▿ 39 ▵

Тео стрімко оминув Марка й пішов у кінець коридору до ліфта. Він подолав лише половину шляху, коли двері ліфта відчинилися і з нього вийшла Сузанна, зупинилася й питально поглянула на нього.

— Куди поспішаєш? — запитала вона, але він не відповів, лише опустив голову. Тоді Сузанна підійшла ближче і взяла його під руку. — Є розмова, — вона потягнула його до найближчої палати.

Тео покірно пішов. Біля самих дверей він із жалем озирнувся на ліфт: двері зачинилися, втекти не вдалося.

Марк, не полишаючи свого місця біля Мартиної палати, простежив за ними і лише гмикнув, коли вони зникли за дверима.

— Судячи з твого виразу обличчя, швидкості й напрямку руху, ти вже познайомився з Полом, — сказала Сузанна, сівши на функціональне ліжко і склавши руки на грудях.

— Не знайомився я з ним, просто побачив, — насуплено буркнув Тео.

— А даремно. Зв’язки в промисловому департаменті зайвими не бувають. Мілан, мабуть, уже активно йому себе презентує.

— Мені байдуже, що там робить Мілан, — Тео глипнув на Сузанну спідлоба і розвернувся до дверей.

— Тео, стій! Поглянь на мене. Будь ласка, — вона дочекалася, коли він обернувся, і продовжила. — Здогадуюся, що відбувається в палаті, я теж споглядала це шоу, але ти маєш знати, що появі Пола Марта зраділа, як і ти, якби могла, то теж би втекла, але ще не може.

— Тому вирішила з ним пошепотітися? — він відвернувся, аби не бачити Сузанниного погляду.

— Гм... Коли Марта казала, що тренер не ставив тебе на гру через надмірну емоційність, я не повірила. Ти чомусь здавався мені спокійнішим і розважливішим, — він лише засопів у відповідь. — Що б ти там не бачив і не чув — забудь. Відкинь емоції і ввімкни мозок: з Марти витягнули чіп, це була дуже складна операція, вона мало не стекла кров’ю. Це диво, що її стан стабілізувався. Можливо, вірус вже якось діє, я не знаю, але вона там зі знятим чіпом і інфікована твоїм вірусом, — вона ткнула на нього пальцем, — Тому, що б там не відбувалося і Пол собі не фантазував, все це так і залишиться лише його фантазіями, бо між ними вже ніколи нічого не буде, і завтра Марта покидає Порт. Сподіваюся, що не назавжди.

— Ярослава казала про завтра.

— Тоді в чому річ? Тобі шкода, що він біля неї трохи покрутиться?

— Він не просто крутиться! Пол поводиться так, ніби... — Тео важко видихнув. — І вона його не спиняє.

— А ти ревни-и-ивий, — посміхнулася Сузанна. — Це так мило.

— Не мило, — огризнувся він. — І пішов я, бо не можу на них дивитися, а бити Полу пику, коли під дверима Марк, нерозумно. Буде забагато шуму, а я не хочу створювати проблеми перед вивезенням Марти.

— Ну, бити пику, мабуть, і справді нерозумно, а от удар по самолюбству зайвим би не був, — вона знизала плечима.

— По самолюбству?

— Зараз ми з тобою підемо до її палати: я зніму крапельницю, а ти знайдеш для Марти пару теплих фраз. Повір, твоя підтримка для неї важливіша за раптову показну метушню колишнього шкільного кохання.

— То це правда, що вони були парою?

— Правда. Пол колись постійно крутився біля Марти, майже жив у них вдома. У школі вони дружили, потім не тільки дружили. Всі були впевнені, що вони одружаться. Денис допоміг Полу отримати освіту... А коли оголосили про переселення, Пол спочатку вирішив лишитися, а потім нив, що погіршився зв’язок, що мало людей... Поводився так, що Лія обіцяла його підстрелити, якщо ще раз почує ниття. Згодом його одногрупник із Західної брами знайшов Полу роботу. Він зібрався й поїхав влаштовуватися, пропонував Марті поїхати з ним, але вона відмовилася.

— Через хворобу? — запитав Тео, пригадавши розмову на сходах її тераси.

— Я не знаю подробиць, але тоді він поїхав, а вона лишилася. Тепер Пол примчав, весь такий діловий, сказав, що владнає всі питання з поліцією і що відтепер дбатиме про неї, адже її родина багато для нього зробила.

— Справді хоче віддячити чи прагне зробити її залежною?

— Полу світить підвищення, і його керівник неоднозначно натякнув, що на такій посаді для солідності треба бути одруженим. І Марта вигідна партія для шлюбу з чудовим шлейфом бонусів: небога ветерана війни, донька офіцера поліції, подруга дитинства... Для репутації такі деталі важливі, тому Пол приїхав і розпушив хвіст, адже знає, що, відколи він поїхав, вона ні з ким не зустрічалася, а значить... він досі в пріоритеті.

— Звідки ви про це знаєте?

— Він поділився своїми планами щодо Марти з Лідією, і вона одразу ж прийшла до мене дізнатися, чи можливо чіп поставити назад. Коли почула, що ні, то довго плакалася, що поспіх зруйнував Мартине майбутнє. Твоїй персоні теж дісталося.

— Не сумніваюся.

— Отакі справи... То що, ти охолов?

— Так.

— Тоді ходімо.

Марк провів їх зацікавленим поглядом до дверей Мартиної палати.

— Тук-тук! — сказала Сузанна і одночасно відчинила двері, зіткнувшись з Міланом, який саме виходив.

— О, Тео! А ми думали, куди ти пропав? А тебе, виявляється, викрали! — посміхнувся він і обернувся на Марту, яка, забравши в Пола лоток з полуницею, їла її сама, а потім знову поглянув на Тео. — Тебе зачекати?

— Зачекай.

Сузанна від’єднала крапельницю від катетера й зиркнула на Пола.

— Марта зараз спатиме, тому йди відпочинь і приходь завтра.

— Я можу лишитися й охороняти її сон, — посміхнувся він їй у відповідь.

— Я не дозволю тут лишитися жодному охоронцю, тому хвилина — і всі на вихід, — сказала Сузанна, демонстративно перевівши погляд з Пола на Тео.

Той саме підійшов до Марти і, схилившись, поцілував у губи. Обличчя Пола від побаченого здивовано витягнулося.

— Привіт, — прошепотів Тео, затримавшись біля Мартиного лиця.

— Привіт...

— Як ти? — він випростався і накрив її руку своєю.

— Краще.

— Коли підемо на каву?

Марта всміхнулася: