25.2

***
Вкотре можна подякувати здібностям Ейнара, бо завдяки гіпнозу потраплянців без документів швидко розселили (ми чесно заплатили за все) в номери по двоє і нарешті ми мали змогу поговорити про важливі речі.
В невеликій кімнаті чотирьом людям було затісно, проте, нам ніхто не заважав. А ельф взагалі сказав його не турбувати і сховався за дверима сусіднього номеру.
– Перехід між світами був відкритий вами? - без зволікань запитав Ейнар у пана Сейнтфайра, якому допомагали знімати куртку.
Власне, під час їх розселення дізналася ім'я наймилішого з цієї трійці - його звали Джун - і що він був помічником Кайєма.  В суперечки хлопець не ліз, мало розмовляв і зазвичай просто стояв неподалік від свого боса.
– Принеси чаю, - віддав йому наказ Сейнтфайр,  та, мабуть, згадавши своє положення зараз, сказав забути. Усівшись за невеликий стіл, дракон відповів чаклуну: – Що вас наштовхнуло на такий висновок?
– Троє з нас ще не встигли закінчити навчання в Академії, а  у четвертого слабка магія. Ви ж - голова клану Чорних драконів - маєте причину для подорожі на Землю і магії для вливання в ритуал у вас достатньо. А ще,  довга відсутність панні Анни не найкращим чином впливатиме на дракона.
Думала,  згадка про дружину змусить його відреагувати,  та обличчя Кайєма залишилося все таким же безвиразним й холодним.
– Сумуєте за батьківщиною? Вам так кортить якнайшвидше повернутися на Аштер? 
– Ні. - Знизав плечима Ейнар. – Лорде Сейнтфайре,  зізнаюсь чесно, ваш розшук мені був не цікавий. Але так склалися обставини, серед яких знайомство з вашою дружиною.
– Нащадку Стюартів не цік...
Поява в кімнаті Нардіна завадила чоловіку повністю вимовити фразу. А на додачу він зневажливо кинув:
– Чому людина ще тут? 
– А що не так? - не треба мати екстрасенсорні здібності,  щоб здогадатися,  що настрій Ейнара стрімко погіршувався.
– Мені не подобаєтся її присутність!
Напевно, Ейнар хотів вступити в суперечку з ним, та я поклала руку йому на лікоть і стиснула. До цього старалася менше лізти в їх розмови, але дехто нахабніє і думає, що я не можу за себе постояти. 
– То можеш вийти. Насильно тебе ніхто тут не тримає. - Байдужим тоном відповіла йому.
– Знаходячись під захистом, якась слабка людина сміє прямо дивитися на мене та вказувати...
ПАМ! 
Зустріч долоні Нардіна з його обличчям стала несподіванкою. Голова хлопця сіпнулася в бік, а усі м'язи в один момент напружилися, ніби він боровся з чимось у цю саму мить. 
А коли повернув назад голову, в очах цього зарозумілого дракон палав страшний гнів і я відчула, як в мене передчасно з'являється сиве волосся, бо його погляд був направлений якраз на мене. Злий смішок зі сторони Ейнара та нова порція ляпасів Нардіна самому собі почулися одночасно. Тому в мій бік йому дивитися було вже ніколи.
– Це тобі не завадило б опустити очі в підлогу і припнути язика. Бо я не проти знайти їм інше призначення.  
《 – Боже-е-е, яке це приємне відчуття,  коли тебе захищають! - промайнула думка і мені ледь вдалося сховати задоволену посмішку》.
Між іншим, в кімнату зайшов Джун з тацею в руках. Здається,  наказ хазяїна він таки виконав і десь знайшов чай Ліптон в пляшці. Цей милий хлопчина проігнорував напружену атмосферу в кімнаті та почав розставляти чашки та відкрутив кришечку, з усмішкою запропонувавши Кайєму випити чаю. Як нічого не бувало, той погодився.
Ейнар відпустив Нардіна. Хоча одна сторона обличчя виглядала припухлою та червоною, дракон навряд виглядав заляканим. 
– Просто почекай, Стюарте, коли я поверну магію! Ти теж!  - Мав він наувазі мене. Його тон був багатообіцяючим.
Пальці стиснули кофту Ейнара сильніше. Раніше мені не доводилося зустрічати настільки агресивний тип людей і до погроз в свій бік теж не звикла. Та куди більше дивував купол навколо мене, з якимись невідомими написами яскраво-червоного кольору. Ще на початку сварки він здавався блідим і ледь помітним, але з кожною секундою літери ставали виразнішими, збільшуючись в розмірі. Чому досі ніхто не відреагував на таке дивне явище?
– Ейнаре, що це за написи? - обережно тицьнула я пальцем вперед, побоюючись їх торкнутися.
– Ти бачиш...? 
– В мене, звичайно, поганий зір, але ж не настільки.
– Для зору людей недоступні такі речі. - Вставив свої "п'ять копійок " пан Сейнтфайр. 
– Іноді люди бачать усілякі містичні штука. Еліну ж я бачу тепер!
На мої заперечення чаклун похитав головою і відказав, що раніше моя енергія лякала привидів. Почувши це, Кайем спитав подробиці того випадку, після чого витріщився на мене довгим та пронизливим поглядом. 
Що він хоче роздивитися?
– Знаєш історію першого володаря меча Темного Полум'я? - Дочекавшись кивка від Ейнара,  чоловік неквапливо і з розтановкою мовив: – Його дружиною була ра ін лоу. Дівчина з особливою аурою.
– Особлива аура. Хіба то дивина? - зверхньо фиркнув Нардін, а зіткнувшись з небезпечно примруженим поглядом Ейнара, одразу зробив вигляд, що пейзаж за вікном цікавить його куди більше нашої бесіди.
– Невіглас. 
Пан Сейнтфайр зробив ковток чаю, невдоволенно поморщив носа та сказав:
– Той, хто володіє мечем Темного Полум'я  - володіє також і безмежною силою. І цю силу треба завжди тримати під контролем.
Важко будувати розмову з людьми, які знаходяться на своїй хвилі, а ти трошки не в темі. Однак, головне мені вдалося вихопити з їх слів.
– А якщо ситуація таки вийде з-під контролю? - Обережно запитала. Про відновлення магічних сил Ейнара мені відомо, але насправді я ніколи глибше не цікавилася цією темою. 
– Магія зведе його з розуму. – Я передчувала таку відповідь, і в той же час була зовсім не готова до неї. – Але пану Стюарту можна не хвилюватися. 
– Чому?
– Є люди, які народжуются в особливий та щасливий час. – Замість дракона почав відповідати Ейнар. – Їх аура притягує удачу і відганяє нечисть. Ра ін лоу схожа на них, але в дечому відрізняється.  Бо саме її ауру визнає магія Темного Полум'я, сприймає, як невід'ємну частину себе, захищає і підкоряється їй. 
– Себто, - протягнула я, складаючи пазл в голові, - твоя магія визнала мене отією...лоу?
Ейнар кивнув.
– Знаючи історію меча, я  мав давно здогадатися. Та  останнім часом надто багато подій сталося. 
– Більш того, ви повинні навчитися забирати у пана Стюарта надлишок магії. Щоб від нього не фонило, як от зараз.
Не скажу, що я зраділа такій новині. Але за два тижні звикла, що спокійне і налагоджене житті усе більше поглинає світ магії. А  кожний новий день  підкидає сюрпризи.
Чуже фиркання збило з думки.
– І яка відмінність від паразита?
– Пане Ешвістер,  - з гучним "бах " Кайем поставив на стіл чашку. – Довгий рукав завжди можна обрізати. Та чи зможете потім взимку зігрітися?
– Ешвістер хоч і був моїм старшим в академії,  - трохи глузливим тоном почав чаклун, ‐ проте, віднесіться до нього з розумінням. Ваші фрази можуть здатися його мозку занадто складними.
– Ти ..!
Сейнтфайр роздратовано махнув рукою і його помічник одразу наказав припинити, бо чвари втомлюють усіх.
– Далі в моїй допомозі ви, пан Стюарт,  не потребуєте. Чи не так? - Дочекавшись стверджувального кивка від Ейнара, він перевів тему. Місцезнаходження Ані цікавило його найбільше.
– Організувати зустріч не важко. Ксюша...
Я на секунду уявила реакцію Ані, якщо зараз подзвоню їй та розповім про появу її чоловіка. Враховуючи те, що розповідав раніше Ейнар, вона без роздумів відправить його в дуже веселу експедицію без навігатора.  
Довелося зупинити порив чаклуна.
– Почекай. – Я поправила окуляри, які з'їхали на кінчик носа та примружилася. Не розумію поведінку дракона. Влаштую йому перевірку. – Хіба ви не жили з іншою дівчиною? Обдурити Аню не вийде. Їй усе вже відомо.
– З іншою дівчиною? Про що йде мова?
А який погляд нерозуміючий і невинний робить! Ха!
– Пані Анна розпитувала стосовно вашої подальшої долі. Я розповів про леді Де'Лер'є.
– Так! – Голосно вигукнула я, вказавши на чоловіка пальцем і помахавши ним. – Не думайте, що зможете її обманути.
– Що саме ви їй розповіли?! – Гаркнув він, чим до смерті налякав мене.
– Правду! – не хотіла я відступати перед його вбивчим поглядом.
Ейнар коротко розповів чутки про походеньки дракона після розлучення. З кожною новою фразою обличчя Кайема темнішало. Ніби, усе було повною маячнею і  злі язики на нього наговорювали.
– Я не жив з леді Де'Лер'є. - З тяжким зітханням промовив він. –  У неї були потрібні артефакти для переміщення на Землю. Я змушений був виконувати її умови і цілий місяць супроводжувати усюди. Нічого більше.
Подивилася на Ейнара, однак, той лише знизав плечима. Мовляв, чутки справді можуть виявитися брехнею. Що ж. Я свою частину виконала. Далі нехай розбирається Аня.
Через п'ять хвилин було вирішено, що я напишу їй і домовлюсь про зустріч. На яку, звичайно, таємно приведу з собою Кайема Сейнтфайра.