▿ 12 ▵

Поки Аян проводив для Тео екскурсію, Уна готувала обід. Вона вміла куховарити, але сервіруванням ніколи особливо не заморочувалася. Кулінарна естетика не була її сильною стороною. Виглядали Унині страви майже завжди чимось середнім між стихійним лихом і техногенною катастрофою в масштабі тарілки.

Приправлена спеціями їжа пахла божественно на весь квартал, і через цей аромат екскурсію терміново довелося перервати. Поєднання м’ясної консерви з пшеничною крупою виглядало специфічно. Після Маріїного елегантного сервірування столу й оформлення страв, Тео насторожено поглянув на тарілки, наповнені невідомою субстанцією. Аян і Боб, сівши за стіл, без вагань посунули до себе порції і взялися наминати. Вибору не було. Тео сів, узяв виделку і насторожено спробував страву, після чого втупив здивований погляд у тарілку.

— Як тобі? — весело поцікавився Аян.

— Смачно, — він спробував ще і здивовано поглянув на Уну: виглядала їжа зовсім неапетитно, але смак мала неймовірний. — Дуже смачно.

— От і чудово. Їж, — усміхнулася вона у відповідь, оскільки він відреагував цілком очікувано.

Аян і Боб невдовзі попросили добавки, Тео також.

Під кінець обіду повернулася Лялечка і повідомила, що біля бару вже крутяться відвідувачі.

— Хай ще трошки покрутяться, скоро відчиню. Пригощайся, Тео, — сказала Уна, поставивши на стіл заварник із чаєм, тарілку з печивом та шоколадними батончиками, і повернулася на кухню за чашками.

— Дякую, — він взяв цукерку, прочитав той самий пафосний напис, а потім поглянув на дату. — Свіжа. Виготовлена у липні цього року. А де їх роблять? Звідки беруть какао?

— Без поняття де, знаю лише, що контрабандисти налагодили зв’язки з охороною деяких продовольчих складів на півночі і звідки потроху тягають провіант за певну плату чи послуги. Шоколад у наш час — специфічний товар і дуже дорогий за сучасними мірками, по вартості може конкурувати тільки з аразаном.

— І медом, — додала Уна.

— Точно. І медом. Штучні бджоли вміють чудово запиляти квіти, але мед виробляти не здатні, на жаль.

— Бо у бджіл-роботів відсутня травна система, а мед — це ферментований нектар квітів, який робоча бджола відригує невеликими порціями зі свого зобика на хоботок, просушує і втягує назад понад сто разів, перш ніж помістити на визрівання в соту, — пояснила Лялечка, і Боб скривився:

— Будь ласка, звільни мене від цих подробиць, не руйнуй мою дитячу віру в те, що гарнюні смугасті комашки з малюсінькими відерцями літають і збирають його прямо з квітів мініатюрними ложечками.

— Який ти вразливий.

— Дуже.

— Мені завжди здавалося, що ти вже достатньо дорослий хлопчик і готовий прийняти правду про бджолині ригачки, — вишкірилася кіборг.

— Ляа-а-лечко! — Боб замружив очі і прикрив обличчя руками.

Аян і Уна засміялися.

— Це тобі помста за те, що вимкнув мене, — пояснила кіборг.

— О... То після цього ми вже квити? — запитав Боб, розсунувши пальці і поглянувши на неї крізь утворену шпарину.

— Ще не знаю, треба подумати.

Боб прибрав руки від обличчя, прокашлявся:

— Ну, але ж погодься, Лялечко, що якби ти тоді діяла за протоколом, то Тео міг би не сидіти зараз із нами.

— Ти справді гадаєш, що я би стріляла на ураження, не просканувавши вміст капсули?

Боб замислено поглянув на неї:

— Ні, але... ти іноді така непередбачувана.

— Це комплімент?

— Вважай, що так, — Боб усміхнувся і поглянув на Уну. — А де глюкоза для Лялечки?

— Ось, — вона посунула пляшечку, що стояла за чашками.

Під час чаювання обговорювали коли краще почати навчати Тео і з чого. Зійшлися на тому, що поки він не набере масу, краще його надто не навантажувати.

— А ще можна показати мені місто, — запропонував Тео.

— Яка саме його частина тебе цікавить: нижня, середня чи верхня? — уточнила Лялечка, спрямувавши на нього штучні очі, в яких замерехтіли жовті й зелені вогники.

— Всі, але якщо можна вибирати, то я б хотів почати з верхньої.

— Добре. Можемо піти відразу ж після обіду.

— Ви про що? — насупився Боб, намагаючись зрозуміти, про що вони говорять.

— Тео цікавлять старі вежі зв’язку, — пояснила Лялечка.

— Вежі? Що в них може бути цікавого? Вони вже давно не працюють. Не скажу, що це погано, але іноді мобільного зв’язку дуже не вистачає. От, наприклад, щоб дізнатися, чим займається Аян, я мушу до нього йти, а раніше телефонував.

— Ти це так кажеш, ніби тобі йти з іншого кінця міста, а не з сусіднього будинку, — засміявся Аян.

— Доводиться вилазити з ліжка, а це буває досить складно зробити.

— Пий менше, — буркнула Уна і підвелася з-за столу. — З вами добре, але піду я відчиняти бар, бо зараз почнуть тарабанити у вікна.

— То, може, і ми підемо вниз? — Боб глянув на Аяна.

— Доп’ємо чай і підемо, не вистачало ще, щоб хтось побачив, що я п’ю щось інше, окрім алкоголю.

Накинувши каптур, Тео вийшов на вулицю за Лялечкою, і вона повела його до центру. Перехожих не зустріли, бо в сонячний день на вулицю містяни виходили лише за нагальної потреби.

Підійшовши до першої шістнадцятиповерхівки, Лялечка проминула центральний вхід і завернула за ріг.

— Віднедавна в цій будівлі збираються віряни церкви «Семи див»... Тільки не питай мене, у що вони вірять і як.

— Не буду.

— Відчепитися від них буває складно, тому скористаємося службовим ліфтом.

— Вони намагаються тебе навернути?

— Намагаються. У Річковому Порту серед вірян їхньої церкви близько десяти кіборгів. Хоча, гадаю, вони туди ходять задля дармової глюкози. Я б, мабуть, теж ходила, але в мене є друзі.

Тео поглянув на її масивне тіло, що важко ступало поруч, і спіймав себе на думці, що чути таке від купи металу дивно, хоча... у Лялечки людський мозок, і він не знає, в яких умовах проходив його розвиток і які нейронні зв’язки сформувалися.