24

 Реальність відрізнялася від мого уявлення про групу зачистки.
Я думала, їх має бути щонайменше з десяток, вони приїздять на чорних мікроавтобусах з затемненими вікнами  і пафосно виходять ловити нечисть. А, і ще обов'язково за плечима є якесь магічне обладнання.
На ділі ж, приїхали на старенькій іномарці двоє хлопців, не набагато старше Ейнара. У них не було при собі нічого крутого та неймовірного, лише мобільні телефони та планшет. Більше схоже, що вони завітали на перемовини, а не відьму спіймати. 
Ейнар почав представляти нас один одному і так я дізналася, що хлопець в окулярах, за якими ховалися сірі, наче холодна сталь, очі, мав ім'я Ігор. Стихійник, який володів магією повітря. А ось юнак з русявим скуйовдженим волоссям та хитрою посмішкою був темним магом. Звали його Олег.
– Те, що я належу до темних зовсім не робить з мене лиходія. - Поквапився нас запевнити він. – Пані, я завжди був законослухняним  магом! 
Коли зі знайомством було покінчено, вони перейшли одразу до справи.
– То відьма живе тут? - вказав Ігор на її будинок і, дочекавшись кивка від Ейнара, поліз щось дивитися в планшеті. Через хвилину він клацнув язиком. – Офіційно не зареєстрована і не має дозволу чаклувати.
– На відміну від мене, бабуся у нас поза законом. - пожартував Олег.
– А звідки ви це знаєте? - Я була невпевнена, чи можу взагалі у них щось питати, але не втрималася.
– Є цілий реєстр відьом, чаклунів,  магів та інших. Вони усі вивчилися та отримали ліцензії. Завдяки вашим технологіям це можна перевірити досить швидко. – Невимушеним тоном пояснив мені Ейнар. Схоже, за цей тиждень він дізнався  усі тонкощі магічного існування в Україні.
– А ті хто практикує магію у себе вдома...- Не закінчивши фразу, Ната замовкла.
Та Ігор зрозумів до чого вона вела. Поправивши окуляри, він сказав:
– Якщо у людини є дар - їй пропонують безкоштовне навчання в школах магії, або ж в ліцеях, академіях чи університетах. Залежить від її знань та умінь. 
– Ага, чого таланту пропадати дарма. - Гмикнув Олег. 
– Проте, людина не повинна використовувати магію проти інших та шкодити їм. Інакше буде покарана.  І не завжди такі маги, чи відьми хочуть бути спійманими. Буває доходить до застосування сили.
– Як у вас усе серйозно.  - Намалювавши собі картину їх організації я була неабияк здивована. Бо ще півмісяця тому ми з ними існували наче в різних світах, які ніколи не перетиналися.
– Ми задовільнили вашу цікавість, дівчатка? - Схиливши голову вбік,  Олег посміхнувся. – То ж ми зараз попрацюємо трохи, ок? Можете спостерігати, але тримайтеся позаду на відстані. 
《 – Щоб не заважати, - в будь-якому разі саме так я зрозуміла їх слова》.
– Вони будуть під моїм захистом. - Одна фраза Ейнара заспокоїла одразу усіх. Бо їм не треба перейматися захистом людей за їх спинами, а нам вже не так страшно через відьму.
– Гаразд. Ходімо. Камеру тільки увімкни, - пробуркотів Ігор в сторону напарника і тієї ж секунди сам поліз до Олега перевіряти чи все впорядку.
Так ми дізналися про відеозйомку під час виконання завдань. Треба усе документувати, щоб в разі чого їх не звинуватили в зумисному застосуванні магії. До того ж, потім старшим класам  представляють ці відеоматеріали для навчання. 
– Що більше дізнаюся - то цікавіше стає. Знайомство з Анміром таки принесло користь.  - Прошепотіла мені Наталя, коли ми підходили до будинка.
Чи була я в такому ж захваті? Складно відповісти. Магічну сторону цього світу теж можна поділити на дві. От, наприклад, зустріч на кладовищі з зомбі не віднести до приємних. І не можу сказати, що дуже зацікавлена в магії(куди більше цікавив один чаклун), але з появою Ейнара мене все більше затягує.
Ніякого жалю стосовно цього не відчуваю. Якщо погодилися бути разом з ним,  то ми обидва повинні звикати до невеликих змін в житті.
Олег коротко постукав в двері. Почекав трохи, після чого голосно вигукнув,  явно втрачаючи терпіння:
– Пані відьмо, ви самі вийдете і ми спокійно усе обговоримо, чи нам застосувати силу?
Десь з хвилину ніяких ознаків життя в будинку не подавали, Ігор вже подав знак іншим для більш рішучих дій, але раптом двері відчинилися і звідти показалася старенька. Йшла вона повільно та опираючись на палицю.
– Хлопчики, та ви що! Яка ще сила! - На вигляд їй було років під вісімдесят,  однак, голос звучав живенько та бадьоро. – Я ж розсиплюся лише від одного поштовха!
– У нас не дивляться на вік злочинця.
– Та боже збав.  Хто тут злочинець! Що ж я такого могла накоїти?
– Четверо загіпнотизованих людей у вашому домі вже є незаперечним доказом злочину.
– Ніякого злочину я не вчиняла. - Сміливо заявила бабця, а понизивши голос, пробурмотіла: – Ну подумаєш, трошки побули у мене хлопці, відремонтували хату, сарай,  полагодили дещо. 
– Але вони це робили не з власної волі. - Ігор був непохитний. – Враховуючи ваш поважний вік, ми б хотіли мирно вирішити ситуацію. Тому питаю: ви самі знімати навіювання будете, чи нам доведеться трохи розім'ятися?
– Та сама, звичайно, сама!
Я відчувала дисонанс та сумніви. Ще до зустрічі з нею у мене склався певний образ і сюди йшла, очікуючи бійки. Не могла сильна, зла відьма отак просто здатися під натиском погроз. Пазл не складався.
Ми потрапили всередину будинку. Кімнат було небагато і, судячи з акуратно розкладенних матраців на підлозі,  хлопці спали разом у вітальні. В одному з них я впізнала Кайема Сейнтфайра, окрім відсутності шрама на обличчі, його зовнішність була точнісінько,  як на малюнку. Другий нагадував сімнадцятирічного підлітка з милим обличчям та ясним поглядом. Побачивши нас, з крісла встав третій хлопець і мені одразу захотілося сховатися за спину Ейнара. Високий, дужий,  ще й зовнішність, немов у бандита, який постійно їздить на розбірки. Тільки одна думка перестріти його десь в провулку наводить жах.
Про четвертого ви й самі знаєте.  Хоча, Анмір, який з тихим задоволенням їв пиріг та запивав його чаєм, викликав  спочатку неабияке здивування, а через мить почулося хмикання зі сторони чаклуна. 
Навіювання старенька знімала неохоче. Декілька спроб були невдалими, бо вона постійно забувала, що хотіла сказати під кінець. Та я могла з впевненістю сказати, що вона спеціально тягне час,  або ж таким чином знущалася. Але вистачило одного нагадування від Ігора про їх домовленість і вона схаменулася.
Коли покінчили з гіпнозом, з усіх сторін чулося обурення хлопців. На жінку це не вплинуло та не схоже, що вона збиралася вибачатися перед ними.
– Та чого ви кричите? Вам шкода зробити добру справу та допомогти немічній бабці, чи що? 
Її слова викликали ще один вибух емоцій. 
– Добру справу?! Ви про те, як змусили нас піти лякати ваших сусідів?
– А може згадати ігри в покер з подругами? У разі вашого програшу, нас змушували роздягатися! 
Чим далі в ліс - тим більші гриби. І не знаєш, як реагувати.  Жінка і справді мала вигляд немічної старенької, але ігри в покер на роздягання не підходили цьому жалістливому образу. 
– Гнати самогон теж не віднести до добрих справ. - У пана Сейнтфайра були дуже гарного - аквамаринового - кольору очі, але їх льодяний погляд пронизував наскрізь. Аж до сирот по шкірі. І ти стараєшся оминути, не дивитися йому в очі. 
《 – Жах! Як Аня могла закохатися в нього?  - пересмикнула я плечима》.
– Давайте не будемо сваритися. – Миролюбиво попросив Ігор, намагаючись зупинити їх. – Ми розберемося з усім і пані Тетяна отримає своє покарання. 
– Покарати я сам можу. Без вас.
– Я б не радив цього робити, - вступив в розмову Ейнар. – Не заважайте групі зачистки, а я допоможу вам зустрітися з дружиною. Хіба не заради неї ви тут? 
Кайем Сейнтфайр не встиг і оком кліпнути, тому що здоровань зреагував першим.
– Трясця! Стюарт, це справді ти! - Що ж. Дивлячись на те, як він скривив губи, назвати це зустріччю давніх друзів не повернеться язик. 
Хоча його ніхто не питав, та  ельф добродушно пояснив нам:
– Нардін Енвістер - наш старший. А Стюарт був ду-у-уже "популярний" в академії, насоливши усім, кому тільки можна.
Так-так, пригадую розмову з Ейнаром про його ворогів. Не кожна людина здатна домового налаштувати проти себе, що вже казати про учнів академії. 
– Енвістер, бачити твоє обличчя мені теж не в радість. - В тон йому відповів чаклун. 
– Ви можете обмінятися вітальними репліками пізніше. - Вліз, утомлений словесними баталіями,  Олег. – Я хочу якнайшвидше закінчити цю справу та повернутися в тепле ліжечко, де мене чекає...
Лікоть Ігора штовхнув його в бік та не дав закінчити фразу. Натяк зрозуміли, і хлопець з усмішкою забрав планшет та почав ставити жінці різні питання. Навіщо вона загіпнотизувала цих людей? А чи вперше вона таке робить? Де її рідні, і чи пов'язані з магією? 
– А вам усе це навіщо знати?
– Треба з'ясувати усі обставини, щоб вирішити вашу подальше долю. А ще нам треба писати звіт. - Відповіли їй, а на стіл поклали жовтий камінь і попередили, що поряд з артефактом правди брехати немає сенсу. 
Пані Тетяну нікуди не забирали і суворо карати не збиралися. Жіночка мала відьомські сили, проте більше половини життя змушена була їх приховувати. 
– Колись, - сумно усміхаючись, розповідала вона, - я була першою красунею на селі і до мене залицялися усі хлопці. Та ця краса зіграла зі мною поганий жарт. З міста до нас  приїхав  маг на ім'я  Володимир Чорний, - Ігор з Олегом якось дивно перезирнулися,  почувши це ім'я. Ніби знали чоловіка, - та звернув увагу на мене.
І пропозиція руки та серця не забарилася. Усі дівчата в селі їй заздрили, а вона була на десятому небі від щастя. Поки випадково не почула його розмову про ритуал, завдяки якому він збирався заволодіти її магією. Почуте ошелешило дівчину, а заразом і вберегло від невиправної помилки.
– Тієї ж ночі ми з родиною втекли якомога далі. А я прожила життя звичайної людини, бо не раз потім доходили до мене погані чутки про того мага. 
– І чому зараз наважилися відкритися?
– Важко мені, єдиний син захворів два роки тому і допомагати вже не міг. Онуки давно переїхали в місто. Бачили ви б дах мого будинку! Коли навулиці дощ - в коридорі у мене теж саме! А тут я побачила біля магазину оцю трійцю, - мала вона наувазі драконів. - Вперше за стільки років вирішила скористуватися можливістю.
– Ви не відчули від них магії? - поцікавився Ейнар.
Старенька махнула рукою. Мовляв, та яка ще магія! Дрібниці!
Таке ставлення розізлило гордих драконів, знову піднявся галас і першим не витримав Ейнар. Він кинув в них заклинанням мовчання (так нам сказав ельф) і наказав зберігати спокій.
– Немає чого біситися. Пані Тетяна має рацію. На Землі ваші магічні здібності впали ледь не до нуля. 
Дракони могли тільки зло дивитися з-під лоба та мовчати. 
Розмова тривала ще хвилин тридцять. Для початку бабусю змусили вибачитися перед жертвами навіювання. Потім внесли в базу даних та покарали, заблокувавши її магічні сили, але обмеження теж діяло певний проміжок часу. Десь через три роки воно саме знімається. 
– Це ж ще дожити треба!
– Не хвилюйтеся! Ми подамо заявку, щоб приїздили волонтери і допомагали вам. - Заспокоїв жінку Ігор.