28

 ***

В практикуванні магії я була новенькою і, щоб не наразити на небезпеку інших людей, Ейнару довелося питати дозволу у Ірини Дмитрівни на моє відвідування школи. Але потрапити до спортзалу, де був встановлений міцний бар'єр і займалися магічно обдаровані діти, змогла тільки в п'ятницю. Годинник показував четверту вечора і, окрім нас з Ейнаром, давно нікого не було.
– Ти коли-небудь відчувала темряву? - запитав хлопець.
Озираючись навколо, я не приховувала зацікавленості. Спортзал був величезний, розділений на купу зон і  усюди невідоме приладдя. Лише в темному куточку сиротливо валяєтся баскетбольний м'яч. 
Що ж. У тутешніх школярів повинні  відрізнятися й нормативи. 
– Ну. - Роздивившись усе, я повернула голову в сторону хлопця. – Тієї ночі я прокинулася від відчуття,  ніби на груди щось тисне. А ще я почала куди частіше бачити темряву навколо себе. Все.
– Добре. Будемо відштовхуватися від цього. Але, - Ейнар витримав довгу паузу,  вагаючись, перш ніж мовити: - володіння темрявою не назвеш чимось приємним. І тобі не обов'язково дозволяти їй проникати у серце та душу. 
Я розуміла, що він хоче вберегти мене від наслідків єднання з темрявою,  які встиг відчути на собі. Однак, був невеличкий такий нюанс. 
– Е-ем...і як мені противостояти темряві, якщо я звичайна людина?
– У людей теж є сила волі, яку важко переломити навіть за допомогою  магії!
– А ти..?
Ейнар запитально підняв брову,  але нічого не казав, поки я нарешті не закінчила:
– Твоя душа пов'язана з темрявою?
Він кивнув.
– Так само, як і з мечем. Через це ніхто і ні при яких обставинах не зможе взяти його до рук. Окрім мене - володаря меча - звичайно. 
Така впевнена заява збентежила,  особливо враховуючи той факт, що я підіймала меч.
З нерозумінням глянула на нього. 
– Я це робила.
– Що?
– Меч. Я брала його до рук.
– Коли?
– Пам'ятаєш твій перший день на Землі? Ти без свідомості  звалився на мене,  а мені потім довелося прибирати увесь безлад в коридорі. Твій меч теж перенесла до спальні.
– Не я його там поклав?– Дочекавшись моєї ствердної відповіді, чаклун клацнув язиком. – Магія визнала тебе одразу, а я з моїми навичками нічого не помітив. Ну добре, переходимо тоді до основної частини.
Діставши меч з піхв, Ейн вклав рукоятку мені прямо в руки. На власний подив, я помітила, що він здавався легшим, ніж коли я піднімала його останнього разу.
– Спробуй. - Зловивши мій погляд,  він з усмішкою мовив. - Спробуй потягнути з нього темряву.
Я стиснула рукоятку. 
Думала, що нічого не вийде, але по холодному лезу пробігла тінь і кінчиками  пальців відчула різку прохолодну енергія. Вона швидко просочувалася в тіло і, в той же час, не була зловісною чи занадто агресивною. Скоріше, нагадувала ласкавого кота, який йде до свого господаря.
– Ра ін лоу справді на іншому рівні. - Неабияке здивування вимальовувалося на обличчі Ейнара. А опам'ятавшись, він додав, що можливо, все залежить від власника меча та його вмінь користуватися магією.  – Тепер в твоїй голові повинен сформуватися образ  душі та бар'єру навколо неї. Запам'ятай, що ти не можеш пускати темряву в цей бар'єр. 
Коли наступної миті збиралася слухняно виконувала наказ, відчула, як пітьма всередині зачаїлася, ніби відчула загрозу. 
Що за..?
– Ксюшо?
Я намагалася зрозуміти, в чому справа, мабуть тому й не чула, що казав до цього Ейнар. Підняла голову.
– Темрява боїтся?
– Га? Про що ти?
– Я ще не зробила бар'єр, а вона зупинилася. Щось її налякало. Дивні відчуття.
– Чекай. Я дещо зроблю, але ти не лякайся.
Поцікавитися про що саме мова не встигла. Ейнар опинився поруч надто швидко і торкнувся вказівним та середнім пальцями мого лоба. В тому ж місці з’явилося  неприємне поколювання, і воно буквально за секунди пронеслося по всьому тілі й зникло.
– Тобі не треба робити бар'єр. - Мовив він, зробивши крок назад. 
– Чому?
– Бо темрява не піде туди, де забагато світлої енергії. – В голові проскочило з десяток різних думок та питань, якими не встигла поділитися з хлопцем. Він доволі швидко роз'яснив ситуацію: – Привабливе й заспокійливе світло на твоїй аурі було  частиною великого озера. Його набагато більше всередині твоєї душі.
– А це нормально? О! Чи означає це, що я теж можу чаклувати?
Ейнар лагідно всміхнувся та погладив мене по голові.
– Ні! - прозвучало категоричне, чим одразу вгамував мій ентузіазм. – Ти отримала її завдяки народженню в особливий час і воно скоріше для захисту від нечисті, а не чаклунства. 
Якась дивна і своєрідна здібність. Та й тією користуватися не вмію. Можу хіба що запозичити у Ейнара магію.
Темрява і світло протилежні, але в нашому випадку не конфліктували. Хоча б до того часу, поки темрява не надумає атакувати мою душу. І таким чино можна пропустити багато моментів і перейти одразу до приборкання сили.
– А зараз я хочу, щоб ти почала тягнути з мене магію.
– Навіщо?
– У випадку з домінуванням темряви передбачається,  що ти маєш забрати надлишок. Давай перевіримо, чи здатна ти на це.
– Гаразд. 
Далі уважно слухаючи інструкції від Ейнара, приклала руку до його грудей в районі серця і не спішно почала уявляти, як тягну велике скупчення пітьми до себе. На цей раз вона йшла досить неохоче, деколи пручаючись і тоді Ейн сказав знову взяти меч. Допомогло. Вона слухняно йшла до рук. Та все ж, був нюанс. Я могла контролювати, але поглинути її, як було з темрявою меча, не вдавалося. 
Цими спостереженнями поділилася з Ейнаром, коли він зупинив процес і почав розпитувати щодо моїх відчуттів.
– Гм. Тоді подивимось,  чи вийде в тебе використати темряву.
– Як?
– Зараз я навчу тебе заклинанню, яким ти атакуєш створену мною ілюзію.
І, поки темрява продовжувала кружляти навколо моєї руки, Ейнар показав намальований знак і фразу на незнайомій мові. 
– Атака здійснюється двома способами: або малюєш в повітрі знак, або ж промовляєш в голос заклинання. В обох випадках магія діє в якості підсилювача і, чим сильніший її носій, тим кращий буде результат. Тому обирай.
Ейнар дав право вибирати, проте, я розгубилася. В кожному випадку побоювалася десь помилитися. Та діватися нікуди, час теж спливає і я наважилася повторити за чаклуном фразу з купою шиплячих. Ніби якась зміїна мова.
За мить до того, як темрява зірвалася з руки, Ейнар підняв її в напрямку ілюзії.
– Забув нагадати. - Ніяково всміхнувся він. 
Не сказати, що ілюзію було розвіяно. Темрява просто зробила дірку в ній.
– Досить непогано. Але для кращих результатів ще треба тренуватися.
Після чого, Ейнар навчив ще захисному закляттю. І його активація пройшла блискуче завдяки магії з меча. 
– Виходить, ти на рівних зі мною користуєшся мечем і без проблем тягнеш з нього магію. - Роздумував в голос чаклун. – Однак, з магією всередині мене важче. 
– Це погано?
– Ні. Докладемо більше сил і прийдемо до потрібного результату.
 Чомусь відчувала, що попереду на мене чекають непрості часи. Але на сьогодні ми закінчили і, перж ніж піти, Ейнар захотів щось показати й привів до високих теплиць на задньому дворі школи.
– Проходь, - відкрив хлопець двері однієї з них.
Ейнар пропустив мене вперед і я зайшла всередину, роздивляючись усе навколо. Більша частина, як і говорив хлопець, засаджена давно. Рослин багато, траплялося пару невисоких дерев, а іноді взагалі щось незрозуміле й дивне для мене. 
В кінці теплиці знаходився нещодавно засіяний шматок землі. Біля рядків стояли назви, та вони ні про що мені не казали.
Позаду почулися легкі кроки і я повернулася боком, не очікуючи, що в школі є хтось, окрім нас. Та це була знайома мені Еліна. Виглядала вона чомусь перелякано, та варто було побачити мене і очі її радісно заблищали, а на обличчі з'явилася усмішка. 
– Ксюшо! Привіт!
– Привіт. Чому ти тут?
– В обов'язки помічника Ейнара входить догляд за теплицею. 
– Вже не входить, - почувся за моєю спиною важкий та різкий голос Ейнара.
Хоча в перші дні нашого знайомства з його рота могли вилітати грубі слова, потім я ніколи не чула, щоб хлопець розмовляв зі мною таким тоном. І зараз я була здивована.
– Що сталося? – спитала в нього.
– Вона...– тицьнув Ейнар пальцем в сторону Еліни і тут же стиснув руку в кулак, наче ледь знаходив в собі сили, щоб заспокоїтися і не розвіяти примару на місці. – Вона! Ця ідіотка вбила аемитикос двухствольчатий.
Еліна хоч і була примарою,  але її обличчя  помітно зблідло. Спочатку дівчина відступила на крок назад, наче збираючись вдатися до втечі, та потім швидко взяла себе в руки й вичавила з себе усмішку.
– Пробач! Я ж дурненька,  коли стосується магії, усіляких трав. 
По темряві в очах Ейнара було зрозуміло, що вибачення не спрацювали і примарі краще перейти до плану з втечею.
Щоб сварка не переросла у щось більше, я поспішила втрутитися:
– Без поняття,  що за аетак...– намагалася виговорити назву рослини,  проте, кинула цю марну справу. – Але ж он твоя помічниця і сама  визнає, що не розуміється на цьому. Нічого вже не поробиш. Наступного разу краще проінструктуй її! 
– Так-так! - погодилася Еліна і чкурнула мені за спину, як колись робила в ліфті.
 – Оце вже ні! – вишкірився чаклун і дістав з карману знайомий браслет з кулоном.  Еліна одразу занервувала і поквапилася запевнити Ейнара, що це останній раз і не треба приймати поспішних рішень. На це він хмикнув, а кулон огорнула темна енергія. – Посидиш,  подумаєш над своєю поведінкою.  Може порозумнішаєш.
Після цього Еліну засмоктало в кулон і камінець замерехтів трошки сильніше звичайного.
Збоку я докірливо клацнула язиком.
– А ти суворий начальник! 
– З підлеглою ідіоткою інакше не виходить! Чортова примара! Вона ще має подякувати, тому що бажання позбутися її було дуже спокусливим. 
– Не розумію, чому ти зчиняєш такий галас. Еліна помилилася, але з ким не буває. Це ж звичайна рослина і ти завжди можеш виростити нову.
– Ксюшо, у мене з собою усього навсього три насінини аемитикоса. Ця квітка особлива і застосовується під час магічного повернення  зору. Я посадив її спеціально для тебе.
Ох, тепер зрозуміла причина його гніву. 
Покращення зору не вперше згадувалося Ейном. Останній раз він з серйозним виглядом пообіцяв мені, що, коли ми повернемося наступного разу в кінотеатр я без проблем зможу подивитися будь-які фільми. Бо, якщо зі звичайним ніяких проблем не було, то з 3Д окулярами мала клопіт.
– Ти усі насінини витратив, чи ще лишилося?
– Ще одна є. Треба завтра посадити її,  - здається у нього сіпнулося око від однієї думки, що треба починати процес вирощування квітки заново. – Пробач, обіцяв скоро відновити зір, але доведеться відкласти до кінця березня.
– Усе добре. Може, щоб ти так не переживав за квітку, давай я візьмуся за її вирощування? Просто розкажи, що треба робити.
На обличчі Ейнара з'явився задумливий вираз, та врешті-решт він похитав головою.
– Мала кількість насінин не дозволяє і найменшої поми...
Чаклун не встиг повністю відхилити мою пропозицію, бо за нашими спинами почувся дівочий голос:
– Ох, пробачте, вчителю, я думала тут нікого немає! 
Озирнулася. В дверях теплиці застигла дівчина мого віку. На її обличчі та одязі помітні сліди бруду, та все ж, нічого не могло приховати її, трохи різкої, але все ж таки ефектної краси. Гостре підборіддя, чітко окреслені риси обличчя, маленький аккуратний ніс та пухкі - з природнім червоним відтінком - губи. Очі її були темного й глибокого кольору, як і волосся. А яка струнка фігура з усіма вигинами, де тільки потрібно! Було б не дивно почути, що вона є шкільною красунею! 
Водночас мене накрило відчуттям дежавю. Її обличчя здавалося знайомими. Наче раніше перетиналися десь, та я усе ніяк не могла згадати, де ж її бачила. 
Дивно.
– Марино? - Теж не очікував побачити її Ейнар. – Чому ти ще в школі?
– Я хотіла завершити експеримент з магічною оболонкою.
– Гаразд. Не затримуйся довго. - А потім без переходу сказав мені, що нам вже пора і, взявши мене за руку, покрокував до виходу.
Я послідувала за Ейнаром. Коли проходили повз Марину, зіткнулася з її уважним поглядом, яким вона дивилася на нас. Однак, вона швидко зайшла всередину теплиці і я не встигла розшифрувати емоції в  її темних очах. 
Чи не принесе ця зустріч неприємностей хлопцю? Тримати ці думки при собі не виходило і спитала у Ейна наступне:
– Все буде добре? Ти мене водиш усюди, а з директоркою домовлялися тільки про тренування в спортзалі.
– Якщо хочуть скаржитися - нехай скаржаться. Мені до того немає діла. 
Ми більше не обговорювали школу магії чи тренування, Ейнар поцікавився, чи не зголодніла я і невдовзі ми вже обирали хороше кафе поблизу.
***
Того вечора я відчувала невимовну втому, повертаючись з навчання, тому й проспала свою зупинку. Довелося виходити та знову чекати свою маршрутку. Хотіла пройтися по матеріалу стосовно людських аур, який мені вчора дав Ейнар. От тільки на автобусній зупинці сидів якийсь дивний тип. Він кутався в легеньку темну куртку і продовжував щось шипіти собі під ніс. Від гріха подалі, я стала трохи осторонь, але цей дивак почав принюхуватися і врешті-решт витріщився на мене.
– Т-ти... 
Здається ,  в ту мить серце упало кудись в п'яти. Але я вмовила себе не піддаватися панічним думкам і контролювати вираз обличчя, щоб не дати йому побачити мій  страх.
– Ви це до мене звертаєтесь?
– А т-тут є х-хтось ще? - в тремтячому голосі можна було почути нотки іронії. Чоловік носом втягнув повітря і тут же шмигнув. – Від тебе йде доволі з-знайомий запах. Не можу з-зрозуміти, де його чув.
– Вам дати адресу магазину, де я купляю парфуми?
– О, згадав. – Зовсім не реагуючи на мої слова, продовжував він розмовляти. – Той чаклун з червоним волоссям пахнув так само. Ти..його дівчина?
Чоловік не тільки знав Ейнара, а ще й про його магічні здібності. То хто він такий? Якось пов'язаний зі школою магії? Поцікавитися не встигла. Він кивнув, ніби щось для себе вирішивши та мовив:
– Певно, я потрапив у ціль. Інакше на тобі не залишився б настільки сильний запах.
Я все ще мовчала.
Чоловік вишкірився і, можу вас запевнити, у людей не буває таких здоровених ікол. Пазл склався одразу. Це наскільки у мене погано з удачею, що я натикаюся в місті мільйонику на вампіра, який в свою чергу напав на Ейнара? Щастить, як втопленику!
Він щось незрозуміле зашипів, а у мене в думках пронеслися наставляння Ейнара. Якщо амулет не спрацює - захист лягає повністю на мої плечі. Та сам вампір нападати не планував. Наступної миті він дуже голосно чихнув.
– Та щоб тебе..! Клятий ковід! Тепер я - двухсотлітній вампір - мушу труситися і мерзнути! Хто повірить в таке? А ще болить голова. 
І нащо мені ця інформація? А, певно, для того, щоб не підходити близько і не заразитися. 
Хоча, зізнаюся, відчула здивування. Не доводилося чути про вампірів, які хворіли застудою. Тому не витримала й уточнила цю маленьку деталь у чоловіка.
Він шмигнув носом.
– Мої брати радили мати під рукою експрес тест і вже після перевірки пити людську кров. Я кожного разу сміявся з них. - З кармана він дістав серветки і гучно висякав ніс. Після чого зморшився, ніби згадавши не дуже приємні речі. – Адже кров хворих людей на смак і запах ще та гидота! Вампіри то відчувають одразу і тому не надто переймався, а дарма. Дарма.
– Невже кров людей, які хворіють ковідом, відрізняється?
М-так. Якщо задуматися, будь-який пересічний громадянин, почувши цю милу бесіду про кров, вампірів, ковід, вважав би нас трохи пришелепкуватими. Добре хоч на зупинці нікого, окрім нас, не було. 
– Саме так. В перші дні хвороби я не в змозі виявити клятий вірус в крові. Наслідки сама бачиш. – Ніби в якості доказу він знову чихнув, але на цей раз вже не зупинився на одному разі. Про всяк випадок, зробила ще пару кроків назад. Коли усе припинилося, він жалісливо глянув в мій бік. – Слухай, по-братськи прошу, збігай в аптеку і купи щось від застуди. Бо, здається, я скоро здохну.
Подивившись на час на екрані смартфона і що аптека знаходиться в декількох метрах від нас, вирішила допомогти бідоласі. Купила краплі в ніс, воду і таблетки, які порекомендувала фармацевт. Заплатила я власні кошти, а коли вампір захотів віддати гроші, відмовилася. По-перше, купюр торкався хворий на ковід, а по-друге, мала до нього прохання.
– Вважайте, я вчиняю по-дружньому. – Щоб не втратити хороший шанс, швидко і без усілякої скромності додала: – А якщо ми вже стали друзями, чи можете ви більше не нападати на Ейнара? 
Так, він був сильним чаклуном, але є багато факторів, серед яких меч. Він елементарно може залишити його вдома і в той же день зустріти вампіра. Минулого разу Ейнара врятувала поліція, а наступного вже так не пощастить.
– А чому за себе не просиш?
Всміхнулася. Буду слідувати обраній лінії поведінці до кінця!
– Думаю, на друзів ви нападати не станете.
– Смілива заява! Однак, вперше людина дружити зі мною хоче. До того ж, я сьогодні добрий. Так тому і бути!  - Кивнув ствердно чоловік, наче щось вирішивши і тут же чихнув. – Запиши мій номер.
Ні, я не відрізняюся особливою сміливістю. Ризикнула  напрошуватися в друзі до вампіра тільки через захисні властивості амулета. Та йому знати про це не обов'язково!
– Нащо?
– Будуть проблеми з вампірами - дзвони! Твого хлопа теж чіпати не стану!
А вигляд який зарозумілий мав, промовляючи це. Ніби мені випав шанс один на мільйон, або ж своїм контактом ділиться сам президент країни. Не менше. Хотіла закотити очі до неба, але стрималася.
Не думаю, що він кожний день робить таку пропозицію звичайній людині. Я досягла своєї мети перетворити ворога на друга. Можу собою пишатися!
Тому записала номер телефону, заодно дізналася, що чоловіка звали Ярослав Котенко і він працює в охоронній фірмі. Одразу після того приїхала  маршрутка. Я попрощалася з паном вампіром й швидко застрибнула всередину, нарешті маючи змогу видихнути і поїхати додому.
Ейнар,  почувши мою коротку розповідь про зустріч з Ярославом, виглядав схвильованно, але услід за тим з сум'яттям в очах мовив:
– Ніколи не чув, щоб вампіри хворіли. – І, немов тільки зрозумівши, що сталося, почав голосно сміятися. – Це карма йому прилетіла!