27.2

 ***
Розмова з мамою дала поштовх поділитися з Юлею та Поліною змінами в особистому житті. При інших обставинах запросила б їх погуляти, однак сьогодні я мала розпочати читати посібник для новачків в світі магії, після чого ввечері практикувати контроль над темрявою. Через брак часу вирішила викласти все  під час обіду в університеті.
Відклавши в сторону телефон, розпочала помірно привертати їхню увагу:
– Дівчата, хочу розказати вам дещо.
Поліна підняла голову та  ошелешила питанням:
– Ти з кимось зустрічаєшся? 
Здається, Юля ледь не вдавилася булочкою і тепер намагалася відкашлятися. Я пару секунд отетеріло блимала очима, не очікуючи таке потрапляння в ціль, а потім оклигала й поспішила відкрити для подруги воду. Вже коли вона заспокоїлася, повернулася до Поліни обличчям.
– Як ти дізналася?
–  Коли справа стосується романтичних справ – я профі! Закоханих помічаю одразу! Але ти ані словом не обмовилася, тому я вирішила почекати, поки не будеш готова розповісти  все сама.  То хто це? - Вона узяла недовгу пауза, після чого плеснула в долоні й видала: – Невже містер Екстрасенс?
– Як ти…?
Мій спантеличений вигляд змусив Юлю гмикнути. 
– Хіба ти забула про її бабцю? Та й інші в родині пов’язані з правоохоронними органами. Пильнувати, звертати увагу на різні дрібниці, впевнитися у правдивості  своїх припущень у неї в крові.
Вдома у Поліни бувала не часто, але під час першого візиту мені пощастило зустріти жіночку семидесяти років. Волосся її давно посивіло і ходила вона з палицею, та це не заважало їй надягнути окуляри і досить жваво спілкуватися. Хоча, спілкування  більше нагадувало допит, після якого обличчя її посвітлішало і вона ставилася до мене дружелюбно та люб’язно. 
Подруга тоді сказала не звертати уваги, бо її бабця працювала прокурором і нещодавно вийшла на пенсію. У неї енергія все ще б’є ключем, але допитувати більше нікого і час від часу страждають домашні. Але за Поліною ніколи не помічала подібних звичок.
Власне, цими думками я поділилася з дівчатами. 
Поліна розсміялася.
– Не  дивлячись на моє захоплення мовами, я з дитинства чула розмови батьків, а бабця з п’ятнадцяти років почала вчити методам розслідування і як краще витягувати інформацію з людей.
– Свого часу вона допомогла нашому однокласнику очистити своє ім’я. – Сказала Юля, наче для підтвердження її слів.
– Досить про мене. – Вона поставила лікоть на стіл і, опираючись на руку підборіддям, перевела усю увагу назад на мене: –  Особистість твого бойфренда не важко вгадати. Зміни в твоїй поведінці почалися після його появи. А він, до того ж, красунчик і поклав на тебе око. Я це помітила одразу! То коли усе почалося?
– На вихідних.
– І-і? незадоволенно протягнула вона. – Вяземська,  мені лещатами витягувати з тебе інформацію?
Тоді я почала розповідати. З історії прибрала факти щодо його потрапляння в наш світ, мої сумніви через можливе повернення Ейнара на Аштер і також магію. Для нормальних людей я просто страшилася власних почуттів, але ми відкрито обговорили проблему, прийшли до розуміння і стали парою.
***
Через три з половиною години ми з Поліною якраз йшли на автобусну зупинку, коли перестрілися з Наталею. Зазвичай вона була  активною й життєрадісною, але в цю мить я бачила втомлену людину з блідим обличчям й темними колами під очима. Ніби дівчина не спала вже декілька ночей підряд. 
Судячи з її характеру, навряд чи вона б довела себе до такого стану через звичайну сварку з хлопцем. Щось трапилося? У неї проблеми? 
Вона привіталася першою, знервовано стискаючи щось в руках. Я лише кивнула у відповідь, чекаючи її подальших слів. 
А от Поліна атмосферу не зрозуміла і почала щебетати:
– О, Нато, привіт. Як справи? Щось давно тебе не видно було. 
– Не так погано, як мало бути. – На губах Наталі з'явилася вимучена усмішка, яка згасла майже одразу. 
Поліна відкрила рота, аби щось відповісти, та змогла видати лише зніяковіле "О" і глянути в мій бік. Таким чином, натякала, що я маю якось рятувати ситуацію. Однак, поки ми з подругою перезиралися, подаючи  одна одній знаки очима, Ната звернулася до мене. Тому я зупинилася і  поправила окуляри, слухаючи її. 
– Чи не могла б ти передати мою вдячність Ейнарові? Завдяки його словам шкодувати тепер немає про що.
– Це стосується майбутнього? - допетрила я. 
– Вже й теперішнього. А ще, - вона протягнула маленьку червону коробочку. Зазвичай такі витягають з карману і роблять пропозицію руки та серця. - Можна вважати, що мій борг погашено. 
Запитально підняла брову, не поспішаючи брати річ.
– Я знайшла це на прохання Ейнара. - Пояснила вона.
То він попередив її не тільки заради моєї безпеки, а і через вигоду? З іншої сторони, чого дивуватися? Ейнар ніколи не робив вигляд, що він є уособленням доброти й світла.
– Я передам йому. - Сказала, забираючи річ.
– Здається,  тільки я не в курсі, про що взагалі мова. - Подруга дивилася на мене хижим поглядом яструба. Мовляв, що за таємниці від кращої подружки?
— Не ти одна, - почувся неподалік знайомий голос. 
Наталя зітхнула, ніби зіткнулася з тим, чого бажала уникнути. Але не зробила крок назад, мовчки спостерігаючи за наближенням ельфа.
– О, той дивак! - Враховуючи,  що Поля вдруге в житті бачила хлопця і настільки точно його охарактеризувала, я ледь стримала сміх. 
Анмір зупинився в кроці від блондинки. Обличчя його було темне й похмуре. 
–  Що Стюарт побачив в майбутньому? Ти через це психанула? - З притиском спитав він.
Та-ак. Розмова повернула в зовсім інший бік. Нам пора звалювати, щоб не бути третіми зайвими. Але моя подруга була протилежної думки. Вона притримала мене за лікоть, коли я збиралася йти. Очі її блищали. 
– Стривай. Тут жива сцена з дорами!
Вона це серйозно? Я гнівно прошепотіла їй, що підслуховувати чужі розмови не гарно, проте, слова не діяли. Поліна вчепилася в мене мертвою хваткою, чекаючи на продовження драми. І довго вони не змусили її чекати.
– Скажи мені правду! Я маю знати, щоб...
– Щоби що? Чи змінить відповідь наші стосунки? Ми з тобою нічим не пов'язані,  проте зараз ти занадто перебільшуєш власну значимість у моєму житті. - Беземоційно прозвучала відповідь Наталі.
– Ось воно як? - Куточок його губ нервово сіпнувся, а голос ставав з кожним словом холодніше й холодніше: – Я дав тобі час обдумати все, а сьогодні прийшов, думаючи закінчити сварку.  Однак...нічим не пов'язані,  кажеш? 
Спокійний вираз обличчя Наталі не змінився, проте, в голосі почулося легке зітхання:
– Не розумію, чого ти бісишся? Так, провели весело час, але я не настільки зацікавлена,  щоб терпіти твій жахливий характер.
– Брешеш! Стюарт...
– Він розповів про хворобу моєї матері. - Нарешті зізналася вона.
– Що?
– Моя мати хвора. У мене більше немає часу на розваги.
– То я був розвагою для тебе?
– А я для тебе - ні? Хіба не збираєшся повертатися додому? 
– Я б міг забрати... - невпевнено почав ельф, проте злий смішок зі сторони дівчини не дав йому договорити.
– Анміре, ким ти себе вважаєш? Чи просто низької думки про мене? – Вона розгніванно похитала головою. – Напевно, в твоїй уяві я втрачу голову через неземну красу і побіжу услід за тобою? І це не дивлячись на хвору мати?
Цю драматичну сцену перервав хрусткіт поряд зі мною. Я повернула голову вбік і побачила Поліну, яка дивилася на сварку та енергічно жувала чіпси.
– Це як побачити наяву драматичне розставання в дванадцятому епізоді!- з захватом прошепотіла вона.
– Наталю, а чи сама ти добре знаєш мене? - продовжував тим часом Анмір.
– Що?
– На твою думку, я настільки зарозумілий? Ні про що, окрім свого красивого обличчя,  думати не можу? – В очах ельфа спалахнула лють. 
– Хіба не так?
– Ти..! – Мабуть, Анмір хотів сказати щось різке й зле, але вчасно зупинився. Він видихнув. – Гаразд. Я зрозумів. Більше тебе не потурбую!
Услід за його словами, Поліна легенько штовхнула мене ліктем, привертаючи увагу.
– Все! Нам  пора! Рухайся! – До цього вона була вкрай зацікавлена у їхній розмові, але тепер швиденько викинула пусту пачку з-під чіпсів та потягнула мене в бік зупинки до того, як парочка розійшлася в різні сторони. Відійшовши на достатню відстань, дівчина з полегшенням зітхнула: – Фух. Встигнули! Якби затрималися там ще на секунд п'ятнадцять і усім було б ніяково.
– Ага, себто, підслуховувати тобі було не ніяково? - хмикнула я.
– Не роби вигляд, що ти в цей час не стояла поряд зі мною і не гріла вуха так само. – З легкістю відкинула мій докір Поля. І без переходу змінила тему, поцікавившись щодо причетності Ейнара до розриву стосунків цих двох.
Я поквапилася заперечити:
– Він лише дав їй пораду та розповів про найближче майбутнє. Далі Ната сама вирішила, що їй робити!
– А, точно, він же казав про свої екстрасенсорні здібності. – Поля хмикнула. 
Наступні десять хвилин вона усіляко намагалася довідатися,  чи Ейнар часом не вимагає грошей у людей за цілющу воду. Бо тоді вже в моєму найближчому майбутньому може з'явитися епізод з колишнім, якого посадили у в'язницю за шахрайство! А почувши, що він нічим подібним не займається і взагалі зараз працює у приватній школі, ошелешено похитала головою.
– Він старше нас усього на два роки, а вже працює? В школі? Вчителем? А що викладає?
《 – Темну магію, - подумала я》.
На жаль, правду сказати їй не могла. В той же час, не питала у Ейнара, яким саме вчителем він значиться в документах. Тому добре, що приїхала моя маршрутка і можна відкласти відповідь на потім.
А ввечері, розмовляючи з Ейнаром, дізналася про коробку, яку передала Ната. Виявилося, що всередині знаходиться незвичайний камінчик і він збирається зробити з нього спеціальний амулет для мене.
***
Наступного дня була призначена зустріч з Мирославою. Аня вже розповіла чоловіку новину про його брата і тепер ми прийшли оглянути те саме дзеркало,  щоб знайти рішення проблеми. Нарешті дізнаємося, чи є шанс звільнити душу Міджертана. 
– Ось тут, - вказала дівчина на шафу, яку Ейнар посунув вбік з допомогою магії й тим самим, дозволяючи нам побачити велике дзеркало.
– Вперше за довгий час бачу його не на картинці, - повільно мовив Кайем та протягнув руку, немов хотів торкнутися різьблення на рамі, але в останню мить відсмикнув її назад. Він подивився у наш бік. – Дзеркало запрацює, якщо прочитати надписи на ньому. Тому будьте обережними. 
Усі одразу поквапилися запевнити, що нікому з нас не спадало на думку бігти читати надписи. 
Ейнар же стояв за спиною дракона і чомусь задумливо роздивлявся своє відображення. 
– То кажеш, дзеркало ховає безліч світів? - запитав він у Мирослави. 
– Назвати точну цифру не зможу, але  ми були в трьох світах. Чи є ще? - Поставила вона питання і сама ж розвела руками. – Хто знає.
– Гаразд.  – З поблажливим кивком чаклун відірвав погляд від дзеркала. – Розкажи ще раз, чому душа Міджертана не звільнилася?
– Під час нашого перебування в ігровому світі, ми зустріли ельфа на ім'я Сін І Ан. Прізвище надто довге, згадати не вийде, але він був ельфійським Стражем з вашого світу. - Далі була коротенький переказ їх пригод, зустріч з моторошним чоловіком з павуком на обличчі і як він хотів її віддати демону. І як тікали від нього, але Мідже вирішив залишитися та допомогти своїм друзям, а вона повернулася додому.
Наприкінці її розповідь перервав злісний голос Кайема, який межував з криком:
– І ви отак взяли і покинули мого брата?!
– Я... - дівчина запнулася, не в змозі щось відповісти. Лише винувато опустила погляд.
Хоча я не була Мирославою, однак, все одно здригнулася від його докору. Але чому вона спокійно приймає усі претензії? Не розумію. Що, на його думку, вона мала зробити? Відмовитися від свого життя і залишитися в іншому світі? Без можливості на звільнення? І це після трьох днів знайомства з Міджертаном? 
Пробачте, але я вважаю рішення дівчини вийти з дзеркала цілком адекватним. 
Чаклун теж хмикнув і, ніби читаючи мої думки, сказав:
– Пане Сейнтфайре, її вини в заточенні вашого брата немає. Навпаки, подякуйте їй. Вона не забула і намагається якось врятувати Міджертана. 
– Ейнар діло каже! - Підключилася Аня, ляснувши долонею по плечу чоловіка. – І хіба ти б не вчинив так само? Не зробив усе можливе для мого повернення на Землю?
– Для початку, я ніколи не дозволю затягнути нас до Проклятого дзеркала. - Заперечив таку можливість він.
Вираз обличчя Ані буквально кричав "що за казки на ніч ти тут розповідаєш ". 
– Кай, милий, - ласкавим тоном протягнула дівчина і, перш ніж продовжити, важко зітхнула: –  ти спочатку дозволив себе втягнути в любовний трикутник і тебе нагородили прокляттям на сімдесят років. Потім знайшов нову проблему і, якби не я, приворіт міг передчасно відправити тебе на той світ. Історія з дзеркалом нікого б не здивувала. 
Рудоволоса майже прямим текстом натякнула не робити вигляд,  що він тут найрозумніший. Бо усім присутнім відоме його минуле.
Ейнар пирхнув, але вміло замаскував це під кашель. Я з Мирославою обмінялися розуміючими посмішками й одразу відвели погляд в бік, раптово зацікавившись інтер'єром. 
А сам дракон тільки пробурмотів собі під ніс "за що мені це?". 
– Якщо подумати, скоро одному з нас доведеться відвідати світ проклятого дзеркала. - Увага присутніх одразу зосередилася на ньому. Він невесело усміхнувся. – Я знайшов спосіб витягнути душу брата, коли дзеркало вже зникло з нашого світу. 
– То в чому заключаєтся план?
– Ми повинні діяти згідно правилам того світу. Тобто, хтось має відправитися туди, - відповів чоловік Ейнару, киваючи підборіддям в бік дзеркала. –  Але  маленький нюанс дає нам шанс схитрувати в деталях. В книжках по темній магії я зустрічав текст, де згадувалося про використання астральної проекції. 
– Стоп! - підняла руку Аня. – Щось я заплуталася. Поясни конкретніше!
– Усе просто, люба. Якщо душа людини знаходиться поза фізичним тілом і не читає оці символи, - чоловік кивнув на раму дзеркала,  – його не враховують. Та всеодно потрібна людина для відкриття переходу. Тож, для ритуалу потрібно двоє: я вирушу в світ дзеркала, в той час, як Ейнар піде разом зі мною у вигляді астрального тіла й допомагатиме мені знайти Мідже. 
– Чудовий і надійний план, пане Сейнтфайр.  – Театрально закотив очі до стелі чаклун. – Ось тільки  астральна проекція мені не піддається. М'яко кажучи. 
На якийсь час у кімнаті запанувала тиша. Кайем не відводив невірячий погляд від нього.
– Жартуєш? Хіба ти не чаклун?
– Мій батько вважав, що є набагато корисніші навички. Хто платить - той і замовляє музику.
– Як...стривай...ти ж міг сам навчитися...
– Не було цікаво. - Сказав, як відрізав Ейнар.
На це дракон виругався.
– Гаразд. У нас є два з половиною місяці до того, як відкриється прохід між світами. Я навчу тебе.
– Себто, я маю витрачати свій вільний час на ваші проблеми? Навіщо?
– Продовжуєш відкрито протистояти голові клану Чорних драконів. Справді не збираєшся повертатися додому?
Ейнар сухо засміявся, ніби слова дракона прозвучали надзвичайно весело.
– Ми обговорювали це питання раніше і я  дав чітку відповідь. - Зі спокійною усмішкою промовив хлопець.  – Планую залишитися на Землі. 
– То чого ти хочеш?
– Ви маєте поклястися,  що Стюартам ні при яких обставинах  не стане відомо точний спосіб подорожей між світами. Тоді я допоможу вам.
– Відмовляюся. Куди простіше буде зайнятися цією справою вже в Імперії драконів.
Я одразу помітила, як Ейнар на мить зиркнув в сторону дзеркала і як піднялися куточки його губ в зловісній посмішці. Чи то власна самовпевненність, чи вони досить погано знали чаклуна, однак, усі інші проігнорували такі маленькі, але досить важливі деталі.
– Спочатку треба забрати його звідси. А це, - в бік проклятого артефакту полетів згусток темної енергії, обволікаючи і таким чином приховуючи його від чужих очей. - Досить проблематично.
Хоча слова звучали люб'язно,  проте можна було почути незавуальовану погрозу "наважитися забрати його теж саме, що й вчинити самогубство".
Кайем стиснув кулаки. По його гнівному виразу обличчя можна сказати, що якби не втрата магії, він би з задоволенням натовк пику хлопцю. Однак, що може зробити безпомічний дракон проти сильного чаклуна? 
– Якого біса ти робиш, Стюарте?
Ейнар з насмішкою розвів руки в сторони. 
– Ну. Я тепер єдиний, хто зможе торкнутися до проклятого дзеркала. Хіба мої умови не стали одразу прийнятні для вас?
– Ксюшо, зроби щось зі своїм потраплянцем! - гаркнула в мій бік Аня.
Втомлено зітхнула, не дозволяючи показати внутрішнє роздратування. Цікава позиція у них. Можна вважати нас хорошими знайомими, але звідки взялася оця щира впевненість, яка межувала з нахабством, що я обов'язково стану на їхній бік? 
– А чому сама ніяк не вплинеш на чоловіка? Ейнар не просив комусь нашкодити.  Лише тримати язик за зубами.
– Ксюшо, усе не так просто!
– А на мою думку, ви самі ускладнюєте. 
– Пані Вяземська...
Передчуваючи, що зараз мені почнуть читати моралі, я глянула в бік мовчазної Мирослави.
– Давайте запитаємо в неї.  - Почувши мою пропозицію, увага присутніх одразу сконцентрувалася на дівчині. – Адже ти хочеш бути присутньою і впевнетися, що ритуал допоміг звільнити душу Міджертана?
Я тиснула на неї, знаю. Але під час заяви Сейнтфайра про те, що він забере дзеркало у свій світ,  її обличчя виражало  страх. То ж, хотіла скористатися шансом і перетягнути її на наш бік.
– Я...- вона нерішуче прикусила нижню губу, але врешті-решт глибоко вдихнула і закивала головою. – Так! Скажи, - звернулася вона до Ейнара, - його душа одразу зникне? Чи можливо нам з ним поговорити?
– Я ніколи не проводив таких ритуалів. Але, якщо буде можливість,  я допоможу вам зустрітися.
– Тоді давайте зробимо це та повернемо Мідже.
Ейнар озирнувся в бік Кайема.
– Пане Сейнтфайре, вибір невеликий і залишається лише погодитися.
Все ще з незадоволеним обличчям, але чоловік махнув рукою у відповідь, даючи згоду.
– Я можу дати тобі фору в півроку. Не більше.
– Цього буде достатньо. 
Обговоривши деталі щодо навчання техніки астральної проекції, вони домовилися зустрічатися один раз на тиждень. У Ейнара без того вистачало справ: викладання в школі, відлов нечисті і моє навчання. Приділяти більше часу пану Сейнтфайру він фізично не міг.
Коли попрощалися з Мирославою, я поспішаю услід за Ейнаром, який вже заходив в ліфт.  А зовсім нещодавно називав "залізною коробкою" та боявся зробити крок всередину.
Поспішила приєднатися до нього, щоб поділитися спогадами, однак, фраза застигає на губах. Ейнар натискає на кнопку і дверцята починають зачинятися. Себто, прямо перед носом іншої парочки. 
– Якого біса, Стюарте? - волає Кайем.
– Поїдете іншим.
Останнє, що ми бачимо це розлючене обличчя Кайема. 
Вау. Його настільки дратує пан Сейнтфайр? 
Озвучити питання не встигаю. Ейн тягнеться до моїх окулярів, обережно їх знімає, після чого вказівним пальцем іншої руки легко  торкається мого підборіддя, трохи підіймаючи голову вверх. Не дивлячись на розмитість і нечітку картинку через мій поганий зір, я все ж бачила, як він нахиляється ближче. Тут довго гадати не треба, щоб зрозуміти його наміри, але я й не була проти. Очі мимоволі почали закриватися і мені навіть здалося, що я затримала дихання в очікуванні поцілунку. Та Ейнар лише цьомкнув мене в губи. 
Спантеличено кліпнула.
– Ти чого? -  пролунав в тиші ліфта мій шепіт.
Ну справді. Що за ігри? Сам же розпочав, а тепер обломав.
На його вустах заграла усмішка, а голос обволікав м'якістю та ніжністю, коли він промовив:
– Ніколи більше не хочу повертатися до старого життя і знаходитися в темряві. Я справді зараз дуже щасливий і, поки ти на моїй стороні, все інше неважливо. 
Ні з того, ні з сього потягнуло на романтичні зізнання? 
 Нехай слова були  сказані в непідходящій обстановці і звучали досить банальні, та все ж їх вистачило, щоб знітити мене. Кінчики вух почервоніли, а в серці плескалися нові всепоглинаючі й неповторні емоції. Так. Я не просто дозволила собі падати в прірву під назвою кохання. Це було вільне падіння. І з кожним днем почуття ставали все глибше. 
 Та страху не було. Блискучі темні очі напроти відзеркалювали повністю все, що відчувала я сама. 
–  Моя Ксюшо, я справді вдячний небесам за зустріч з тобою. - Знову роздався голос хлопця.
– Ага, небеса відправили тебе аж в інший світ заради цієї зустрічі, - в напівжартівливому тоні відповіла йому.
Він нахилився і цьомкнув мене в самий кінчик носу, потім осипав невагомими поцілунками обидві щоки. Я не змогла стримати короткий сміх, бо він стих, як тільки Ейн зупинився в сантиметрі від губ.
Якраз в цей момент двері ліфту відкрилися, і почувся дратівливий голос Кайема Сейнтфайра:
– Що за негідна поведінка...
Я водночас з Ейнаром озирнулася на нього, але пана дракона вже схопила під лікоть Аня і потягнула геть зі словами, що він не вміє читати атмосферу. 
Це було досить смішне видовище і покидали ліфт ми в гарному настрою. До того ж, в наших планах був похід в кінотеатр на фільм в жанрі фентезі. 
– Ейнаре, я дечого не розумію.
– Що саме?
– Коли ми йшли до Мирослави, хіба вже не планували їй допомогти? Нащо маніпуляції з дзеркалом та обіцянкою?
– Одне іншому не завадить. - Я не відводила від нього погляду, тому він здався. – В цих маніпуляціях була потреба! Ксенія, мій батько захоче повернути додому спадкоємця, в якого вклав стільки грошей. Один тільки пошук меча чого коштував, а у нього ще є сподівання на об'єднання з Теарієсами завдяки моєму одруженню на їхній доньці. 
– То чому відверто не поговорити з паном Сейнтфайром?
– Через політику. Лорд невдовзі повернеться до звичного життя в Імперії і погіршення відносин з людьми Аштера йому ні до чого. - Він тяжко зітхнув. – Ксенія, неважливо хто: люди, маги або ж дракони. Усі невдячні і пам'ять у них коротка. Або в голові у Сейнтфайра відкладеться, що це він мене навчив чогось нового і тому нічого не винен. А так, є обіцянка, яку він не зможе порушити. 
– Гаразд. - Сказала я, дійсно розуміючи мотиви його вчинку. Щоб перейти на куди цікавішу тему, підбадьорливо мовила: – Закінчуємо говорити про інших. У нас має бути побачення.
Ейнар дістав з кармана куртки два білети в кіно. Минулого разу ми не потрапили туди через нагальну потребу відшукати драконів, а сьогодні є можливість.
– Сказали, що цей фільм зараз самий популярний. Але, Ксюшо, що таке 3D?
– Точно. Хіба це не твій перший раз в кіно? - Він кивнув головою і через мить я поцікавилася щодо розваг на Аштері. Наприклад, чи є у них свій аналог парку атракціонів, або боулінгу?
– Ксюшо, Аштер  надто відрізняється від Землі. Там побачення закоханих  залежить від їхньої магії і грошей. Наприклад, у багатих студентів некромантів є непоганий спосіб розважитися в спеціальному замку. 
– Вони ж не будуть на побаченні вбивати зомбі? - поморщила я носа від такої неприємної перспективи провести побачення в оточені живих мерців.
Ейнар тихо захихотів.
– Мій друг якось сказав, що це дуже романтично. Ви стаєте командою в тій будівлі, прикриваєте і рятуєте один одного. Це сприяє зближенню .
Аж дрижаки пішли, коли спробувала уявити. Особливо, якщо пригадати нічну пригоду на кладовищі і той факт, що нас цілком можливо могли з'їсти зомбаки. 
Брр.
Якось зовсім не хочеться  повторення.
– Екстремальний спосіб для зближення.
– Я теж не прихильник бачити тварюку, яка бажає поласувати людськими нутрощами на побаченні. Ми й так мало часу проводимо разом. 
– Відчуваю, поки не розберемося з дзеркалом і не відправимо усіх потраплянців додому, то не буде нам спокою.
– Залишилося потерпіти менше двух з половиною місяців. 
Ага, головне, щоб ніхто з них не взяв приклад з Ейна та не забажав влаштувати своє життя в Україні.