ніл, яка ще недавно здавалася мало не богинею, яка зійшла з небес, знову перетворилася на зніяковілу дівчину. На її щоках виступив рум’янець, вона розгублено озиралася. Мабуть, не очікувала настільки бурхливої реакції глядачів.

Попри прохання заспівати на біс, Лара не наважилася це зробити і, пробурмотівши слова подяки, залишила сцену. А глядачі не вгамовувалися ще хвилин п’ять, висловлюючи свій захват.

– Якби я таке пропустила, то шкодувала б про це решту життя! – вигукнула Марібет, поки ми пробиралися до виходу.

З цим я була згодна. Правда, не знаю, чи варто було піддавати себе небезпеці і зустрічатися з Аоталем Тадараном. Але я вирішила, що все в руках Мірни. Промайнула думка, що ельфи взагалі-то вірять у Дволику богиню і, можливо, мені варто було б просити захисту саме у неї. Адже я все-таки ельфійка, хоч і виховувалася серед людей.

Хмикнувши, вирішила, що це зараз не найбільша моя проблема. У крайньому разі, можна молитися обом богиням.

Помітивши, що ми з Лісом і Вейдом прямуємо до виходу з театру, Марібет засперечалася:

– Ні, без автографа Лари Ар-Ніл я нікуди не піду!

Я закотила очі, розуміючи, що так вона і зробить.

Довелося йти до фуршетного залу, куди прямували інші гості, які не мали наміру так швидко залишати театр. Там уже були всі актори, які брали участь у виставі, даючи можливість шанувальникам з ними поспілкуватися.

Звісно, що найбільше народу стояло навколо Лари Ар-Ніл. І птерці явно хотілося якнайскоріше звідси забратися, судячи з розгублених поглядів, які вона кидала то на батька, то на усіх навколо. Бідолашна! Не впевнена, що хотіла б опинитися зараз на її місці!

Марібет рішуче схопила мене за руку і потягнула за собою:

– Ти вже їй представлена, тож тебе точно підпустять!

– Якщо ми взагалі зможемо пробитися через весь цей натовп! – пробурмотіла я, тверезо оцінюючи наші шанси.

Навколо оточення з птерів і звичайних стражів, які пропускали до Лари по одному-двом бажаючим за раз, стояла ціла жива стіна. І ніхто не хотів когось пропускати без черги.

Схоже, якби птерка захотіла, то стала б справжньою зіркою в Мадарській імперії! Успіх був би гарантований. Як і чималі ціни на квитки. Впевнена, що після того, як сьогоднішню подію висвітлять у газетах, її буквально засиплють проханнями дати ще один, а то і кілька виступів.

Скажений Лис і Вейд, які також оцінили наші шанси дістатися до потрібного об’єкта цілими і неушкодженими, встали попереду і почали впевнено і безцеремонно розсікати живе море ліктями. Нам з Марібет і Каєм залишалося рухатися слідом. На лайку інших охочих поспілкуватися з Ларою жоден з наших провідників не звертав уваги.

Затримка виникла лише біля кільця охорони. Але Лара, помітивши Лиса, поспішила вигукнути: