▿ 15 ▵

Боб і Лялечка вирішили залишити Тео самого копатися в нетрях сервера у пошуках паролів, а самі зібралися й пішли в місто навідати давню знайому. Вони часто ходили до неї, і сьогодні вирішили завітати знову. Візит мав тривати максимум кілька годин. Тео не заперечував, навпаки, постійне тупотіння за спиною його вже починало дратувати.

— Раптом що, то висмикуй усі дроти, забирай блок, ховайся у куток за диван і накривайся «вуаллю», — сказала Лялечка, вказавши на темне покривало, що лежало на спинці дивана.

— Та сама «вуаль»? Ти хіба її бачиш? — здивувався Тео.

— Ні. Я бачу стрічку, якою вона обмотана.

— Зрозуміло, дякую. Сподіваюся, вона мені не знадобиться.

На пошуки паролів на сервері він витратив кілька годин, однак тих, які б пустили його порозглядати південь, серед них не виявилося. Про всяк випадок, Тео все ж скопіював їх і пішов досліджувати, чим живе Північна Брама: які має статки, які проблеми. І ніщо не могло розказати про місто краще, ніж звіти поліції. З цією думкою Тео з сервера охорони муніципалітету пішов прямо до центрального відділку поліції.

Надвисока щільність населення призводила до серйозних проблем із забезпеченням житлом, транспортом, соціальними службами та інфраструктурою. Значна частина жителів Північної Брами проживала в умовах бідності на периферії. І різнилися райони не лише віддаленістю від центру, а й технологічною нерівністю. Люди мешкали в житлових баштах, зведених одна над іншою, і достатньо великий відсоток виїздів поліції були на сварки й бійки через побутові конфлікти: не поділили кути в кімнаті, місце на стоянці; не пустили інспектора з контролю за якістю догляду за дітьми, або напали на нього й відібрали дитячі суміші; одні сусіди донесли на інших за незаконну врізку в водогін.

— Мабуть, не поділилися краденою водою, — гмикнув Тео. — Нетрі.

Середнячки тулилися ближче до центру, а насолоджуватися високим рівнем життя і технологічними перевагами могла зовсім незначна частина «популяції». Такий розподіл не міг не викликати напруженості, протистояння та суперечності між класами, що виражалися в різноманітних пікетах з вимогами про справедливий розподіл благ, у актах вандалізму, крадіжках, а іноді навіть у нападах чи взятті заручниками дітей. Діти до чотирнадцяти років не мали чіпів, тому найчастіше викрадали їх, і крадіями, як правило, були ще нечіповані підлітки, які після таких дій отримували «вовчий квиток» у подальше життя. Звісно, тотальний нагляд, з великою кількістю відеокамер, датчиків та систем відстеження, майже завжди допомагав швидко розкрити злочин й знайти порушників, але також він змушував жителів мегаполісу відчувати, що їхня приватність обмежена, і викликав соціальний неспокій та протести.

Взагалі, в Північній Брамі любили протестувати, і кожен знаходив свій особистий привід: умови життя, соціальні блага, екологія, тарифи, безробіття... Як виявилося, через розвиток технологій і автоматизацію, багато традиційних людських робочих місць, на кшталт офіціантів чи продавців, зайняли кіборги чи дроїди, що призвело до безробіття та економічної нестабільності, ну і протестних настроїв.

Найпоширенішим кіберзлочином було викрадення особистих даних. Як і сказала Лялечка, ламати систему ніхто не наважувався, тому діяли завжди таким чином, щоб жертва дані надавала сама. У хід йшли повідомлення про виграші в лотереях, про різні навчальні програми з шансом отримати кращу роботу ближче до центру, про різноманітні акції з розіграшем продуктів, на які велися легковірні громадяни.

— Стільки часу минуло, а у світі нічогісінько не змінилося, — похитав головою Тео, проглядаючи звіт про викриття чергової шахрайської схеми. — До речі, про продукти...

Він підвівся з-за столу і пішов до ящика з провізією. Якось до цього моменту він не розумів, що зголоднів. Зараз би кашу Уни, але... у нього є тільки консерви і протеїнові концентрати. Випивши чергову пляшечку, Тео скривився від огидного присмаку крейди в роті. Він помахав головою і хотів було кинути порожню тару до коробки зі сміттям, коли почув важкі кроки в коридорі. Гуп-гуп... і пауза. Гуп-гуп... Навряд чи це Лялечка, для чого їй зупинятися?

Тео за одну мить перемістився до монітора, відкрив карту міста і завмер, побачивши за кілька десятків метрів від себе зелену цятку. Навів на неї курсор — «ІІІ-ТА-і». Важко ковтнувши слину з присмаком крейди, поглянув на характеристики кіборга: третє покоління, тактичний армійський кіборг, спеціалізація: інженерні споруди.

— Оце принесло...

Як і казала Лялечка, він повисмикував всі дроти з блока, засунув його собі за пазуху, заскочив у куток за диван, смикнув на себе вуаль, зірвав з неї мотузку, накрився й присів, сподіваючись, що «вуаль» працює з обох боків однаково. Але якщо Лялечка нічого не сказала, то, мабуть, так воно і є. Чому свого часу не уточнив цей момент у Пітера?

Гуп-гуп... Гуп-гуп...

Двері відчинилися, і важкі кроки почулися в сусідній кімнаті. Тео чув, як гість покопирсався у ящику з провізією, як скинув порожню пляшку від концентрату на підлогу.

Гуп-гуп...

Рипнули дверцята порожніх шафок.

Гуп-гуп...

І до кімнати, в якій сидів Тео, зайшов кіборг. Третє покоління було мініатюрнішим і вишуканішим за перше, а захисний каркас на голові більше нагадував вишукане мереживо, аніж металеву конструкцію. У фігурі вгадувалися жіночі форми. Мабуть, початкове тіло — жіноче. Її штучні очі ретельно просканували кімнату, не зупинившись на кутку, в якому він сидів. «Вуаль» працює!

Спостерігаючи за кіборгом, Тео весь напружився. Що їй робити у порожній кімнаті? Подивилася, то, мабуть, зараз піде. Але кіборг не йшла. Вона посовала крісло, на якому Тео сидів не так давно, поклацала по клавіатурі і знову роззирнулася. В цей момент він занервував: а що, як поверхня крісла ще не охолола і кіборг бачить, що на ній не так давно хтось сидів? В системі «штучне око», як розповідав Пітер, термосканер — базовий елемент.