▿ 31 ▵

Ще кілька днів тому Тео жадібно ловив би кожне Любомирове слово, однак зараз від екскурсу до минулого його відволікали думки про Марту. Він не надто уважно слухав, як Людмила з Міланом пояснили відмінності між видами вірусів, як Любомир розказав, як вдавалося вцілілим піддослідним «Синтезу» знаходити одне одного, як їм допомагали місцеві, як вони всі переїхали подалі від колишньої бази і як в нагоді ставали повені і лісові пожежі, бо давали змогу деяким екстремофілам видавати себе за осіб, що втратили документи. Всього врятувалося шістдесят сім людей. Можливо, були й інші, але вдалося відшукати тільки цих.

Поступово значна частина змогла легалізуватися: переважно ті, що прийшли на проєкт добровільно. Один з останніх добровольців, Ідан, у своєму минулому житті був суддею. Він знав різні законодавчі шпарини, які не соромлячись використовував, і таким чином став негласним лідером всіх уцілілих, яких влада переслідувала. Час від часу з’являлися новини, що то там, то тут заарештували людину з підробленими документами, або піймали на крадіжці, і у всіх на щоках було тату. Таке положення вимагало обережності, але не всі хотіли сидіти тихо.

Піддослідні, номери яких належали до трьох перших сотень (в’язні), до процесу легалізації ставилися скептично, і вже за кілька років на цьому підґрунті почалися перші конфлікти, а згодом стався розкол у переконаннях щодо того, як жити далі: одні прагнули помсти й виборювання собі місця під сонцем зі зброєю в руках, інші — мирного співіснування і того самого місця під сонцем, але без насилля. І випадково чи ні, але абсолютно всі носії першої версії вірусу належали до войовничого блоку. Як зазначила Людмила, перший тип посилює агресію в рази. Недарма саме його розробку фінансували військові. Загравання з владою колишні в’язні вважали принизливим, тому згодом радикальний табір відколовся і кілька десятиліть про них нічого не було відомо.

Ідан і його однодумці вважали, що насильство тільки поглибить конфлікт і призведе до нових трагедій. Вони мали своє бачення, як діяти далі: створення політичної партії та релігійної благодійної організації, щоб боротися за свої права та свободи в мирний спосіб. Вони щиро вірили в можливість діалогу.

Певний період обидві організації існували паралельно, однак жодна не встигла зміцнитися, як владу отримала Рада Корпорацій, і всі політичні організації були закриті. Лишалася релігійна, однак до неї висунули ряд вимог, які потребували суттєвих змін у її структурі, тому її також довелося закрити. Проаналізувавши ситуацію, вирішили створити нову релігію, яка увібрала б у себе елементи різних вірувань, що відповідали їхнім переконанням. Таким чином тридцять років тому офіційно з’явилася церква «Семи Див».

— Чому саме нова релігія? — запитав Аян.

— Тому що релігія – це ідеальний спосіб керувати людьми. Я б сказала — досконалий. Більше вісімдесяти п’яти відсотків населення планети має релігійну свідомість, і цей відсоток зростає в часи воєн і катастроф, які останнім часом відбуваються постійно, — відповіла йому Людмила.

— То ж ви вірите в те, що сповідуєте? — уточнив Боб.

— Так. Люди мають допомагати одне одному, — вона перевела на нього погляд.

— Мають, — повторив Боб. — Тобто, вони зобов’язані це робити? Хочеш не хочеш, а маєш допомагати?

— Якщо є можливість і ресурси, то чому б не допомогти? Проте не всі потребують саме допомоги, іноді людям потрібен поштовх до дій. Тому ми не завжди роздаємо «рибу», іноді доводиться вручати «вудку» і вчити нею користуватися.

— І приносити вам «рибу»?

— Якщо людина забажає.

— Ага... І які види «вудок» у вас є?

— Різні.

— Зрозуміло, — відповів Боб і поглянув на Тео, що сидів поруч.

Той відверто нічого не слухав, тому Боб штовхнув його під столом ногою, аби повернути до реальності. Тео виринув зі своїх думок, зустрів його суворий погляд і запитав перше, що спало на думку:

— А що відбувається на півдні?

— Хочеш одразу про це? — Людмила скривила кутик рота.

— Про інше теж, але події на півдні призвели до тієї ситуації, що є зараз.

— Яким чином?

— Якби там не відбувалися регулярні феєрверки, то не потрібно було б возити туди запчастини, і ніхто не збивав би контейнери з ними, не збував би крам контрабандистам, за яким їх запідозрили у зв’язках із заколотниками, і не напали б на караван. Мене б теж не знайшли, але це дрібниці у порівнянні з тим, що купа народу була б жива.

— Гм... Скажу так: там розважаються твої колеги зі своїми нащадками.

— Мої... — хотів було перепитати Тео, але зрозумів, що вона має на увазі колишніх в’язнів. — І в чому суть розваги?

— Мілане, поясниш? — звернулася Людмила до сина.

— Вони намагаються взяти під контроль антенні поля, — відповів той, поглянувши на Тео.

— Щоб змінити погоду?

— І погоду також. Наразі основна проблема, що за допомогою іоносферних «лінз» над Долиною спеціально руйнується озоновий шар і все живе нищиться ультрафіолетовим випромінюванням Сонця.

— Для чого?

— Щоб викурити звідси людей, адже Долину не просто так оточили з усіх боків горами. Це зробили спеціально, щоб відмежувати її від решти світу і створити на її території райську місцину для обраних. Принаймні так планував минулий склад Ради. Теперішньому ця ідея не всім до вподоби, але поки що голосів для припинення реалізації цього задуму недостатньо.

Тео замислився. Дійсно, на карті чітко було видно, що розлом довкола східноєвропейської тектонічної платформи формував довкола неї нові гори — Великий Хребет із Долиною в центрі та одним-єдиним проходом у бік Північної брами, утворивши захищену звідусіль територію. Прекрасна райська місцина...

— Але... якщо там «мої колеги», а ви всі ярі пацифісти, то як ви навчилися так майстерно вправлятися з дроїдами й прибирати за собою?

— Якби ти не поспішав і не перескочив з теми, то невдовзі почув би про це, — посміхнувся Мілан. — Але, якщо коротко, то на півдні воює наш з Ярославою батько. Він один з командирів штурмовиків. Мама раніше теж брала активну участь у операціях зачистки, але останнім часом вони працюють на різних напрямках, бо у них з батьком... виникли певні суперечності.