З першими проблисками світанку Алан із командою дісталися місця катастрофи.
Величезна борозна, яку пропахав «Екскалібур-7», чітко виднілася серед лісового масиву. Дерева були вирвані з корінням і розкидані на друзки на сотні метрів довкола. І, схоже, ці руйнування помітили не лише вони.
Високо над каньйоном, наче хижий птах, завис військовий дирижабль. Його масивні латунні гвинти повільно оберталися, утримуючи судно проти вітру. Команда повітряного корабля уважно розглядала наслідки дивного приземлення. Але ні чоловік, що стояв на відкритій гондолі з підзорною трубою, ні майстер Бронсон із Жанною не бачили того, що саме могло спричинити такі руйнування. Каньйон здавався абсолютно порожнім.
Алан мовчав. Він пильно стежив за небом, ігноруючи наполегливі запитання дівчини, яка, схоже, вже остаточно втрачала терпіння через всю цю таємничість. Старий майстер похмуро переминався з ноги на ногу, міцніше стискаючи мішок з інструментами.
І лише дочекавшись, поки дирижабль повільно розвернеться й полетить назад у бік Аркхейма, Алан зробив крок уперед і неголосно промовив:
— Єво, я вдома. Вимкнути маскування.
І в ту ж мить світ змінився.
Повітря затремтіло, немов над розпеченим металом. Світло викривилося, обриси скель попливли, а потім сама порожнеча почала розсипатися прозорими хвилями. Оптичне маскування зникло, і перед приголомшеними майстром і Жанною буквально з порожнечі виник корабель завдовжки майже двісті метрів. Навіть понівечений ударами об скелі та вкритий обгорілою титановою обшивкою, він вражав своїми хижими, обтічними формами.
— Матінко рідна... — вихопилося у Жанни. Вона мимоволі зробила крок назад, притиснувши долоні до губ.
Бронсон завмер, його рот мимоволі прочинився від шоку. Нічого подібного ці люди, звиклі до клепаного заліза й чавуну, не бачили навіть у своїх найсміливіших фантазіях.
Та Алан не зволікав. Він чудово розумів, що військові з дирижабля можуть будь-якої миті повернутися з підкріпленням.
— Швидко всередину! Вони вже знають, куди дивитися. Вдруге нам може не пощастити.
Вони зайшли всередину. Переступивши через пошкоджений шлюз і опинившись у глибині коридорів, де мерехтіли вцілілі діодні панелі, Бронсон і Жанна ніби переступили межу самої реальності.
— Ласкаво просимо на борт, командире, — пролунав із прихованих динаміків тихий жіночий голос Єви. — Зафіксовано присутність двох місцевих жителів. Заряд бортових систем — п'ять відсотків.
Старий Бронсон здригнувся, почувши голос штучного інтелекту, але швидко опанував себе. Інженерний азарт переміг страх. Він опустив мішок на металеву підлогу рубки й рішуче подивився на Алана.
— Гаразд, хлопче з майбутнього. Показуй свого диявола, якого нам треба змусити думати по-нашому.