Розділ 3. Амалак Частина 1.

Координатор чекав. Приміщення, в яке його помістили, було маленьким, стерильно-білим і чистим, пахнуло відфільтрованим повітрям і чужою, лякаючою силою. Він утисячне доторкнувся вузлуватою рукою до решітки. Залізні прути, що тьмяно відсвічували в люмінесцентному світлі, холодили тонку, майже пергаментну шкіру і нікуди не зникали, залишаючись суворою реальністю. Він посмикав решітку, перевіряючи її на міцність, і, внутрішньо здивувавшись, що силове поле чи метал нікуди не зникли, важко усівся на тверду, обтягнуту грубим композитом поверхню тюремного ліжка.

Він чекав. Чекав, коли нарешті прийде кат. Зрадивши владик, дозволивши нікчемним чужинцям захопити стратегічну станцію і не зумівши вчасно померти при цьому, він прирік себе на чудовищні, витончені муки, які Адохай уміли розтягувати на століття. Та й його нові тюремники навряд чи плекали до нього теплі почуття після всього, що сталося.

У тиші коридору різко рипнули двері, і до слуху донеслися розмірені, важкі кроки.

«Ось і все», — з глухою гіркотою подумав Координатор, стискаючи кулаки. — «Я мав рацію. Логіка війни безжальна».

До решітки, м’яко шелестячи сервоприводами, підійшли два масивні штурмові дроїди зі слідами нещодавньої кіптяви на бронепластинах. «Як принизливо», — з тугою подумав полонений. — «Навіть не живі істоти. Бездушні механізми відбиратимуть у нього життя». Дроїд коротко, беззвучно спрямував на нього тупе дуло важкої зброї і, з глухим клацанням відкривши замок решітки, різким, але точним рухом вивів його назовні, конвоюючи в сусідню камеру.

Це приміщення було зовсім крихітним, затхлим, позбавленим вентиляції.

«Значить, кат-виконавець прийде саме сюди, подалі від систем стеження», — вирішив полонений, завмерши в напівтемряві.

Проте час минав, а нічого не відбувалося. Через деякий час важкі герметичні двері із зітханням відчинилися, і дроїд звичним, холодним жестом показав стволом зброї: — Виходь.

Його знову вивели в коридор і, до повного його замішання, підштовхнули назад у ту саму чисту камеру, де він щойно сидів.

Координатор зі щирим здивуванням озирнувся довкола, не впізнаючи обстановку. На жорсткому ліжку з’явилося якесь нове покриття — «м’яко», відзначив він про себе, обережно сідаючи і відчуваючи, як розслаблюються затерплі м’язи. На маленькому консольному столику тепер стояв легкий піднос із якимись незнайомими, великими плодами, вкритими пушком, і матова ємність із прозорою рідиною. Поруч, у другій, ширшій ємності, знаходилися живі зрізані рослини з вузькими зеленими листочками.

Він боязко підсунувся ближче, щоб краще розглянути їх.

«Який приємний, проникливий запах», — відзначив він про себе, і всередині щось здригнулося, — «наче з якоїсь неймовірно давньої, стертої пам’яті».

У ємності була вода. Просто вода — кришталево чиста, прозора, що пахла гірською свіжістю, а не той важкий, регенерований хімічний жах, який циркулював у трубах станції під владою Адохай.

«Напевно, витончена отрута. Ну й на краще», — відчужено подумав Координатор.

Пригубивши зовсім трохи, він завмер, прислухаючись до організму, але з подивом зрозумів, що нічого страшного не відбувається. Тоді він жадібними, маленькими ковтками випив усю ємність до самого дна, відчуваючи забуту прохолоду в грудях.

Плоди чіпати поки не став — його виснажений організм занадто давно відвик від нормальної біологічної їжі, але пахли вони абсолютно чарівно, розбурхуючи рецептори.

У коридорі знову з’явився дроїд. Зайшовши в камеру, він безпристрасно поставив на стол ще одну глибоку ємність із теплою рідиною. Цього разу від неї піднімалася густа, солодкувато-пряна пара. Полонений потягнувся до неї, зробив боязкий ковток. Смачно.

Звідкись із найтемніших глибин свідомості раптом випливло це забуте, майже стерте слово — «смачно».

Раптово під стелею почулися якісь дивні, ледь вловимі звуки. Плавні, глибокі музичні переливи м’яко заповнювали простір камери, вони підсвідомо заколисували й заспокоювали.

На голій стіні активувався прихований, невидимий до цього проекційний екран. Якісь яскраві, соковиті, але зовсім неагресивні, пастельні образи плавно з’являлися на ньому і зникали. Це були дивні, привабливі пейзажі — мабуть, живі хроніки з якихось невідомих, первозданних світів. Неймовірна флора, велетенські дерева, диковинна фауна; картини природи повільно, заспокійливо пропливали по екрану, змінюючи одна одну.

Координатор, заворожений цим видовищем, повільно простягнув тремтячу руку і взяв зі столу принесені рослини. Вони так проникливо, так гостро пахли живою землею, що він просто уткнувся в них носом, вдихаючи цей аромат.

«Які дивні ці істоти, що захопили мене», — розгублено подумав він. — «Чому немає допитів? Чому немає катувань?»

Він зробив ще один ковток теплої рідини, принесеної дроїдом, і блаженно заплющив очі.

Щось дивовижно тепле, м’яке з’явилося і почало розливатися всередині його зраненого тіла. На екрані за зімкнутими повіками все ще бігли незнайомі образи, що заколисували, вони остаточно приборкували підсвідомий страх.

Він допив залишки рідини і акуратно, намагаючись не шуміти, поставив спорожнілу ємність на стіл.

«Треба, напевно, лягти», — подумав Координатор.

Ліжко відгукнулося дивовижною зручністю, «м’яко і тепло», він упіймав себе на тому, що його губи мимовільно розпливаються. Він усміхнувся.

«Звідки ця забута емоція?» — перелякано пронеслося в згасаючій голові. — «Звідки ця неймовірна рівновага?»

Він умостився зручніше, підтягнув коліна до грудей і заплющив очі, повністю розчиняючись у приємних звуках, що заколисували. Через кілька хвилин він поринув у глибокий, цілющий сон без кошмарів.

— Док, ви просто геній! — Зігма від надміру почуттів дзвінко ляснула Синтакса по металевому плечу, так що коридором розійшлося луна.

— Обережніше зі старим кіборгом, дівчинко, у мене від твоєї енергії всі залишки імплантів прогорять, — жартівливо бурчачи, але явно задоволений, сказав доктор.