29.2

 ***
Десь через півгодини Ксенія написала, що розмовляла з подругою і з контактів у неї є тільки посилання на сторінку Кирила в інстаграмі. Вона хотіла узгодити приблизний день зустрічі, перж ніш писати йому, але коліщатка думок Ейнар оберталися вже в зовсім іншому напрямку. 
Спочатку він вмовив дівчину дати йому усю інформацію і попросив зачекати трохи. Нащо діяти наосліп, коли є можливість дізнатися більше про ворога. Хоча Ігор та Олег заборонили турбувати їх у вихідні дні, але до його приходу у їхню команду зачистки, результативність ледь досягала п'ятдесяти відсотків. Тобто, у них не достатньо сил для відлову сильної нечисті. Скільки б не розмірковував, а він й досі не розумів, нащо їм взагалі давали завдання явно вище їхнього рівня? Тим паче, коли в школі є маги значно сильніше.
В будь-якому разі,  тепер він усунув проблему своїм приходом і, разом з тим, дав їм можливість стати поважною командою. Тому проігнорував заборону і подзвонив Ігорю, бо існувала велика ймовірність того, що хлопець міг не відповісти на повідомлення. 
– Алло, - почувся запихканий голос на тому кінці.
Він бігав? Чи може, Ейнар подзвонив в непідходящий час? 
Ну. Не кидати ж трубку? Справа у нього нагальна, а все інше може почекати хвилин п'ять. 
– Привіт. У мене є прохання...
– Ніяких поїздок за місто вночі! - відрізав Ігор ще до того, як Ейнар встиг сказати фразу до кінця.
– Я просто хотів, щоб ти перевірив одного мага. Зараз скину інформацію. - Скопіювавши посилання і додавши повне ім'я та прізвище хлопця, він відправив це Ігорю.
– В тебе ж є програма на телефоні. Ти сам можеш пошукати.
– Я ще не навчився до кінця нею користуватися. 
Соромно зізнавався,  але останнім часом він крутився, як та білка в колесі. Працювати викладачем вдень, ввечері подумати над темою наступного урока, а ще, іноді додається  перевірка роботи учнів. Команда зачистки може працювати один раз на тиждень, але минулого тижня їм дали аж три завдання. До усього, він має навчати Ксюшу контролювати темряву, а ще якось знайти час навчатися самому астральній проекції. Вільний час лише у неділю і той відведений для побачення з дівчиною.
На вивчення програми просто не знайшлося часу.
Ігор зітхнув. 
– Добре. Чекай, зараз гляну.
Виклик закінчився, але не пройшло й хвилини, а Ігор вже дзвонив. Так швидко перевірив? Гм. Певно, оновилася программа.
Зі змішаними емоціями на обличчі, Ейнар натиснув зелену кнопку і не встиг навіть слова вимовити, як почувся стривожений голос напарника:
– Друже, звідки ти знаєш Кирила Чорного?
Коротко пояснивши ситуацію, він очікував почути що завгодно, але не коротке прохання Ігоря забути про все.
– Що ти маєш наувазі?
– Батько Кирила Чорного сильний маг і високопоставлений чиновник. Хоча ніколи не чув, щоб вони практикували темну магію. Але влізати в цю справу і дізнаватися, чи правда це, я б не рекомендував. Звичайно, якщо хочеш й надалі викладати в школі магії.
– А як щодо Андрія Чорного? - спитав Ейнар, повністю ігноруючи попередження Ігора. 
Декілька хвилин у відповідь була тиша. Проте, мабуть, змирившись з вибором чаклуна, він почав розповідати:
– Він найслабкіший з Чорних. Майже не причетний до світу магії, у нього бізнес і ще займається благодійністю. Нічого цікавого.
Навпаки, стає дуже цікаво. Судячи зі слів Ксенії, найслабкіший з Чорних має зв'язок з  істотою високого рівня. Темною і злою. 
Так само, як і його молодший брат. 
– Дай мені їхню адресу.
– Ти з глузду з'їхав? Йти в лігво магів?
– Чому ні? - легкомовно гмикнув Ейнар. – Чи ти думаєш, я не зможу подолати їх?
– Боже мій боже, він що, справді божевільний? – спитав когось Ігор, але Ейнар все чув. – Я не дам тобі їхню адресу. Ні за що! Але сьогодні вночі молоді маги збираються на вечірці. І є велика ймовірність зустріти там Кирила. 
– Напиши тоді адресу.
– Напишу. За однієї умови. Ти чудово володієш ілюзією,  тож скористайся нею і на цей раз. Не хочу, щоб ти засвітив обличчя і в понеділок тебе звільнили.
– Я прислухаюся до поради. Дякую.
***
Ейнар підняв голову.
Оповитий магічним туманом, на пустирі стояв трьохповерховий будинок. Сучасний, красивий, з великими вікнами та скляними дверима. І невидимий для людського зору. 
Що ж. Гарна ідея облаштувати місце для зустрічі магів подалі від людей. Це і йому на руку, бо менше шансів попастися на камери.
Він натягнув понижче кепку та пішов в сторону входу. Одразу за дверима його чекав охоронець з суворим виглядом. Він спитав, чи є у нього запрошення. Гмикнувши, чаклун почав діставати запрошення на усі випадки життя - ельд. 
Застосування гіпнозу допомагало уникнути привернення зайвої уваги та непотрібних проблем. Так було й цього разу. Охоронець пропустив його всередину, більше ні про що не питаючи.
Неочікуванно, відкривши наступні двері, він ніби потрапив в інший світ і гучна музика вдарила по вухах. Усі навколо танцювали, розмовляли, пили. Він зловив себе на думці, що на Землі вечірки у магів досить нудні та схожі на людські.
Звичайно, веселощі на Аштері залежали від того, хто влаштовує вечірку. Одного разу некромант святкував свій день народження на кладовищі. Тоді з зомбі вийшли непогані офіціанти й танцюристи (деякі з них губили кістки під час танцю, але то додавало розваги). А демон покликав їх додому в підземний світ, де вони пили з чортами. Вечірки у орка з експерементальними зіллями та святкування драконом середини зими на горі Вогню (не ассоціюйте її з теплом, бо там надзвичайно холодно) нудними теж не назвати.  Навіть світлі маги у них мали більше фантазії, аніж земні.
Ейнар винирнув зі спогадів та почав роззиратися навколо в пошуках потрібної особи. На першому поверсі Кирила знайти не вдалося, тому, щоб не гаяти час, витягнув телефон і спитав у магів поряд, чи не бачили вони хлопця на фото. Ті кивнули на другий поверх, але попередили про складнощі потрапляння туди.
– Ти тут явно вперше і про бар’єр не знаєш.
– Бар’єр?
– Ага, його поставили, щоб слабкі маги не могли потрапити туди. Слухай,  - окинув той постать Ейнара вкрай зацікавленим поглядом, - а не залишиш номер телефону?
Прислухавшись до поради Ігора, він наклав іллюзійний образ дівчини. Не надто гарної, але, мабуть, його чарівність та привабливість  не сховати нічим. Он вже номер телефону просять.
– Дякую за інформацію. – І, посміхнувшись, Ейнар попрямував до сходів.
Певно, ніхто не очікував, що він без перешкод підніметься на другий поверх і спокійно піде далі по коридору, бо позаду роздавалися здивовані вигуки. Та, сказати чесно, немає причин для галасу. Плетіння бар’єру не було чимось надскладним і він не тільки пройшов, а ще й взяв його під свій контроль. Варто уникнути потрапляння всередину ще когось, щоб маги передчасно не зірвали план. Клопоту буде достатньо й без них.
Ейнар вже розмірковував над можливою бійкою з тими, хто вже присутній на другому поверсі. Навряд чи вони будуть просто стояти осторонь і дивитися, скоріше за все,  підключаться до конфлікту. Та йому неабияк пощастило зустріти Кирила одного в коридорі. Він розмовляв по телефону і, коли закінчився дзвінок, виглядав роздратованим. 
‐ Чого витріщилася? - рявкнув він на Ейнара, який зупинився за крок від хлопця і, про всяк випадок, звірявся з фото на телефоні. 
– Шукаю одного сміливого дурника. 
З похмурим виглядом Кирил  оглянув коридор. Йому явно і на думку не приходило, що тим сміливим дурником був він сам. Коли  погляд повернувся до постаті Ейнара , його обличчя виглядало ще більш незадоволеним. 
– Ти хто така? Щось я не пригадую нікого схожого на тебе і в клуб ми не приймали новенької.
- О, я тут завдяки особливому запрошенню.
- І хто тебе запросив? – продовжив допитуватися Кирил. Зарозумілість й зневага, яка промайнула в його очах, так констатувала з їхнім ангельским блакитним кольором. 
Тц. Чомусь  маска праведника ніколи не могла втриматися  на  обличчях магів поряд з ним. Завжди проявлялося їхнє гниле нутро.  Колись на першому курсі він мав справу з одним дуже правильним світлим магом, який підставив його на першій практиці з низкорівневою нечистю, зробивши з себе жертву. По цій же причині  чаклун старався оминати командну роботу. 
Добре, що Ксюша мала здатність побачити сутність Кирила і ввести її в оману  не вийде.  Хоча під час його сутички з Лордом Сейнтфайром вона не потребувала ніякого магічного підтвердження і просто стала на його сторону. Тоді приємне й тепле відчуття підтримки затопили Ейнарове  серце, остаточно дозволяючи йому впасти в невідомість під назвою "кохання". Кулон, передбачення, доля...навіть, якщо це виявиться брехнею, він ніколи не відмовиться від Ксюші. Ніколи. І, тим паче, не дозволить сміттю на зразок Чорних погрожувати їй!
Ейнар опустив очі. По виразу його обличчя неможливо було розшифрувати про що саме він думав.
- Я сам. – Відповідь прозвучала спокійно, та коли він підняв погляд на мага, його очі були наповнені суцільною темрявою. Аура змінилася на холодну і злу.
- Якого біса…
Хлопцю не судилося договорити. Ейнар підняв руку в його напрямку і з неї вирвалася несамовита темна енергія  й жбурнула Кирила в стіну, наче той був ганчірковою лялькою. Той намагався відреагувати, закриваючи себе за допомогою щита зі світлої магії. 
Темрява перетворилася на величезний рот і, відкривши його, проковтнула щит. Подібні фокуси нічого не варті. Розсіяти захист було легко. Але чому маг користувався світлою магією? Їхня сімейка справді дурить усіх навколо та грає на два фронта? Стає значно веселіше! 
Чи не спровокувати його ще більше, аби він показав свою істинну сутність?
Над їхніми головами замиготіло і без того тьм’яне світло. По коридору щільним туманом розходилася темрява, приносячи за собою відчуття холоду і разом з тим створюючи певну іллюзію, яка відділяла їх з Кирилом від реального світу. Але основна маса рванула на мага, який встиг піднятися на ноги. Його приперли до стіни, не дозволяючи поворохнутися. Увесь магічний супротив подавлявся енергією чаклуна, яка значно перевищувала.
-  Ти…я тебе не знаю. – Раніше голос Кирила звучав зухвало, а тепер був не в змозі приховати власний страх. Звичайно. Коли зустрічаєш опонента сильнішого за себе – перестаєш бути сміливим. – Сварок у нас не було. Тобто, причин нападати немає. 
– Помиляєшся. Не пройшло й двух годин з тих пір, як ви з братом завітали до родини Вяземських і…що ти там збирався своїми щупальцями робити? 
- Я не знав, що вона під захистом. 
- Аа-а, - розуміюче протягнув Ейнар і глянув на нього поглядом «ти хочеш пошити з мене дурня, чи сам ним є?».  -  Ну так. Дійсно. Високорівневий захисний кулон був одягнений заради краси і ні на що не натякав!
– Вибачай. Раніше не доводилося зустрічати нікого з такими низькими  стандартами! – З губ мага зірвався короткий смішок. Наче він усіляко намагався себе стримати, але виходило погано. Тим самим, він ступав на небезпечну доріжку, яку до цього оминав. Але Ейнар не повів і бровою, тому маг вирішив продовжити, наче бажаючи перевірити: чи була Ксенія слабким місцем? – Не хочеш їх трішки підвищити? Могла б завести нових друзів...
Крижаний  блиск в чорних очах напроти змусив його обірвати будь-які роздуми на тему спілкування зі слабкими людьми.
На вустах чаклуна розквітла невимовно красива, але зла демонічна усмішка, після чого темрява піднялася вище і почала обплітати шию мага. Той помітно занервував.
- Що ти робиш?
- Маю пропозицію значно краще твоєї! Позбудьмося твоєї голови і заведемо нову! Все рівно ця тобі не допомагає!
 Одразу після його слів, темрява, як по команді  прийняла форму товстої мотузки. Вона затягувалася  усе міцніше і тепер вже зі сторони чаклуна почулися смішки,  коли його опонент намагався вхопитися пальцями за "мотузку ", а та лише сильніше душила хлопця. 
- Даремно ти так! – просипів Кирил і нарешті піддався на провокацію.