Розділ 3.1

Таїс невпевнено топталася поруч із клумбою, обкладеною рудими трикутниками битої цегли.  З розкислого снігу стирчали сухі остови померлих квітів.  

Хазяйка  вже мала б підійти. То чому її немає біля входу? 

Може,  варто зателефонувати?

Чи, краще піти одразу до квартири? Таїс все ж  таки запізнилася на кілька хвилин через того клятого кота.

Під'їзд із кодовим замком. Тож увійти вільно не вийде.  

Таїс покосилася на тих двох жінок  з сумками. Може, вони допоможуть? Але не  дуже хотілося пояснювати, з якої причини їй  конче потрібно потрапити в будинок.

А ще розбите коліно почало боліти, і снігова вогкість наполегливо нишпорила по шкірі крізь рвані джинси.  Звісно, діркою на штанях нікого не здивуєш – зараз це останній рев моди...

До під'їзду підійшла дівчина з маленькою дитиною. Таїс квапливо попрямувала до неї, зобразивши на обличчі наймилішу посмішку.

Дівчина теж усміхнулася.

– У мене зустріч призначена, – попередила її запитання Таїс, – Я тут квартиру збираюся знімати. Ось, прийшла подивитися. А хазяйка…

–  Так ви в сорок сьому! –  вигукнула  дівчина, пропускаючи її в під'їзд, – Тож, будемо сусідками. Я навпроти живу...

Квартира під номером 47 знаходилася на п'ятому поверсі. 

Таїс скинула з голови вологий від снігу капюшон і рішуче подзвонила. Їй ніхто не відповів.

–  Найімовірніше, вона в магазин вийшла, – припустила дівчина,  відкриваючи свої двері і затримуючись на порозі.

–  Ми розмовляли  нещодавно. Вона сказала, що чекатиме  на мене біля під'їзду.

– Ага! Ну тоді вона, напевно, скоро прийде!

– Мамо! Мамо! Іди сюди! – закричав із глибини освітленної квартири дитячий голос.

– До  зустрічі, –  посміхнулася дівчина і зачинила двері.

А розгублена Таїс залишилася на сходовому майданчику.  

Минуло ще хвилин п'ять. 

З хазяйкою зідзвонювалась десь  півгодини тому. 

Припустимо, та не дочекалася біля під'їзду. Але тоді, за ідеєю,  вона мала б піднятися у квартиру. То де ж вона, хресь її візьми?

Заснула, чи що?  

Ще раз подзвонила у двері, потім дістала телефон.  Але ніхто не відповів.

Прикро! А раптом хазяйка в останній момент передумала здавати квартиру і просто поставила дівчину в ігнор, щоб уникнути пояснень?  

Або куди вона поділася?  Не крізь землю ж провалилася!

Таїс спантеличено покривила губи. Квартиру втрачати дуже не хотілося. 

Адже Таїс уже подумки перевозила  сюди свої речі.

Почекати ще трохи? Усіляке ж  могло трапитися. Припустимо, вона в магазині затрималася. Наприклад, там розпродаж якийсь...

З ненавистю смикнула ручку –  а раптом? Ні, зачинено...

У цю мить двері під'їзду грюкнули, і хтось рішуче і впевнено почав підніматися сходами.

Ще якісь сусіди?  Навряд чи хазяйка, жінка за шістдесят, здатна  плигати по сходах  з такою легкістю.

За мить на освітленому майданчику виник високий, світловолосий хлопець із ключами в руках.

–  Це ви хочете подивитися квартиру? – він усміхнувся чарівною посмішкою.

Стоп! А чи не цей  самий красень сидів у  кав’ярні за  столиком у кутку? А Дінка слину на нього пускала... 

Збіг? Чи помилилася? Той чудовий екземпляр вона не дуже уважно розглядала...

– Так, саме, –  кивнула Таїс,  – хочу...

–  Тоді я вам її покажу!