5.2

– Ти  маєш зробити дещо дуже важливе, – відповів на  її запитання  Айвел, – ти... як би це правильно сказати... Обрана.

У них навіть голоси схожі, не кажучи про зовнішність. 

А чи не брати вони?

Звісно, тема обраності Таїс добре знайома.  

Про це написано безліч міфів. Світ такий складний і непередбачуваний, що всяке у ньому  може трапитися. 

Але коли це всяке відбувається безпосередньо з тобою, усвідомити його реальність –  справа дуже клопітка.

–  І що ж такого важливого  я маю зробити?

– Хіба не здогадуєшся?

– Навіть  уяви не маю!

– Ти впевнений, що це  саме вона? – Аівір похмуро подивився на Айвела, – Дурна якась...

– Не чіпляйся, – спокійно відповів той, – Вона ж думки наші читати не вміє.   І простір зчитувати теж не вміє. Тому треба їй все  гарненько пояснити.

– Хіба обрана не повинна одразу володіти тією силою і тими знаннями, які нам необхідні? – Аівір продовжував недовірливо хмуритися.

– Напевно, не в цьому випадку. Знаєш, звідки я її витягнув? – обличчя  Айвела осяяла таємнича посмішка.

– Звідки?  

– З людського світу. Там містечко абсолютно провінційне, брудне, сіре.   Я й  сам  здивувався.  Обрана – і в такому оточенні! Чого б вона навчилася в  подібних  умовах?

–  Слухай, а   помилки не могло  трапитися?

– Я неухильно  дотримувалася тієї стежки, на яку вказали руни…

Таїс навіть не намагалася зрозуміти того, про що говорять ці двоє.

Але мовчати сил теж не було.

– Послухайте,  шановні! Будь ласка, зверніть увагу на мене. У мене знову кров іде. А ще рана опухла. Раптом інфекція якась потрапила...Чи є тут лікар?

І вона обережно помацала пальцями запалену, дуже гарячу шкіру навколо порізу.

– Нам би твої турботи! – сказав Айвел.

І зробив невловимий жест рукою. 

Рана миттєво затягнулася, немов її й зовсім не було. Залишилася лише забруднена кров'ю дірка на джинсах, крізь яку біліла   гладенька  шкіра.

– Так краще?

– Ні хряся  собі! – вигукнула Таїс, не стримавши захоплення, що переповнювало її, – Це магія?

– Магія, магія... – роздратовано пробурчав Аівір, – Хоча б про магію знає. Отже, не все так безнадійно...

– Та годі тобі морочити дівчинці голову. Іди-но сюди... як там тебе... Таїс.

Вона встала і підійшла до краю веранди.

Сходинки з білого, з фіолетовими прожилками каменю, спускалися до самої води.

Таїс зачаровано вдивлялася  в переливи зелених, лілових і перламутрових вогнів. 

Тихі озерні хвилі омивали сходинки ніжно і трепетно. Таїс зітхнула. 

– Подобається? – запитав Айвіл.

– Дуже... – заворожено прошепотіла Таїс, – дуже...

– Бачиш вогні на тому березі? Це королівський палац. 

– Королівський?

– Так. Палац ельфійського короля. 

– Якого короля? 

Серце заколотилося раптово – голосно і швидко. 

Так швидко, що дихання перехопило. Оглушливо застукало у скронях, закололо в кінчиках пальців.

– Ельфійського! – повторив Айвел і запитав: – Чула про ельфів? Здається, у вашому світі вони досить популярні...

– То ви – ельфи? – уточнила Таїс, тремтячи голосом.  

– Ми ельфи, –  кивнув Айвір.