5 Розділ

Я організувала новосілля у своїй новій, шикарній квартирі саме в новорічну ніч. Вікна в підлогу, вид на місто, яке сяяло моїми ж, яскравими гірляндами.

Коли прийшли мої рідні я одразу помітила як перекосилось лице у сестри коли вона почала оглядатись по сторонах тримаючи свою новонароджену доньку на руках

Так сестра вже народила.

 Раніше необхідного людям терміну але дитя було здорове.  Її донька, незвичайна дитина-напівкровка, була під постійним доглядом найкращих ельфійських та людських лікарів. За нею спостерігали, як за дивом дивним, адже вона була єдиною у своєму роді в цьому світі.

-Донечко ми такі раді за тебе! Яка гарна  квартира!-Мама ледь не вибухала відрадотіта гордості.

-Дякую мамо, що ж проходьте до столу…

Я щиро намагалася насолоджуватися моментом. Але атмосфера була важкою. Батьки пишалися моїм успіхом, але боялися моєї близькості до ельфів.

А сестра... Вона заздрила.

Вона дивилася на мою квартиру, на дорогі подарунки від компанії які нам видали на корпративі, і її обличчя кам'яніло.

— Ти вкрала моє життя, — процідила вона, коли ми опинилися удвох на балконі. — Усе це мало належати мені! Я мала бути тут, як жінка директора маркетингу, жити в розкоші. А ти? Ти скористалася моїм горем, щоб видертися нагору!

— Ти зламала закон, Віко! — Я відповіла тихо, але твердо. — Ти сама відмовилася від боргу, щоб мати дитину. Я просто виконала роботу, яку ти проміняла на кохання!

Сварка стала гучнішою. Це було болісно, нечесно і невиправно. Батьки втрутилися, намагаючись нас примирити, але потім здалися, втомлені від постійної драми.

— Нам час іти, Міло, — тихо сказав батько. — Ми раді за тебе, але вдома нам буде спокійніше.

Вони покинули мене. За п’ять хвилин до бою курантів я стояла абсолютно сама у своїй блискучій, але порожній квартирі. Самотність стискала горло. Я зустріла Новий Рік сама, дивлячись, як на екрані телевізора цифри змінюються на "00:00".

Ну і нехай! Напюся та ляжу спати.

Я ледве встигла підняти келих шампанського, коли затріщав мій телефон. На екрані — "Водій Петро (Логіст)".

— Міла Ігорівна! — Його голос був сповнений тривоги. — Тут аварія! На маршруті 5, на кільцевій! Дві наші фури зіткнулися! Терміново потрібен керівник!

Самотність миттєво зникла, замінившись холодним, професійним адреналіном.

— Я виїжджаю негайно! — Я вхопила ключі від нової машини, навіть не перевдягаючись. Аварія у новорічну ніч — найгірший кошмар будь-якого логіста.

Через п'ятнадцять хвилин я летіла до вказаного місця. На кільцевій дорозі, яка була зазвичай порожньою у цей час, дійсно стояли дві наші прикрашені гірляндами фури. Вони стояли на диво близько одна до одної, а навколо них не було жодних пошкоджень, ані розбитого скла, ані поліції.

Я різко загальмувала і вискочила з машини, готуючись до скандалу.

— Що тут сталося?! — Крикнула я, підбігаючи. — Петро, де поліція? Де...

У цей момент гірлянди на обох фурах спалахнули ще яскравіше. Водії, яких було чоловік п'ятнадцять, вийшли з-за машин, тримаючи в руках пластикові келихи та закуски.

— З Новим Роком, Міла Ігорівна! — Хором пролунало привітання.

Я завмерла. Це був не  нещасний випадок, це був сюрприз.

Водій Петро широко посміхнувся, простягаючи мені пластиковий келих із шампанським, яке він охолоджував у снігу.

— Ми ж ваша команда, Міла Ігорівна. Ми вирішили, що ваше справжнє місце — тут, — він обвів рукою гірлянди та фури. — З нами!

Вони влаштували мені новорічний корпоратив на кільцевій дорозі, серед своїх робочих коней.

Я відчула, як на мої очі накочуються сльози. Це були не сльози образи, а сльози неймовірної вдячності. Сестра та родина покинули мене, але ці люди, яких я використовувала для першої помсти, стали моєю справжньою командою.

— Хлопці, — сказала я, змахнувши сльозу і піднімаючи келих. — Ви — найкраща логістична команда в цьому світі. З Новим Роком!

Я випила шампанське, відчуваючи тепло і радість. Ми сміялися, пили шампанське і кричали новорічні привітання посеред кільцевої дороги, освітлені гірляндами наших фур.

Раптом я побачила ще кілька вогнів наближаються. Це були легкові автомобілі, і з них вийшли... ельфи. Ті самі ельфи, які працювали у відділах, що я реформувала і оптимізувала. Вони були зазвичай суворі та стримані, але зараз посміхалися, несучи нові коробки з піцою та ще більше шампанського.

— Директор Ужвенко, — урочисто сказав один із них, — ми не могли пропустити свято нашої найефективнішої групи. З Новим Роком!

Я остовпіла. Моя "людська метушня" об'єднала навіть ельфів з логістичного відділу.

Але справжній шок настав, коли під’їхав чорний, блискучий "Роллс-Ройс". З нього вийшов Макс Орло. Він був одягнений у звичайний дорогий светр і виглядав, як людина, а не як директор-бог.

Він підійшов до натовпу, який замовк лише на мить.

— З Новим Роком, — кивнув він. — Я бачу, Сьома Група вирішила святкувати з розмахом. Але давайте перемістимося.

Він запропонував переїхати до Головного Депо Сьомої Логістичної Групи.

— Там є тепло, — пояснив він. — І можна влаштувати справжній корпоратив.

Ми повантажилися і поїхали. І так, вперше в історії "Elf Company" корпоратив відбувся не у п'ятизірковому готелі, а в теплому, просторому ангарі, де зазвичай обслуговували наші фури.

Музика, сміх, люди та ельфи — всі були разом. Макс не приєднався до загального галасу, але стояв осторонь, спостерігаючи і, здається, насолоджуючись цим неформальним хаосом, який створила я.

Коли салют прогримів над дахом ангару, освітлюючи наші обличчя, я зловила його погляд. І в ту мить я відчула, що вогонь помсти, який палав у мені місяцями, майже згас.

— Навіщо мститися тому, хто дозволяє тобі бути собою і створювати щось важливе? — промайнуло в моїй голові.

Під гул святкування я вирішила піднятися до свого кабінету на 299-й поверх. Мені потрібна була тиша, щоб зібрати думки після цього емоційного вибуху. Багато хто вже збирався по домах тож я теж хотіла видвигатись додому. Та спершу треба було забрати дещо з кабінет.