Екскалібур. Межа світів

Розділ 6

Коли вони вийшли на вулицю, Аркхейм уже потопав у вечірніх сутінках. Та замість звичного вечірнього затишшя місто охопило дивне, гарячкове пожвавлення. Гул котелень Нижньої дамби перекривався схвильованим гамором натовпу. Бруківкою, обганяючи поодинокі парові екіпажі, бігли люди. Дехто на ходу застібав куртки, інші несли в руках гасові ліхтарі та важкі ломи.

Алан ішов поруч із Бронсоном, який широким кроком ніс на плечі важкий брезентовий мішок з інструментами. Жанна ледве встигала за ними, міцно стискаючи в руці холодний корпус карбідної лампи.

— Та що ж тут відбувається? — пробурчав Бронсон, ледь ухилившись від хлопчиська-газетяра, що промчав повз.

Старий різко простягнув руку й мертвою хваткою схопив за плече одного з містян, що бігли, — розпатланого чоловіка в засмальцьованому шкіряному жилеті теслі.

— Гей, добродію! — гукнув майстер, перекриваючи вуличний гамір. — Куди це всі несуться, наче у вас у штанях котел вибухнув?

Тесля важко дихав і перелякано озирався, але, впізнавши відомого в місті механіка, швидко випалив:

— То ви не чули, майстре Бронсоне?! З неба впала комета! Просто за південними пагорбами, в лісі, так гримнуло, що в ратуші шибки забряжчали! Пів Аркхейма вже зібралося на площі. Чоловіки споряджають експедицію — хочуть її знайти. Кажуть, небесне залізо купу грошей коштує!

Чоловік вирвався з хватки Бронсона й побіг далі, розчинившись у натовпі.

У карих очах Жанни одразу спалахнула жива, неприхована цікавість. Вона захоплено поглянула спершу на батька, а потім на Алана.

— Комета! Справжній метеорит! Якщо там є рідкісні метали...

— Це був мій корабель, — тихо, але твердо перебив її Алан, і цей тон миттю погасив захват дівчини.

Пілот подивився в бік центральної площі, звідки вже долинали гучні вигуки натовпу, що збирався.

— І якщо вони знайдуть його раніше за нас, я ніколи не повернуся додому. Нам треба дуже поспішати.

Обличчя Бронсона враз стало серйозним. Інженерний запал змінився холодною рішучістю людини, яка все життя прожила в цих краях.

— За мною, — коротко кинув він. — Я знаю короткий шлях через старі вугільні склади. Там нас ніхто не побачить.

Поки на площі ще сперечалися, хто очолить експедицію, трійця вже минула південну браму. Звернувши з об'їждженого тракту, вони прослизнули під темними цегляними арками віадука й щодуху покинули межі міста, розчинившись у нічній прохолоді прадавнього лісу Савранії.

Час невпинно спливав. На ручному комунікаторі Алана, захованому під курткою, тьмяно блимав напис: 6% заряду.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше