8 Розділ

 Максим

Я стояв біля нового вікна. Скло було настільки ідеальним, що здавалося, ніби між мною і прірвою нічого немає. Внизу, маленькою цяткою, від будівлі від’їхав знайомий німецький седан. Міла. Вона поїхала.

Я похмуро дивився на місто з висоти свого поверху. Моя магія все ще вирувала під шкірою, вимагаючи виходу, але я придушував її. Мені потрібно було думати. Як повернути її? Що я міг дати жінці, яка зневажає мої закони та сміється в обличчя моїм пропозиціям?

Гроші? Ні, вона вже заробила достатньо, щоб бути незалежною.

Влада? Я дав їй статус заступника, і вона використала його лише для того, щоб підняти на ноги своїх людей і піти.

Я нічого не міг їй дати, і — що найгірше — я нічого не міг у неї забрати. Хоча...

Вона — логіст. Вона дихає цифрами, графіками та рухом. Вона любить свою справу більше, ніж комфорт. Якщо я не можу бути частиною її життя, я стану єдиним її життям.

Я натиснув кнопку внутрішнього зв'язку.

— Скільки логістичних фірм ми ще не поглинули? — Запитав я у секретаря. Мій голос був холодним, як арктична крига.

— За попередніми оцінками залишилось п'ятнадцять по всьому світу, сер, — відповів секретар, і я відчув його занепокоєння навіть через дріт.

— Викупи їх. Усі. — Наказав я. — І зроби це за мій власний кошт, а не за рахунок активів фірми.

Секретар мовчав. Це було божевіллям. Витратити особисті статки ельфійського лорда, накопичені за десятиліття, на поглинання дрібних людських контор?

— Але сер... — почав він.

— Виконуй.

— Буде виконано, сер, — нарешті відповів він.

Я відкинувся на спинку крісла і переможно засміявся. Це був не добрий сміх, то був сміх хижака, який щойно загнав здобич у кут, з якого немає виходу. Я закинув ногу на ногу, ігноруючи легкий біль у ступні — нагадування про її ляпас і її характер.

— Ти залишила мене без себе, Міло? — Прошепотів я у порожнечу кабінету. — Тоді я залишу тебе без твоєї улюбленої справи.

Я знав, що вона робитиме. Вона спробує знайти роботу піде до конкурентів. Вона захоче довести, що може жити без "Elf Company". Але завтра вранці вона прокинеться і дізнається, що конкурентів більше не існує.

За одну ніч, поки світ людей спав, я провернув найбільшу і найдорожчу аферу в історії логістики. П'ятнадцять компаній були поглинуті "Elf Group" до сходу сонця.

Тепер, куди б вона не прийшла, у які б двері не постукала — вона побачить мій логотип моє обличчя. Я стану її єдиним роботодавцем, її єдиним шансом і її єдиним ворогом.

— Ти повернешся, Ужвенко, — я дивився на світанок. — Бо я не залишив тобі вибору..

Міла 

Я прокинулася з дивним відчуттям на душі, ніби сон, який я бачила, був про щось дуже важливе, але я не могла вловити, про що саме. Він просто пішов, залишаючи після себе лише ледь відчутне відлуння магії та порожнечу.

Сьогодні я мала іти шукати нову роботу. Попри те, що в голові ще жевріла думка, що я достатньо заробила на «новорічних фурах», щоб жити безбідно до кінця свого життя, мені хотілося руху. Напевно, просто хотілось піти працювати, щоб показати цьому козлові Максиму, що мені без нього добре. Що я — самостійна одиниця, а не додаток до його ельфійського трону.

Переодягнувшись у свій найкращий костюм, я пішла заварювати каву, але так і не встигла зробити ковток. Попутно я передивлялася вакансії на планшеті, прискіпливо шукаючи ті фірми, що не належали «Ельф Груп».

Раптом склянка так і випала в мене з рук, з глухим стуком впавши на підлогу. Кава темною плямою розтеклася по ламінату, але я не зводила очей з екрана.

Усі п’ятнадцять фірм, які мали бодай якусь вакансію в логістиці, тепер стояли під золотим логотипом ельфів. За одну ніч він викупив увесь ринок. Він просто стер конкуренцію, щоб мені не було куди йти.

Мене взяла така лють, що в очах потемніло.

— Та як ти смієш, скотиняка! — прошипіла я в порожню кухню.

Я не їхала до фірми — я летіла. Охорона в холі розступалася, бачачи мій вираз обличчя. Я піднялася на трисотий поверх і влетіла в його кабінет без жодного попередження.

Максим стояв біля нового вікна, заклавши руки за завалений паперами стіл. Він навіть не здригнувся.

— Ти що, перечитав не лише романів, а й посібників для диктаторів? — я кинула планшет на його стіл. — Ти викупив п'ятнадцять компаній за одну ніч? Ти витратив мільярди лише для того, щоб я не змогла піти? Ти хворий, Орло! Ти просто ненормальний маніяк!

Він повільно повернувся. Його зелені очі світилися тим самим небезпечним вогнем, що й у новорічну ніч.

— Я сказав, що ти будеш або моєю, або нічиєю, Міло. Я просто переконався, що у тебе не буде ілюзії вибору. Хочеш працювати? Весь логістичний світ тепер — це я.

Я підійшла впритул, майже вдаряючись у його груди.

— Ти думаєш, що купив мою волю? Добре. Я приймаю твій виклик. Я повернуся. Я очолю всі ці п’ятнадцять компаній, які ти так жадібно загріб під себе. Але не сподівайся на покору.

Я зловісно посміхнулася, дивлячись йому прямо в обличчя.

— Я буду твоїм заступником. Але я стану твоїм найгіршим кошмаром. Я розвалю твою ідеальну монополію зсередини, я зроблю так, що твої ельфи будуть благати про людські вихідні, а твій скляний світ тріщатиме щодня. Ти хотів мене поруч? Отримуй Троянського коня, Максиме.

Він не відвів погляду. Навпаки, він нахилився до мого обличчя так близько, що я відчула запах його парфумів — лісу та грози.

— Я чекав саме на це, Ужвенко. Мені не потрібна лялька. Мені потрібна ти. Ласкаво просимо в пекло, яке ти збираєшся тут влаштувати.

Я розвернулася і вийшла, голосно стукаючи підборами. Війна не закінчилася. Вона тільки перейшла на новий, глобальний рівень.

Мій перший робочий день у новому статусі почався не з кави, а з інформаційного терору. Максим хотів монополію? Він її отримав. Але він забув, що велика імперія — це велика вразливість.

Я скликала загальну відеоконференцію для директорів усіх п’ятнадцяти викуплених компаній. На екрані переді мною з’явилися обличчя: розгублені люди та зарозумілі ельфи, яких Максим уже встиг призначити "наглядачами".