11.2

А якщо  спробувати втекти звідси? 

Раптом там, за лісом чи далі, відкриються знайомі пейзажі? Наприклад, місто, в якому народилася і виросла. Сірий, брудний лабіринт бетонних стін.  Та краще вже воно, ніж ця небезпечна краса, сповнена незнайомих запахів і барв.

Світ ельфів уже не здавався таким привабливим і чарівним.  Скоріше він нагадував моторошне видіння, в яке краще б ніколи не потрапляти. 

Королівський палац  височів на пагорбі. Його підсвічені гострі вежі чітко виділялися на тлі чорного неба. 

Човен ткнувся носом у пологий берег.  Три сходинки і  вимощена білим каменем доріжка переливалися перламутровим світлом.  

Вхід до палацу являв собою високу арку з величезним срібним щитом на маківці.  

Таїс закинула голову. Метрів п'ять, не менше.   А що там на щиті? Птах, начебто. Сова чи пугач...

Доріжка уткнулася в майданчик з фонтаном і широкими мармуровими сходами, що вели  нагору, до входу. 

Вода у фонтані  іскрилася  райдужними барвами. І все   виблискувало вогнями, тому було світло, наче вдень і добре видно навкруги.

Біля фонтану вільно стояли  троє коней.  Раз у раз один з них опускав голову і ліниво мацав дзюркотливу воду замшевими губами.

За кілька кроків від них  розташувалися   чоловік і жінка. Високі, красиві, одягнені в темний, довгий одяг.

Побачивши  незнайомку у супроводі   принців, вони перервали свою розмову і почали з цікавістю поглядати.

– Це теж ельфи? – пошепки запитала Таїс у  Айвела.

– Так. Головні радники короля.

– І жінка?

– І жінка...

Мармурові сходинки потопали в заростях кущів, на яких росли, схожі на троянди, напівпрозорі  квіти. Вони  випромінювали густий, димний і водночас солодкий, спокусливий запах, що  паморочив голову краще за будь-який хмільний напій.

Таїс, відкривши рот, дивилася на всі боки. Краса неймовірна, інакше й не скажеш! 

З арочного входу, немов живе втілення всього цього: озера, троянд світла  і запаху, з'явилася дівчина.  Прекрасна дівчина в легкій сукні сріблясто-рожевого кольору.  З вузьким обличчям, великими очима і блідими губами.

На дуже світлому волоссі, гарно розпущеному по оголених плечах, виблискувала дорогоцінна діадема.

Дівчина неспішно спустилася вниз, пробігаючи задумливим, оцінювальним поглядом по обличчю і фігурі Таїс.

Та примружилася.  Потім труснула волоссям. Волосся – її гордість. Воно густе, сяюче, темно-русяве. 

Щоправда Таїс рідко носла його розпущеним. Частіше заплітала косу або закручувала у вузол. А перед ким їй красуватися?  

До того ж їй здавалося, що ця густа копиця занадто важка для її тендітної шиї й тонкої спини.

–  Королева Мілета, –  Аівір шанобливо схилив голову.

Очі його захоплено заблищали.

Отже, Елвіала в палаці немає. Інакше, кохана не вибігла б назустріч.  

Мілета  посвячена  в усі його плани і  з нетерпінням чекає на появу обраної душі. 

Айвел теж поклонився з усією шанобливістю. 

Таїс просто зсунула плечима.  Вона раніше не спілкувалася з королевами. Тому їй  було байдуже, що там належить робити  за правилами ельфійського етикету.

– Орвілая, – звернулася Мілета до жінки, що стояла біля фонтану, – зайди, будь ласка, до Тангіля. Він хоче про щось поговорити...

Жінка кивнула, і з посмішкою, легко  побігла  сходами нагору. 

Ну чисто –  пустотливе дівчисько, а не статусна радниця короля.

У Таїс навіть на серці  потеплішало від цього видовища, але вона  негайно  знову насторожилася.

– Ваше Величносте, –  промовив   Аівір, –  Це Таїс зі світу людей. Ми, я і мій брат, наважуємося запропонувати тобі її як служницю. Як подарунок на день народження.

Королева скупо посміхнулася і розсіяним жестом поправила браслет на зап'ясті.

– Подарунок? – вигукнула Таїс, – Який ще подарунок?

Гнів і обурення вдарили в серце бурхливою  хвилею.

– А що тобі не влаштовує? – усміхнувся Аівір, – Житимеш у палаці, в розкоші. Робота не важка, ставлення – прекрасне... Про решту домовимося.

–  Не домовимося! Бабусю свою їй подаруй! 

І Таїс відскочила вбік.

Її зацькований погляд метнувся на всі боки. Коні! 

Вона прослизнула під рукою Аівіра, який намагався її затримати, підбігла до коней і одним махом схопилася на того, що стояв з краю: великого, шоколадного кольору, з яскраво-рудою гривою.

Звичний для неї трюк і  –  повна несподіванка для інших.

У селі, де жили родичі по матері, Таїс міцно подружилася з кіньми і навіки закохалася в них. 

Вона  навчилася гасати   по полях шаленим чвалом, тримаючись тільки за гриву,  навчилася з легкістю   застрибувати коню на спину.