21.1

***
Ось тільки шкода, я не могла одразу розірвати будь-яке спілкування з ним. Скільки не бігай, а всеодно наступного тижня з відпустки поверталася подруга Ірини Самойлової і ми повинні зустрітися. У цю історію я сама його втягнула, треба довести справу до кінця, щоб душа Ірини могла спокійно відправитися у кращий світ.
А ще на четвертий день наших танців мені прийшло повідомлення від потраплянки навпаки Ані з проханням зустрітися.  Це ж треба.  Може вона знала про появу свого чоловіка? Ейнар їй розповів?
Те відео з чорним драконом в небі я відправила в четверг Ейнарові і запитала, чи знає він щось? Чаклун знав. Навіть більш того, розповів, що цей  дракон нам обом знайомий і був чоловіком Анни.  Також додав, що спробує дізнатися про його місцезнаходження. 
Скільки потраплянців виявили за останній тиждень і всі були з його світу, а ми й досі не знаємо причини їх появи тут. 
Як виявилося,  Аня бажала зустрітися для обговорення якоїсь важливої справи, а заразом познайомити мене з кимось. Гм. Я була заінтригована "кимось". Сумніваюсь,  що це може бути звичайна людина. Останнім часом навколо мене усе більше стає тих, хто пов'язаний з магією, чимось таємничим та надприроднім.
Ми домовилися зустрітися в уже знайомій нам кафешці і на цей раз я прийшла без запізнень. За столом окрім Ані сиділа тендітна дівчина приблизно мого віку. Довге темне волосся було зібрано в хвіст. Симпатична, з аккуратним маленьким носом, пухкими губами і великими сірими очима, а гострі брови врозліт додавали її обличчю якоїсь аристократичності.
Аня дружелюбно посміхнулася та помахала рукою, коли побачила мене.
– Дуже класно, що я можу вас познайомити! – Від радості Аня ледь в долоні не плескала, варто було мені сісти за столик. – Уявляєш, я зіткнулася з Мирославою після минулої зустрічі з вами.
 І як мені реагувати? Її слова не давали розуміння, ким ця Мирослава була. Теж відьма? Маг? Або ще одна потраплянка? Їх так багато розвелося,  що скоро треба буде в блокнот записувати аби усіх не забути.
– А, так! – Опам'ятавшись, Аня поквапилася нас представити одна одній. Після цього Мирослава слабо посміхнулася мені, але продовжувала зберігати мовчання. Аня розкрила її таємницю уже в наступній фразі: – Хто б міг подумати, що Мирослава теж потрапила свого часу в інший світ. 
《 – Значить,  потраплянка. - Подумки зітхнула 》.
 Власне,  мене цим уже не здивуєш. Я до чогось подібного завчасно підготувалася. 
– І вона познайомилася там з Мідже, який давно зник! Коли викидала дещо пов'язане з недодраконом - маю наувазі Кайема -  то Мирослава побачила і одразу  спитала, чи Міджертан Сейнтфайр часом не брат Кайема. Подумати тільки, зустріти в багатомільйоному місті таку ж попаданку, яка знайома ще з одним нещасним Сейнтфайром. Божевілля просто! – закінчила вона свою емоційну розповідь. 
Ага. Я теж офігіваю від тієї кількості інформації, яку на мене так несподівано вивалили. При цьому, абсолютно не розуміла, яким чином ця надзвичайна історія стосується мене? Я ледь знала Аню, про її чоловіка взагалі мовчу, що вже казати про брата дракона.
Своєї історії потрапляння в інший світ зроду не було, тому стати третьою в їх клубі потраплянок не зможу. 
До ворожки не ходи, їй щось треба від мене. 
– Ксюшо, я розповіла Мирославі про тебе.  – Після недовгої паузи Аня нервово розсміялася, чим викликала ще більше підозр. – Ми звернулися до тебе, як до дівчини Ейнара. Допоможи нам.
Дівчини Ейнара? Хто? Я??? Чому всі з ким ми зустрічали за останній тиждень вважають мене його дівчиною?! 
– Е-ем, Аню, пробач,  але ти щось наплутала.  – Квапливо заперечила їй.  – Я не дівчина Ейнара. 
– Ну, значить,  майбутня дівчина Ейнара! 
Випала в осадок з її логіки. З чого вона робить такі дивовижні висновки? Наступної миті поспішила про це спитати у Ані.
– Елементарно! Його погляд в твій бік красномовніше усіляких слів. Додай до цього проживання в одній квартирі, твою допомогу йому– звичайне кліше для фэнтезійних романів.  – Без роздумів проторохтіла Аня, а після додала, немов припечатала: – Романтика обов'язково повинна за цим слідувати.
Так недоречно перед очима промайнув спогад про наш  з Ейнаром недо–поцілунок. Вилаялася подумки. Ні.  Це сталося випадково і до романтики не відноситься. Але вдруге Ейнар навмисно поцілував, натякаючи на відповідальність до кінця життя. Через ці дурні думки щоки миттєво почали червоніти.
Звичайно цей факт від чіпкого Аніного погляду не приховати. 
 Дівчина розсміялася, наче могла залізти в мою голову і побачити про що думаю.  Мирослава теж посміхнулася. 
– Я знала! Знала!
– Все не так...
Мої незначні спроби виправдатися пропустили повз вуха, люб'язно попросивши запросити потім їх на весілля. Не знаю, чи у Ані був такий непробивний характер,  але, відчуваючи зніяковіння, в цю секунду бажала тільки лобом вдаритися  об стіл. 
 Добре, що наступної миті її бурхлива енергія більше не була направлена в мою сторону.  Вона згадала нащо покликала мене, коли пролунало наступне питання Мирослави: 
– Ейнар же маг?
– Не зовсім. Він темний чаклун. 
 Здається,  цю маленьку деталь Аня не встигла повідомити їй, бо почувши "темний чаклун" дівчина кліпнула віями і стривожено перепитала:
– Чаклун? Ви впевнені,  що йому можна довіряти? – Її голос був тихим і нерішучим.  Руки дівчини обхопили чашку з латте, а вказівний палець лівої руки нервово постукував об край посудини. – Річ, котру я хотіла йому показати ні в якому разі не повинна опинитися в поганих руках. 
– Ейнару можна довіряти.
Так, у нього свої причуди,  а в першу нашу зустріч погрожував проклясти мене. Тільки ось за весь час нашого знайомства поганих вчинків за ним не помічала, свою магію використовував для захисту людей, а на мене взагалі одягнув свій амулет, щоб ніхто не зміг нашкодити. Якщо б він був злодієм – скоріше за все без роздумів погодився працювати з Вальтарським, коли той пропонував.
– Від слова "темний" може і віє небезпекою,  проте Ейнар допоміг мені раніше. - Підтримала мене Аня,  маючи наувазі їх першу зустріч на Аштері. Щось там пов'язано з аурою, він трохи помагічів і ніхто не зміг нічого виявити. – Можу поручитися за нього.
– Розумієш, моя історія відрізняється від аніної. Я не зовсім звичайна потраплянка. ‐ Вона прикусила нижню губу, немов в чомусь невпевнена. Я запитально підняла брови. Цікаво. У них ще є класифікація потраплянок? – Я через власну дурість потрапила в чужий світ, який не відрізняється гостинністю. Не знаю, як правильно назвати його...щось  схоже на чистилище? Фізично туди потрапити неможливо, забирає тільки твою душу. А далі ти чи вибираєшся звідти за лічені дні, чи ризикуєш застрягти в цьому пеклі навічно. Без можливості повернутися.  
По шкірі пробігло ціле стадо дрижаків. Судячи з розповіді Мирослави її затягнуло не в романтичне фэнтезі, де ти отримуєш нове життя з купою бонусів на додачу. Її ж скоріше закинуло туди для виживання, а якщо пощастить - вона повернеться. В таку ситуацію потрапити було лякаюче. У мене б однозначно істерика трапилась   
– Моторошно, чи не так? – Спитала мене Аня. – Почекай, розповіді про усіляких Зубастиках змусить відчути усі принади цього світу.
 Мирослава зітхнула, тим самим підтверджуючи її слова.
– Мені кожен день варто дякувати Богу за нашу зустріч з  Мідже. - Судячи з блиску в очах, коли вона сказала ім'я хлопця, то він  для неї став набагато більше, ніж просто рятівник. – Без нього я не те що вибратися звідти..напевно в перші хвилини стала би обідом для чудовиська.
За столом запанувала тиша, після того, як Мирослава замовкла. Щоб пауза не затягнулася,  а заразом і повернутися до попереднього питання,  поцікавилася про яку річ шла мова. Бо інші люди також могли натрапити на неї. Невідомо скількох могло затягнути в невідомість і їм не пощастить зустріти Мідже, який протягне руку допомоги.
Досить небезпечні речі краще зберігати подалі від людських очей. І нехай цим займеться Ейнар.
– Де ти натрапила на неї? -  для уточнення спитала я.
– Прокляте дзеркало мені дісталося у спадок.
– І воно зараз у неї вдома, – додала Аня до її слів. – Нам треба людина,  яка розбирається в магії. Хочемо з'ясувати,  чи можна зв'язатися з душею всередині дзеркала. 
Нарешті дізналася справжню причину нашої сьогоднішньої зустрічі. Мирославі треба поговорити з Мідже. Без втручання Ейнара тут не обійтися всеодно,  просто мені важко зробити перший крок, заговорити, немов останніх чотирьох днів не бувало і це не я ігнорувала його. Доведеться розпочати серйозну розмову, від якої бігала. 
Але це лише наші спільні проблеми. Іншим не обов'язково про них знати.
 Не знаю, чи вдасться Ейнару знайти душу Мідже в тому дзеркалі, проте окрім магії у нього були знання. Він раніше стверджував,  що був найкращим студентом на своєму курсі (або ж взагалі в Академії?) і добре знайомий з темною магією. Можливо, він мав якусь інформацію про дзеркало.
– Гаразд. Я розповім Ейнару. Подивимось, що він скаже. – Пригадавши важливу деталь, повідомила дівчатам: – Його нещодавно взяли в школу магії тут. Думаю, якщо не він, то інші маги зі школи допоможуть.
– Очманіти! В нашому світі теж є маги? – Аня втупилася в мене. Яскраві зелені очі видавали неабияке її здивування.
– І ще школи магії. – Мирослава теж була здивована, однак, реагувала більш стримано. 
– Знаєте, а це досить смішно. Виходить,  ви двоє були потраплянками, а мені потраплянець майже звалився на голову.  – З іронією в голосі промовила я. 
Аня з Мирославою не виглядали настільки ж радісними,  вираз на їх обличчях був кислим.  Ну так, вони обидві потрапили в інші світи, закохались там, але вимушено повернулися на Землю і тепер страждають через це саме кохання. 
Проте, хто я така, щоб їх засуджувати,  якщо сама вляпалася в схожу історію. І десь на підсвідомому рівні боялась поганого закінчення.
– Просто казково щастить! – з  сумною усмішкою відповіла Аня. 
Хотіла поділитися здогадками про перебування її чоловіка в Київі, але в останню прикусила язика. Він міг потрапити сюди випадково, ще й за компанію зі своєю коханкою. Краще промовчу. 
– Слухай, - раптом звернулася до мене Аня, - а як в твого потраплянця з характером?
–  Для чаклуна у Ейнара напрочуд гарний характер.
–  Це мені одній так підфортунило? Бо у мого лускатого час від часу немов роздвоєння особистості було. 
– Дівчата, з усієї трійці у Мідже точно найспокійниший характер. 
Ми з Анею синхронно зітхнули,  після чого перезирнулись та розсміялися. Хотіла додати, що, мабуть, хлопці з інших світів усі не подаруночки на день народження,  коли задзвонив телефон.  
Ейнар.
Відчуває він якимось шостим чуттям,  що про нього шла мова? 
– Алло.
– Ксюша, у нас проблеми. – Без усіляких привітань ошелешив він.
Чомусь в голову одразу полізли неприємні думки про Вальтарського.  Не могло ж йому вкотре щось перемкнути? Невже знову випробує долю? А якщо вирішив зробити щось погане моїй бабусі? 
Я схвильованно підскочила. 
– Що з моєю бабусею?
– З бабусею? – Перепитав він, немов не розуміючи куди я веду.– Ні, Ксюша, з твоєю бабусею усе нормально.
З полегшенням зітхнула.
– Тоді добре.
– Ксюша, мила, не добре. – Після чого його голос впав до шепоту: –  Тому що хвилин двадцать тому я зіткнувся з вампіром, а тепер сиджу в поліції.