Глава 11

Громадськість підтримала його дружнім реготом.

- Дурень ти, Павле! – образився Артур. - Я ж для всіх старався!

- Вибач, як же я не оцінив! Ми ж тепер тиждень можемо не думати про продукти! А можливо, і довше? Валю, як ти думаєш? – Великопольський не міг заспокоїтись.

- Гаразд, досить з мене кепкувати! - все ще з образою в голосі почав виправдовуватися Артур. – Я ж це лише на пробу взяв. Там їх багато. Просто не було куди зібрати, а руки у мене дві.

- Хочу відкрити тобі секрет - у тебе ще й голова є, правда одна, але ж ти її використовуєш тільки для поглинання їжі, а деякі нею, прикинь, думати вміють! – Великопольський був у ударі. – Ось, якби і тобі так пощастило, то здогадався б зняти футболку, і тоді на вечерю в нас могла б бути справжня, повноцінна яєчня, а не її мікрокопія!

- Зачекайте! – насторожився Єршов. - Я щось не зрозумів: як це тільки дві руки?

- Платоне Станіславовичу, ми щось не знаємо про Артура? Невже він має більше кінцівок, ніж у звичайних людей? А може, він того... прибулець? Це ж багато що тоді пояснює! Як я раніше не здогадався? - Великопольський увійшов у раж.

- Павле, вистачить блазнювати! Мене цікавить, де були наші юні співробітники, коли Артур виявив свій скарб, га? Василю? Нюся? – Станіславович грізно витріщився на молодь, що потупила чомусь погляди.

- Ми це… як би поряд були, - почав невиразно бурмотіти Вася.

- Та що там незрозумілого? Вони також втомилися під час пошукових робіт. Така стомлива ця справа, скажу вам чесно. І, мабуть, також вирішили відпочити, засмагнути. А Артур не дуже втомився і вирішив відвідати пташок, а раптом шпигун серед них? - Виручив студента Великопольський  вкотре за вечір веселячи громадськість.

- Яйця – це добре, але ще б пак м'яса! - розмріявся Вася.

- От якби була зброя! Тут так багато птахів! – зауважив Артур.

- А, може, згадати дитинство та спробувати з рогатки? – несподівано запропонувала Дарина.

- Ви не перестаєте нас дивувати, Даріє Андріївно! Яке ж у вас цікаве дитинство було! Невже ви й цим грішили? Я маю на увазі – рогаточкою на горобцях? Дуже дивне заняття для дівчинки, - зловтішався Великопольський.

- Не дивніше, ніж для чоловіка збирати плітки і копатися в чужій брудній білизні! – дала відсіч Дарина.

- То ж у нас є рушниця! – радісно повідомив Вася і помчав у бік ящиків.

Всі галасливим натовпом рушили за ним.

Вася пірнув у ящик із провізією і за хвилину виринув, гордо піднявши над головою рушницю.

- Я ж говорив! – крикнув він із торжеством у голосі.

- Ух ти! – підійшла Дарина та обережно забрала зброю з рук студента. - Так це самозарядний карабін. А набої до нього є?

Вона слідом за Васею пірнула в ящик і вилізла задоволена, діставши коробочку з патронами. Швидко та вправно зарядила. Дарина була така захоплена, що не помітила, як усі здивовано спостерігали за нею.

- Класна штукенція, ми з батьком майже з таким же на полювання ходили.

- Яке у вас цікаве було дитинство! Ваш тато випадково не хлопчика хотів? А народилася дівчинка! - продовжував уїдливо Павло.

Дарина пересмикнула затвор і зло глянула на нього.

- Павлику, рушниця у мене в руках! Я б не рекомендувала тобі так сильно напружувати свою риторику! - вимовила вона з погрозою досить тихо, щоб чув тільки він, але дуже чітко.

Великопольський одразу якось сник і щось нерозбірливо буркнувши, відійшов убік.

- А чи можна мені подивитися?

Вася вже простяг руку. Дар'я глянула на нього з підозрою.

- Я, напевно, дарма його зарядила, - вона проробила ту саму операцію у зворотному порядку і тільки тоді простягла рушницю Васю.

- Тримай, студенте. Хоча тобі й незаряджене небезпечно давати.

Рушницею зацікавилися всі, і вона переходило з рук до рук деякий час.

Розуміючи, що з їх переважно вегетаріанським меню, швидше за все, покінчено, цю знахідку довго й радісно обговорювали. Коли ажіотаж навколо зброї трохи вщух, сіли вечеряти здобутими з найближчих дерев фруктами.

- А ми так і не з'ясували, звідки ж узявся лист, - сказав, як би, між іншим, Вася.

- Так, і шпигуна ми не знайшли, і на острові, крім нас нікого, версій більше немає, - задумливо сказав Станіславович.

– Є ще одна! – несподівано видала Дарина.

Усі погляди звернулися у її бік.

- Я, здається, знаю, звідки лист!

Дар'я витримала майже театральну паузу, і сказала:

- Ми спочатку не врахували ще одну можливу версію розвитку цікавих для нас подій - Сандерс не писав цей лист.

- Звичайно, він його не писав власноруч. У нього для цього є спеціально навчені люди, – посміхнувся Великопольський.

– Це всім зрозуміло. Але я, Павло Сигізмундович, зовсім інше мала на увазі – Сандерс взагалі не має жодного відношення до нашої знахідки.

- Дар'я, ти можеш перестати говорити загадками? – не витримав Станіславович.

- Звичайно, Платоне Станіславовичу. Думаю, я вже знаю автора нашої загадки! – з тріумфуючим виглядом промовила Дар'я, обводячи поглядом усіх присутніх, але, побачивши обличчя Єршова, поспішила пояснити все більш детально:

- Лист був написаний вже тут, на острові, і Сандерс про нього нічого не знає з тієї простої причини, що зробив це один із нас і з власної ініціативи.

- Але навіщо, а головне, хто?! – Станіславович був дуже здивований.

- Може той, хто підклав листа, сам зізнається? – Дар'я пильно подивилася на Великопольського. – Не хочеш, Павле Сигізмундовичу, нам відповісти?

- Ні не хочу! А ось від вас було б дуже цікаво почути, звідки такі висновки?

- Висновки зроблені шляхом нескладних міркувань, - тріумфувала Дарина.

- Браво! Міс Марпл та Еркюль Пуаро в одному флаконі! – уїдливо зааплодував Павло. – І звідки такі «розумні висновки»?

- Ти ще забув Шерлока Холмса! Все ж таки елементарно, Ватсон! Я сіла друкувати на машинці і помітила схожість шрифту з другим листом Сандерс, потім порівняла папір – ще один збіг! Але це були лише припущення доти, поки я не виявила, що наша знахідка не має одного куточка і, уявіть, знайшла цей куточок застряглим в машинці. Мабуть, друкувалося у великому поспіху. Так з'явилася моя версія, і я, відкинувши всі інші, спробувала відповісти на кілька запитань. "У кого була можливість зробити це?" Відповідь – у кожного з нас. Грамоті навчені всі, а машина знаходилася в загальнодоступному місці. Тепер друге питання: "А хто на це здатний?". А ось тут із кандидатурами трапилася напруга. У мене була лише одна, вірніше, один! – вона переможно глянула на Великопольського.