29.1

 ***
Минулої суботи я повідомила батька, що не прийду на вечерю. Він погодився, але попередив про важливих гостей і мою обов'язкову присутність наступного разу. Звідки ж мені було знати, що під важливими гостями мається наувазі вже знайомого Кирила та його старшого брата Андрія.
– Привіт. Давно не бачилися! Як твої справи?
В попередню нашу зустріч Кирил втік, наче я була хвора на проказу. Не менше. А тепер без усілякого збентеження усміхався і намагався завести дружню бесіду. Таке враження, що усе було тільки в моїй голові.
Я лише кивнула у відповідь. Ініціативу взяв на себе батько з Альбіною Вікторівною,  запрошуючи гостей до столу. Їх посадили з правої сторони і я була неабияк вдячна, що стіл розділяв нас. Молодший з сімейства Чорних більше спілкувався з братом та зрідка відповідав на питання інших.
Посеред вечері, коли тато розмовляв з  Андрієм, Лізка щось шепотіла своїй матері, а Кирил відволікся на телефон, мені прийшла чудова ідея на ділі перевірити нові знання. Все рівно ніхто з присутніх магією не володіє. То ж, я закрила очі для перелаштування зору і відчуття темряви. Вже через секунд п'ятнадцять,  з нетерпінням відкрила очі. Спочатку хотіла глянути в бік Альбіни Вікторівни, щоб побачити наскільки поганою буде її аура, та погляд зачепився за людину, яка сиділа на протилежному боці. Чорний дим навколо нього був схожий на живу істоту: він  клубився і намагався зачепитися за предмети поряд.
Ошелешено кліпнула.
Я не очікувала побачити...кого саме? Був він магом, чаклуном або ж просто поклонявся Дияволу? Не певна. Але  чоловіка однозначно не віднести до  хороших людей.
Немов на підтвердження моїх думок, над нашими головами світло  потьм'янішало. За  спиною Андрія дим став густіше і з нього почали утворюватися гострі когтисті пальці рук, а слідом все тіло. Голова, тулуб, руки та ноги створені з чорноти були схожі на людські. Але замість очей були провалини, а по тілу подекуди стікав липкий чорний слиз. Енергія цього створіння була моторошною та злою, лякаючи до дрижаків.
Відчула, як на потилиці волосся стає дибки від побаченого.  Однак, видати себе, зробивши якусь дурницю не мала права. Спокійна, дружня бесіда між  Андрієм та моїм батьком не припинилася. Ніхто навіть не зреагував на появу монстра за спиною чоловіка. Виходить, його бачила тільки я?
Заспокойся, Ксюшо. В таких випадках Ейнар вчив зберігати спокій і невимушений вираз обличчя.
《 – Я нічого не бачу, - продовжувала навіювання,  опускаючи очі додолу і вмовляючи себе щось поїсти, аби не привертати зайву увагу》.
Довелося жувати брокколі. При цьому, думала над своїм наступним кроком.
Зірватися з місця та побігти телефонувати Ейнару було поганою ідеєю. В фільмі жахів  є шаблона роль ідіота, який міг би вижити, якби не розкрив, що йому відомо таємницю монстра. Я не хочу брати на себе подібну роль. Замість цього планувала витримати до кінця вечері. Треба лише зібратися з силами.
– Ксюшо, - звернувся до мене Кирил.
Я автоматично підняла на нього погляд, забувши відкликати магію і здатність бачити ауру. Дідько. Мені вартувало неабияких зусиль не здивуватися, бо хвилі темної енергії виходили з тіла Кирила. В порівнянні з його старшим братом темрява навколо нього була не такою щільною та чорною, проте, давала зрозуміти, що вони одного поля ягідки.
– Здається, ти любиш овочі?
Кирил усміхався, але у мене серце впало кудись вниз через страх бути викритою. Він помітив?
Відповісти не встигла. Альбіна Вікторівна розгублено глянула спочатку на мене, а потім на тарілку і з її вуст зірвалося:
– Вперше бачу, щоб вона їла брокколі. - Та дуже швидко опам'яталася і повернулася до звичного  образу люблячої дружини та матері. – Ох, мої настанови не були даремними! Їж ще, - і дуже швидко поклала на мою тарілку нову порцію брокколі.
Мені лишалося тільки подякувати і знову почати їсти, щоб уникнути підозр від сімейки Чорних. А ще повернула собі звичайний зір. Таким чином змогла пережити цю вечерю і не лякатися кожного разу, як натикаюся на тварюку незрозумілого походження. 
Нажаль, гості отак просто не збиралися йти додому. Батько запросив Андрія в кабінет обговорити деталі угоди, Лізка з Альбіною Вікторівною кудись зникли, а мене залишили наодинці з Кирилом. 
Я чудово розуміла, що вкотре це було сплановане. Але замість звичного роздратування всередині відчувала тільки хвилювання. Хто знає, з якою метою  Андрій прийшов (ще й прикликав чудовисько) у наш дім, а тато знаходиться з ним один на один. 
Ейнар навчив мене деяким  заклинанням, але, в разі небезпеки,  чи зможу я справді захистити когось? Вистояти проти сильного суперника?
Щоб уникнути пустих балачок і заодно показати своє небажання спілкуватися, я почала гортати стрічку в твіттері,  зручно всівшись на дивані. Але усі натяки були проігноровані. Спочатку Кирил сів майже поряд на дивані...
– Ксюшо, - ...а невдовзі першим порушив тишу, - минулого разу я повів себе дивно, так? Дещо сталося і я мав піти. 
В  голосі Кирила проковзнули вибачливі нотки, що я мимоволі відірвалася від смартфона та підняла на нього погляд. Ти диви, з якою щирістю заглядує в очі! Не знай я про їхню справжню сутність,  повірила б обов'язково в його слова. 
Змусила себе невимушено всміхнутися та далі грати свою роль.
– Усіляке трапляється. Все нормально.
– З останньої нашої зустрічі у тебе відросло волосся, - він підняв руку, наче планував торкнутися мого волосся біля вуха, та зупинився.
Зупинився він не через недоречність цього жесту. Його зупинив амулет на шиї. Це стало зрозуміло, коли я побачила червоні символи навколо себе. Під час нашої останньої зустрічі, мабуть, теж спрацювала захисна магія і зараз чудова нагода дізнатися, чи амулет так реагує на чужу темну магію, чи він справді щось лихе робить.
– О, невже? - з наївним виглядом опустила очі, наче роздивляючись пасмо волосся, а насправді просто "вмикала" інший зір. 
І підсвідомо затамувала подих, коли побачила, що відбувалося навколо. 
Створені за допомогою темряви, несчисленна кількість щупалець виходили з-за його спини і тягнулися в мій бік. Вони не досягали цілі, натикалися на бар'єр з символів і, здавалося обпікаючись, з шиплячим звуком відступали. Але на цьому нічого не закінчилося. Кінцівки щупалець загострилися і оскаженіло ринулися в атаку. Складалося враження, що він намагається знайти слабке місце та пробитися через цей пролом.
Жах. Кирил носив маску хорошого й дружелюбного хлопця, а на ділі хотів нашкодити.
– Не встигла сходити до перукаря, - я намагалася звучати якомога спокійніше.
Під час нової атаки вирішила перевірити теорію про його побоювання наблизитися.
Я бачила, що, не дивлячись на атаки, він несвідомо тримає певну дистанцію і зараз я її трохи скоротила, коли зробила вигляд, що нахилилася вперед заради Лізкіного журналу на столі. Одразу послідувала реакція амулета. Символи злилися воєдино, на мить осліпляючи червоним світлом. Сфокусувати зір вийшло через секунд п'ять і від побаченого журнал ледь не випав з рук. Щупальця від доторку до бар'єра плавилися і чорна незрозуміла жижа капала на підлогу. Не достигаючи її, вона зникала. 
Кирил в цей час стискав кулаки, а на лобі виступали краплинки поту.
– Тобі погано? Може, води? - турботливо поцікавилася і посунулася ще ближче, тим самим погіршуючи ситуацію для нього.
Хлопець відсахнувся та швидко збільшив між нами відстань. Тепер він сидів на іншій стороні дивану.
Я подумки гмикнула. Ти прийшов в мій дім з наміром нашкодити, але зовсім не очікував перетворитися з мисливця на жертву, еге ж? 
Треба буде зробити Ейнару подарунок. Завдяки його амулету я уникла ледь не смертельної ситуації. 
– Все добре, я наллю собі сам. 
Знизала плечими. 
– Як хочеш.
Почулися кроки та задоволені чоловічі голоси. Перш ніж їх постаті показалися у вітальні, тато ще раз подякував пану Андрію за таку вигідну угоду і що сподівається на їхню довгу співпрацю. Я постаралася не видати себе похмурим обличчям,  бо від Чорних тікати потрібно, а не співпрацювати з ними. Але все зробимо поступово.
– Ох, Кирил та Ксюша схоже подружилися, - з перебільшеним ентузіазмом мовив тато, коли наткнувся на нас поглядом.
Враховуючи, що ми сиділи по різні сторони дивану, навряд чи так виглядає дружба. 
Я ніяк не прокоментувала його слова. Лише нейтрально усміхнулася. Схожа реакція була і у пана Андрій, який помітив стан молодшого брата. Уся його радість одразу кудись поділася. Ще й зиркав задумливо в мій бік, коли прощалися.
Певно будуть розмірковувати над наступним планом і прийдуть сюди знову.
Якби я мала змогу привести сюди Ейнара - ніхто з вас двох більше не зміг би простягати до нас свої щупальця.  Він точно вирвав би їх. То ж, радійте, що сьогодні маєте змогу спокійно піти додому.
Власне, цими думками я поділилася трохи пізніше з Ейнаром, розказавши по телефону про події за вечерею. Хлопець відповів не одразу. Мовчанка на іншому боці напружувала.
– Ейнаре?
– Наступного разу не провокуй їх. Опоненти на зразок Чорних можуть значно перевищувати тебе в силі.  - Стривожено наказав чаклун. – Так, кулон дає сильний захист, але я вже казав не сподіватися тільки на нього! І ми уявлення не маємо нащо ці люди наблизилися до твоєї сім'ї та прощупували захист кулону. 
Я відчула дрібку розчарування від почутих нотацій, але знала, що він має рацію.
– Не збиралася я його провокувати! - тихо фиркнула і в голосі почали формуватися нотки злості: – Він просто вибісив мене! Прийшов в мій дім, прикидаючись ягнятком, а насправді ще той вовчисько! 
– Ксюшо, - наполегливим тоном промовив він.
– Знаю-знаю! - була вимушена загасити вогонь роздратування та погодитися з його словами. - Наступного разу я не стану діяти необачно.
– Молодець! - задоволений почутим, Ейн додав: – Не переймайся,  наступна зустріч з ними точно не відбудеться у вас вдома.
– Що ти маєш наувазі?
– Я хочу на власні очі побачити нахабу, який розпускає свої щупальця. Хіба раніше ти не казала, що Поліна організувала тобі побачення з ним?
– На яке я не потрапила, - не забула додати до його слів.
На тому боці почувся смішок.
– На яке ти не потрапила, вірно. Але ж Поліна знає Кирила? І може організувати нову зустріч?
– Може.
– Тож, давай підемо та поговоримо з ним. 
– Думаєш, вони відступлять після розмови? - з долею здорового скептицизму спитала його.
– У мене є свої методи вмовляти людей. Довірся мені.
– Ну добре. - Зітхнула я, після чого перевела тему й поцікавилася, що він робив.
– Закінчив перевіряти результати дослідів учнів. Ця частина роботи вчителя трохи монотонна, я віддаю перевагу практиці, а ще краще обговорювати відео групи зачистки. Вони бачать різні ситуації, аналізують помилки і навчаються, як слід вчинити. 
Він говорив з усією серйозністю. Я навіть подумала, що темний чаклун знайшов своє призначення в роботі з дітьми та підлітками. Збиралася сказати йому декілька приємних слів. Та їм не судилося бути вимовленими, бо я почула наступне:
– Їм неабияк пощастило! Їхнім вчителем став могутній чаклун та геній академії. Усі інші є лише середньостатистичними магами і не мають такого ж досвіду. – Він клацнув язиком. – В очах цих школярів я точно крутий.
Прикусила нижню губу, щоб не розсміятися.
Ейнар не змінюється. Так само любить себе.