Глава 26

На Павла накинулися з подяками та розпитуванням. Він з гордістю розповідав про свої перемоги на медичній ниві, промовчавши, проте, про свій непристойний вчинок по відношенню до Дарії.

Крадькома поглядаючи на неї, він зрозумів, що їй абсолютно все одно, що коїться навколо. Вони з Ростиславом ніжно дивилися один одному в очі.

І Великопольський продовжив свою розповідь, недовівши про її участь у лікувальному процесі. Після закінчення розповіді всі ще більшою силою дякували своєму рятівнику.

Станіславович підійшов до нього і, розчулившись, потис руку.

- Не чекав чесно від тебе. Дякую від усіх нас і від мене особисто!

- Партія тебе не забуде! - намагаючись залишатися серйозним, Артур теж потис йому руку і зареготав.

Громадськість підтримала веселощі.

- Ну, що ж, мої улюблені екстремальці, життя продовжується! – підсумував Єршов.

- Як то кажуть, жити – добре! – додав Артур.

- А добре жити – ще краще! – підхопив Павло.

У цей момент вони були просто щасливими від того, що сонце світить, пташки співають, океан шумить. Зі стану ейфорії всіх вивів студент:

- Не завадило б уже щось пожувати.

Сніданок вийшов справді королівським, і основним блюдом стала гігантська глазуня. Їли з великим апетитом. Тепер Дарина була героєм дня. Заслуги Великопольського трохи відійшли на другий план, що його явно не тішило.

Поснідавши «Екстремальці» розташувалися під пальмами, і з особливим ентузіазмом, захлинаючись від емоцій, стали обговорювати останні події.

- Я таки радий, що ми опинилися на цьому острові! – тихо відповів Ростислав на вушко Даші, ніжно обіймаючи її.

- З чого б це? - нарочито зухвало запитала вона, очікуючи почути у відповідь щось приємне.

- Острів розставив усе на свої місця. Тут не було куди бігти. І пані Дарії Андріївні довелося вирішувати ті питання, від яких вона воліла завжди тікати.

- Та, ну! - обурилася вона і хотіла серйозно заперечити, але Нікітін обійняв міцніше і, уткнувшись носом у її шию, видав проникливо:

- Нікому тебе не віддам!

Після цих слів бажання сперечатися у Воронцової миттєво зникло.

Трохи віддалік сиділа друга парочка. І їхня бесіда велася практично на ту саму тему.

- Що все-таки у них сталося? Чому вони розлучилися? - запитала Майя, вказуючи поглядом на Нікітіна з Дариною.

- Ой, там ціла "Санта-Барбара" творилася! – усміхнувся Фіма. - Якщо коротко: Кіт прийшов на канал, коли в нього вже була наречена. І раптом тут Дарина сталася. А вона ж жінка – ураган, їй неможливо протистояти. Ну, у них закрутилося! Голову обидва втратили серйозно. У нас тоді ще випуски стрибнули у рейтингах круто, злетіла популярність токшоу. Ростик все не міг з нареченою розійтися, там і сім'ї були замішані, загалом, все серйозно. Коли наважився їй розповісти, дівчина виявилася вагітною. А він же мамонт, шляхетних кровей – одразу ж і одружився. Дашка тоді армагедон справжній влаштувала на каналі. Нікому життя не було, вона нас ганяла. З того часу і прізвисько до неї приклеїлося «стерво».

- А ти як виявився її чоловіком? - здивувалася Майя.

- Ну, вона ж мало того, що гарна, так ще й з такою енергетикою, що дах комусь хочеш знесе, і я не встояв, - Юхим уважно подивився на свою подружку і помітивши її сумне обличчя, швидко виправився. - Ти, звичайно ж, гарніша! Я нею просто захопився, не більше.

Фіма трохи злукавив, але про це нікому не треба було знати.

 - Недовго Нікітін у шлюбі побув, півроку витримав, - продовжив він свою розповідь, швидко змінивши тему. – Працювати разом їм було дуже складно. Напруження пристрастей виходило за межі шоу. Ми там усі наче на вулкані ходили. Кит навіть намагався переїхати в інше місто, забрав доньку та маму, але їм кліпат той не підійшов і Ростик повернувся. Та й з роботою не склалося, то його із задоволенням взяли назад. Все-таки він оператор від Бога! Такими кадрами не розкидаються.

- Що це ти його так розхвалюєш, щось я раніше не помічала в тобі відданості колективу! - розсміялася Майя.

- Так, острів нас усіх змінив! Подивися, як потоваришували!

І справді, на галявині нині зібралися не просто члени одного колективу, а радше дружня команда. Навіть атмосфера навколо них змінилася, стала теплішою, добрішою, вдячнішою.

Раптом усі одночасно замовкли, почувши дивний звук. Екстремальці переглянулись.

- Знову катер? – стривожився Станіславович.

Ніхто навіть не зрушив із місця. Незважаючи на те, що «пірати» виявилися дуже милими людьми, перспектива ще раз захворіти нікого не тішила.

Гул наближався.

- Літак! - закричав Вася, так голосно, що народ здригнувся.

- Ти чого кричиш! - пробурчав Великопольський, підводячись з місця.

Усі задерли голови у небо.І побачили його!

Літак пролетів настільки низько, що здавалося, можна дістати його рукою.

І що найдивовижніше – він ішов на посадку.

«Екстремальці», як по команді, немов спринтери, що почули сигнал, зірвалися й побігли за ним.

Вони мчали на ту ж галявину, на яку колись прилетіли.

Коли вибігли на відкритий простір і побачили літак, що стояв на галявині, на мить завмерли, не вірячи своєму щастю, і з новими силами рвонули до нього.

Поки «робінзони» наближалися до літака, з його салону вийшли два пілоти та з усмішками їх привітали.

Захекані «островітяни» налетіли на тих, обіймаючи, як рідних. Що невимовно здивувало пілотів, уперше в житті їх так радісно зустрічали.

- Ну що, збирайтеся, - коли всі трохи вгамувалися, сказав один з пілотів. – Ми вас тут зачекаємо.

- Е…ні, - мало не хором, відповіли «жителі острова».

- Ходімо з нами. Без вас літак точно не відлетить.

- Та ми ж за вами прилетіли! - намагалися достукатися до них пілоти.

Але ті навіть слухати не хотіли. І взявши їх під білі ручки, щоб не втекли знову, повели до табору, пілоти трохи чинили опір, але зрозумівши, що вибору у них немає, підкорилися більшості.