Глава 11.1

ГЛАВА 11

Дивлячись на моє щасливе обличчя, яке навіть пиття зміцнювального відвару не змусив зморщитися, Арлін підозріло промовила:

– Щось ти сьогодні не така, як завжди!

Я посміхнулася ще ширше і почала муркотіти собі під ніс мотив популярної пісеньки. Очі подруги раптом розширилися. Вона радісно вигукнула:

– Та невже?!

– Взагалі не розумію, про що ти, – я зобразила фальшиве здивування.

– Розповідай! – Арлін анітрохи не повірила моїм гримасам. – Як ти його все-таки вмовила?

– Та і вмовляти особливо не довелося, – пирхнула я. – Він хотів цього не менше!

– Ну, нарешті! – подруга схвально підняла великий палець. – І як у вас все пройшло?

Мої щоки миттєво спалахнули, і я збентежено опустила очі. Такими відвертими подробицями було ніяково ділитися навіть з нею. Зрозумівши це, Арлін хмикнула і запитала:

– Принаймні скажи, воно того хоч було варте?

– Ще й як варте! – простягнула я, обіймаючи подушку, яка ще зберігала запах волосся коханого. – І ти знаєш, я анітрохи не шкодую про те, що сталося. Мені взагалі здається, що ця ніч була найправильнішим, що зі мною трапилося! І Вейд точно той чоловік, з яким я хочу провести все своє життя!

– Я дуже рада за тебе! – щиро посміхнулася Арлін. – За вас обох! Але тепер головне не розслаблятися, – повчально додала вона. – Треба переходити до нового етапу!

– Якого це? – зацікавилася я.

– Та щоб він тобі запропонував одружитися! – заявила подруга, а я пирхнула.

– Ось цього мені доведеться чекати дуже довго!

– Все залежить виключно від тебе! – не погодилася зі мною Арлін. – Не переживай, Вейд вже на гачку! А ми зробимо все, щоб він звідти не зірвався!

– Якось цинічно це звучить, – я похитала головою.

– У стосунках іноді доводиться бути цинічною, – посміхнулася подруга.

– З Габріелем ти так само діяла? – поцікавилася я.

Як завжди, при згадці про вампіра обличчя Арлін засяяло внутрішнім світлом. На ньому з’явилася тепла та мрійлива посмішка.

– З ним не довелося. Він і сам хотів цього не менше!

– Ось і я хочу, щоб Вейд захотів цього сам, – сказала я, пильно дивлячись на подругу. – Тому не збираюся будувати ніяких хитромудрих планів. І тебе теж прошу не втручатися!

– Ех… – зітхнула Арлін. – Гаразд, будемо сподіватися, що Вейд і сам зрозуміє, як сильно йому пощастило. І не втратить цього через власну дурість.

Мені теж хотілося на це сподіватися. Та і після минулої ночі вірилося тільки в краще. Вейд був таким ніжним, пристрасним. Все в ньому дихало тими ж почуттями, які відчувала я сама. І раз він наважився перейти межу, це багато значить.

Адже я давала йому можливість відступити, залишити наші стосунки на рівні дружніх. Він вибрав інше. А отже, у нас все вийде! Потрібен лише час, щоб Вейд звик, що тепер у його житті є ще і я. Не як напарниця чи сусідка. Як кохана жінка.

Весь день я літала в хмарах і могла думати лише про те, якою буде наша з Вейдом наступна ніч. Чи виникне між нами незручність? Або все пройде природно і легко, як і минулого разу.

Ріаган, який зайшов мене провідати, явно вловив зміни в моєму настрої. Проте так і не зрозумів, з чим вони пов’язані. Спробував втягнути мене в невимушену розмову. Але слухаючи у відповідь щось незрозуміле, доволі скоро відкланявся. Тільки наостанок поглянув якось здивовано і задумливо. Але я зараз була не в змозі думати про його почуття.

Напевно, всі закохані якоюсь мірою егоїсти. Для мене зараз існував тільки Вейд. Навіть про розслідування, що сьогодні мало зрушити з мертвої точки, я думала побіжно.

І коли ввечері пролунав стукіт у двері, я буквально підскочила на ліжку. Почувалася вже зовсім добре. І лише впертість Арлін змушувала продовжувати лежати без діла. Але зараз жодна сила не могла змусити мене залишитися на місці.

Накинувши поверх нічної сорочки халат, я кинулася до дверей, які вже відчиняла подруга. Розчарування при вигляді Габріеля виявилося настільки сильним, що я ледве стрималася, щоб не проявити це відкрито. Хоча зазвичай була рада бачити вампіра. Але аж надто хотілося побачити на його місці іншого чоловіка.

Габріель тепло привітався зі мною, увійшовши в квартиру, запитав про самопочуття.

– Зі мною все гаразд, – пробурмотіла я, впившись у нього запитальним поглядом. – А де Вейд?

Вампір, як завжди, стриманий і не схильний до прояву емоцій, промовив:

– На жаль, йому довелося затриматися на роботі. Сказав, що, можливо, проведе там всю ніч.

Здалося, що мене вдарили під дих. Так що ледь на ногах встояла.

Помітивши співчутливий погляд Арлін, я постаралася зберегти зовнішню незворушність і привітно посміхнулася Габріелю.

– Заходь. Чаю хочеш?

– Не відмовлюся, – посміхнувся він.

Арлін одразу ж зайнялася приготуванням чаю, поки ми з вампіром влаштувалися в кріслах у вітальні.