9.2

–  А де Айвел? –  перебила Таїс.

Близькість Аівіра дратувала її. Було дуже неприємно перебувати з ним наодинці, незважаючи на всю його неперевершено-привабливу зовнішність.

– Навіщо тобі Айвел?

– Він мені більше подобається, ніж ти!

Аівір трохи примружив нижні повіки. 

– Слухай уважно. Ні в мене, ні в Айвела немає часу возитися з тобою.  Тому ти зараз  швиденько переодягнешся, і  ми вирушемо до палацу короля.

–  До палацу? Але що я там буду робити?

Айвір простягнув руку і пальцями легенько змалював контур її обличчя.

– Короля звуть Елвіал.  І так, у нього непростий характер. Я б навіть сказав, важкий, тому тобі доведеться дуже постаратися.  Ти повинна будеш підійти до нього близько... Близько, розумієш?

– Близько? Зачекай, – Таїс відсахнулася від його руки, – Я що, повинна  спокусити його?

По-іншому вона слова Аівіра зрозуміти не могла. 

– Кмітлива  дівчинка! І оскільки зовнішність у тебе, м'яко кажучи, не дуже, –  Аівір скривився, –  то... я навіть не знаю, як ти зможеш це зробити... Але тобі доведеться що-небудь придумати. Не знаю... Жінка зуміє звабити  чоловіка, якщо захоче. 

Таїс сперлася спиною об двері й постаралася викликати перед внутрішнім зором яскраво-зелене коло. 

Така  собі  веселенька  вправа з йоги, щоб заспокоїтися і почати міркувати  без зайвої метушні.

Колись вона пробувала займатися, щоб розвинути силу і здатність впливати на реальність. Нічого не вийшло, тому й кинула.  А ось звичка викликати яскраво-зелене коло для заспокоєння залишилася.

Аівір терпляче чекав.

– І саме для цього ви мене сюди притягли? 

– Саме  для цього. 

– Я не буду  нічого робити, зрозумів! –  рішуче відповіла Таїс і навіть кулачки стиснула.

– Будеш!

– Але я не можу! Не можу!

– Чому? – цілком щиро здивувався Аівір, – Це не так вже й важко. Король гарний, просто чудовий,  до того ж  ельфи розуміються на коханні.  

– Я… – пролепетала Таїс і замовкла.

Зізнатися в тому, що про кохання вона знає лише з відвертих сцен, які бачила  у  фільмах? А сама навіть майже  ні з ким не цілувалася?

Тільки це навряд чи допоможе. 

Он яким хижим і презирливим поглядом Аівір  зиркає на неї!  Такого не зачеплять ні прохання, ні тим більш, невинні дівочі сльози.

– То що? – холодно запитав він.  

– Я не хочу... і не буду...

– Відповідь неправильна. Вмовляти тебе ніхто не збирається.  Будеш слухняною –  нічого поганого з тобою тут не станеться.  А почнеш опиратися – можеш помахати ручкою всьому, що тобі дороге. Зокрема й власному життю.

І він стиснув її плече. Не те щоб боляче, але відчутно.

Хотів налякати, і йому це вдалося.

Таїс мимоволі затремтіла усім тілом. Вона прекрасно усвідомлювала, наскільки вразлива.  

Неприємне становище:  зовсім одна, чорт знає де і чорт знає з ким.  

Що вона може? Нічого...

Краще знову підкоритися. Прикинутися, що згодна. І якнайшвидше розібратися в тому, що відбувається. Тоді буде легше підлаштовуватися під ситуацію. Або протистояти їй. 

Аівір хоч і погрожує, але все ж таки тримає дистанцію. 

Здається, насильство йому й самому не дуже до вподоби.  

Та  неможливо передбачити, на що він здатен. А раптом буйний який-небудь, раптом не терпить, коли йому суперечать?

Але здаватися остаточно Таїс не збиралася.

– Якщо мені доведеться щось там зробити, я хочу знати, навіщо! – твердо промовила вона, витримуючи погляд яскраво-зелених очей із вузькою зіницею.

– Справедливо, – з усмішкою кивнув Аівір, – Всьому свій час. Спершу потрібно показати  тебе королю. Подивитися  на його реакцію, так би мовити. Фігура в тебе, начебто, нічого, струнка, гарненька. Груди, стегна... Спробуємо  зіграти на цьому!

Ну й бридке  відчуття!  Її оцінюють, збираючись продати подорожче. Немов на якомусь ринку рабів!

Але Таїс вирішила мовчати до кінця. Мовчати і спостерігати. Є шанс, що цей король нею  зовсім не зацікавиться. Може, тоді її відпустять на всі чотири сторони?

Якщо вона настільки важлива, то позбутися її просто так ніхто не зможе – то  факт!  

Від таких думок Таїс трохи заспокоїлася. Але все одно було  дуже страшно.