Глава 12

Дарина пройшла кілька метрів і почула, що її хтось переслідує. Причому не ховаючись! Цей хтось мчав за нею, пихкаючи, ламаючи гілки, лаючись... Голос був дуже знайомий!

«Це ж Вася!» - здогадалася вона і зупинилася зачекати.

- Дар'я Андріївно, нарешті я вас наздогнав! - зрадів захеканий кур'єр.

- А навіщо ти мене наздоганяв? - здивувалася Даша.

- А можна і мені з вами на полювання? – із благанням у голосі запитав Василь.

- Васю, яке полювання? Ти ж учора рушницю вперше тримав у руках!

- А ось і не перше, а вдруге! – і Василь розповів цікаву історію свого першого застосування зброї на сплячому Великопольському.

- Так, у тебе багатий досвід поводження зі зброєю! – крізь сміх погодилась Дарина. - І який оригінальний спосіб! Але ціль вибрав правильну! Молодець!

Дарина урочисто потиснула Василеві руку і додала:

- Гаразд, пішли. Але тільки тихо! Хоча це навряд чи в тебе вийде.

Але тишу, раз у раз, порушувала сама ж Дарія: щоразу, глянувши на Васю, вона згадувала його розповідь (тепер, знаючи передісторію, події здавались ще комічнішими) і її розбирав сміх, та такий заразливий, що Вася також приєднувався.

Так весело вони дісталися місця проживання птахів.Веселощі моментом скінчилося, мисливці стали серйозними.

Дар'я спритно поводилася зі зброєю і влучно стріляла. Вася був у захваті, радів кожному вдалому пострілу, як дитина.

- Все, на обід нам достатньо! Час повертатися! – Дарина закинула рушницю на плече.

- Дар'я Андріївно, ну, дайте, хоч разочок стрільнути! - благав Вася.

Дівчина, слідуючи здоровому глузду, хотіла відразу ж відмовити, але побачивши благаюче-жалісливий вираз обличчя кур'єра, усміхнулася.

  - Гаразд! - все ще сумніваючись, простягла йому рушницю.

Вася взяв її обережно, наче воно було з тендітного матеріалу. Потримавши кілька секунд, спробував прицілитися.

- Тільки на мене не спрямовуй, - сказала Дар'я, відвертаючи від себе дуло. - Дичина в іншому боці. Вась, а може, все-таки, не варто...

Останні її слова співпали із пострілом. Від несподіванки Вася навіть трохи присів. За секунду за кілька сантиметрів від його голови пролетів кокос і розколовся від удару об землю. Знову ж таки від несподіванки бідолаха випустив з рук рушницю.

Дарина від сміху не могла навіть чітко щось сказати.

- Вася, класний постріл…, ти перший мисливець…, на кокос, що вбив, наповал, - нарешті промовила вона.

А тому було цього разу не до веселощів, він так засмутився своєю невдачею, що мало не плакав, дивлячись на свою дичину.

 - Василю, не засмучуйся. Ти не винен, - втішала його Даша, намагаючись стримати сміх, - Якби ти його не застрелив, - вона показала рукою на кокос, - він все одно помер би, розбившись від падіння.

І вона знову зареготала.

Після підбадьорливих слів Вася посміхнувся, мисливця з нього таки не вийшло.

Скоро вони рушили у зворотний шлях, кожен несучи свою здобич: Дарина – дичину, а Вася – кокос.

Першою мисливців побачила Валя, яка чекала їх, сподіваючись надходження м'ясних продуктів.

 – Як полювання? – поцікавилася вона.

- Дуже вдало: Вася залишився живим.

Валентина, побачивши мисливські трофеї, більше зраділа кокосу і гидливо скривилася, дивлячись на пташок.

- Валю, ти, що не вмієш їх обробляти? - запитала Дар'я, помітивши її реакцію.

- Я думала – ви вмієте, – винувато відповіла та.

- Ні, я тільки полювати, а далі – не моє!

- Так, а хто ж нам їх обпатрає? Ай-я-яй! Невже даремно пташок убили? – із сарказмом запитав Великопольський, наближаючись до мисливців.

Народ зібрався, дивлячись на дичину у розпачі, і не знаючи, що тепер робити.

- Ех, ви, молодь! Жертви нанотехнологій та супермаркетів! – підійшовши, Єршов почав оглядати дичину, схвально киваючи. - Що б ви робили без нас, старої гвардії, загартованої часом та життєвими обставинами? Ставте кип'ятити воду! - скомандував він. - Я впораю пташок.

Атмосфера відразу ж змінилася, всі заметушилися, забігали. Настрій помітно покращав передчуттям м'ясного обіду.

Згадавши про героїв дня, мисливців оточили та почали розпитувати. Вася з великим задоволенням пустився в оповідання. Дар'я знову опинилася в центрі загальної уваги та захоплення, за невеликим винятком.

Станіславович із Валею працювали, втілюючи мрії про обід у життя. Незабаром по всій окрузі поширився апетитний аромат. Суспільність миттєво згрупувалася біля кухарів.

Обід перевершив усі очікування. Хвалили Дашу, Валю, Васю, окремо Станіславовича і навіть... Сандерс, який все передбачив і озброїв їх.

Так як після обіду всі перебували в прекрасному настрої, то цим вирішила скористатися Майя, яка не забувала про свої обов'язки допомогти цій купці воюючих індивідуумів стати однією командою.

- Вибачаюсь, але я тут теж на роботі. І якщо вже ви, погоджуючись з вимогами Сандерс, виконуєте свою роботу, то я теж хотіла б зайнятися своєю. Але для цього мені потрібна ваша допомога та готовність співпрацювати.

– Думаю, це не проблема! – відгукнувся одразу ж Ростислав.

Дар'я заскреготіла зубами, від його такої «відданості справі».

- Як же не допомогти такій жінці! - підтримав його Фіма і доброзичливо глянув на Майю.

- І такому професіоналу! – поспішив втрутитися Єршов, наголосивши на останньому слові.

«Ну, що за вдачі у сучасної молоді! Спочатку Дарина, тепер Фіма…».

- Майя Никифорівно…

- Миканорівно, - пошепки підказав Артур.

- Ага, Микандімівно, - «виправився» Станіславович.

Народ захихотів, а Майя, теж усміхаючись, запропонувала:

- Платоне Станіславовичу, а давайте без по батькові – просто Майя.

- А давайте! – підхопив загальний жартівливий настрій Станіславович. - Тим більше ви ще такі молоді!

- І гарні! - додав Фіма і розплився в посмішці.

Дарина на нього скоса глянула і теж усміхнулася з розумінням. Ростислав, який спостерігав її реакцію, здивувався – від неї не було тіні ревнощів.