25.1

 ***
Ось так, замість епічної битви з відьмою, отримали мирне врегулювання.  Але на цьому історія не скінчилася. Повертаючись в Київ, Ейнар заговорив про терміновий пошук рішення з житлом. Куди  поселити оце збіговисько потраплянців-драконів?!
– Від них більше проблем, ніж користі. -  Роздратовано скривив губи Ейнар. 
Добре, що Ігор люб'язно погодився довезти наших "знайомих" до столиці і обговорення відбувалося тільки між нами чотирма. 
– Як щодо твоєї квартири? 
Ейнар одразу зрозумів про що мова і похитав головою.
– Де вони там спатимуть?
– А може хай поживуть з нами? - Несподівана пропозиція Анміра змусила усіх подивитися на нього.
На наших з Ейнаром обличчях з надією  засяяло мовчазне питання: "Ти справді зробиш це?!". А от Ната, відірвавшись на секунду від дороги, подарувала ельфу спопеляючий погляд.
– Та н-е-евже? - вкрадливо та лагідно  поцікавилася вона. Ми з Ейнаром вчасно зрозуміли ситуацію і з коротким зітханням відкинулися на спинку сидіння, але до Анміра не дійшло. Він з радістю кивнув. – Тоді я теж подзвоню та домовлюся з таксистом.
– З таксистом?
Інтуїція підсказувала, що пахне смаженим. Треба швидко змінювати тему розмови,  щоб вкотре не дійшло до сварки.
– А як щодо готелю? Чим не вихід з ситуації, так? - Я запитально подивилася на Ейнара, одночасно з тим, щиро сподіваючись, що він зрозуміє натяк.
– Так, - підтримав хлопець мене.
Дарма старалися. Нас проігнорували. Білявка зосередилася тільки на розмові з Анміром.
– Ага. Щоб він приїхав та відвіз тебе.
– Куди? - Аж мені стало ніяково від нерозуміння, яким був просякнутий  його голос. – Я ж нікуди не збираюся.
– Ну, коли у людини IQ дорівнює температурі тіла їй багато чого незрозуміло. 
Дівчина холодно хмикнула. Ми ж причаїлися на задньому сидінні: Ейнар старанно робив вигляд, що його тут взагалі немає, а я почувалася розгубленною. Втручатися ніяково.  З машини вийти не має змоги. Замкнуте коло.
– Відвезуть за тією адресою, де буде твій новий дім, ельфійський телепень! - Тим часом, продовжувала Наталя. Тон ставав усе вище та зліше. Ніби прорвалося назовні усе накопичене невдоволення. А коли машина різко  зупинилася біля узбіччя, очі дівчини гнівно блиснули. – Будеш там крутитися вранці перед дзеркалом та запитувати, хто найвродливіший ельф на цілому білому світові! У кого наймиліші вуха? У кого найкраща шкіра? У кого це таке шовковисте волосся? У мене? У мене? - перекривляла вона його писклявим голосом. 
– Ти сказилася, чи що?!
– А що? Звичайна людина і, як ти виразився нещодавно, сіра миша не може своєї думки мати, га?!
Справжня катастрофа. Треба якомога швидше вибиратися з машини. Он Ігор теж зупинився. 
– Я погарячкував зранку. Але тепер мені усе зрозуміло. Гаразд. Добре! Якщо так не подобаєтся жити зі мною - я піду.
Поки ми тихенько вийшли, Анмір навпаки, вилетів з машини, наостанок гучно грюкнувши дверцятами.
– Не думай, що без тебе помру десь під парканом! Я - спадкоємець роду Мендрівер, один із Стражів в майбут...
Вислуховувати далі пафосну промову ельфа Ната не збиралася. Подарувавши йому наостанок крижаний погляд, дівчина завела машину та поїхала геть. Ми синхронно зітхнули, дивлячись їй услід.
– Що у вас сталося? - Олег вліз між нами з Ейнаром, і на обличчі темного мага читалося зацікавлене: "а з вами нудно не буває".
– Нічого! - гаркнув розлючений Анмір. Він кудись пішов спішним кроком, проте одразу повернувся і голос його звучав куди тихіше, коли він запитав: – А куди ми далі?
У нас не було місця призначення. В селі Ейнар назвав Ігору адресу будинку, який знаходиться неподалік від його нової квартири. 
Але чаклун не показував невпевненості. Він скористався останньою моєю пропозицією, поцікавившись в Олега:
– Адресу дешевих готелів знаєш? 
– Для чого тобі ця інформація? - Хлопець грайливо пограв бровами.
– А ти як гадаєш?
Зі смішком Олег ухилився від однозначної відповіді, пробурмотівши щось собі під ніс. Адресу найближчого готелю довелося шукати разом і невдовзі ми прощалися з колегами Ейнара.
– Якщо будуть проблеми з нечистю - можеш подзвонити по цьому номеру. - Олег простягнув мені візитівку, та я навіть руку не встигла підняти, як папірець вихопили. 
– Повір, її проблеми з нечистю є кому вирішувати. 
Не дивлячись на слова Ейнара, задерикувата посмішка грала на губах темного мага. 
– Тоді ми підемо. - Він махнув рукою. –  Бувайте!
– До побачення, - услід за Олегом, Ігор теж сів в машину і вони поїхали.
***
До готелю залишалося ще метрів п'ятсот. Анмір з драконами жваво щось обговорював попереду. І не скажеш, що десять хвилин тому він посварився з кимось. 
А ми з Ейнаром, тримаючись за руки, неквапливо йшли за ними. 
– Не хочу, щоб між нами були якісь таємниці, - якоїсь миті непевно зітхнув хлопець. – Розповім сам.
Частина про "таємниці " змушувала напружитися. Уважно роздивляючись обличчя Ейнара,  я гадала, а що мій любий потраплянець вже  встиг наробити? Тихцем привів ще одного привида додому? Або ж, не вийшло прилаштувати Еліну в якості свого примарного помічника в школі, і їй доведеться повернутися в нашу квартиру?
– Слухаю, - вимовила я, приготувавшись до найгіршого.
Та Ейнар видав неочікуване:
– Сварка в машині. То через моє попередження.
– Про що ти?
– Я дещо побачив в майбутньому. Неприємні речі для Наталі. І причиною її проблем буде Анмір. Тому порадив не закохуватися в нього.
–  Коли ти встиг? - питання стосувалося одразу всього: його видінь і розмови з Натою. 
Він неоднозначно знизав плечима. Коротко пояснив, що видіння через випадковий дотик до якоїсь речі, у нього бувають рідко. І він запросто міг би проігнорувати їх, якби не побачив в невеликому уривку мене.
– Відносини Наталі з Анміром будуть досить непрості. Прожити життя звичайної людини він не схоче. А її не приймуть в Ельфійському королівстві. На даний момент цим двом краще не бути разом, бо інакше вони пізнають лише горе та відчай. 
Слова Ейнара звучали,  наче вирок і від того у мене на шкірі з'явилися сироти. Він не розкидався порадами, навіть мені не пророкував майбутнє, а тут несподівано заговорив. Що ж очікувало їх? Наскільки жахлива могла бути їх доля?
– А яким чином це стосувалося б мене?
– Вже загартовані в боях ельфійські Стражі не дуже люб'язні з тими, хто їм перешкоджає. – Дивлячись на мій спантеличений вираз обличчя, він люб'язно пояснив: – Ти всього лиш хотіла допомогти Наталі.
– В Україні прохідний двір якийсь. Усі, хто хочуть приходять сюди з інших світів. - Обуренно бурмотіла собі під ніс. –  Почекай, а що тепер буде з Наталею та Анміром? Вони не будуть разом?
–  Боги з'єднали долі цих двох. Я тільки підкорегував події. Через мої слова їхні стосунки розквітнуть в більш підходящий момент. І подалі від нас.
Ми дійшли до потрібного готелю і я зупинилася, подивившись угору - на затягнуте сірими хмарами небо. Доля. Хмикнула про себе. Я завжди вважала, що людина сама є творцем своєї долі.