20.3

Це що взагалі було? Він мене поцілував? І що далі? Справді хоче брати якусь там відповідальність? Перелякано озирнулася у вікно маршрутки, але Ейнара вже не було видно. У середньовіччі звичаї аж надто радикальні, а я поки не планувала виходити заміж! Ні, ні і ще раз ні! 
Обурення та думки перервав звук повідомлення,  яке прийшло на телефон.
《 Не плануй на сьогоднішній вечір нічого.  Треба поговорити 》.
А не можна було сказати все хвилиною раніше? Мені тепер мучайся до вечора!
《Ок》.
Відправивши коротку відповідь, я прикинула ймовірні варіанти про що піде мова ввечері. У нього сталося часткове помутніння розуму і він хоче заперечувати свої дії? Не схоже. Хоче з кимось розважитися перед своїм поверненням додому? Та ні! В такому разі його вибір не впав би на мене! 
Закоханість? Не міг же він спалахнути почуттями до мене за якийсь тиждень? Я не змогла отак швидко і без сумнівів  заперечити таке припущення. Бо останні дні чаклун залишався няшкою і його погана вдача не проявлялася,  більш того, можно відзначити турботу з його боку. 
Все одно...не виходило скласти докупи пазл. Чого ж тоді мовчав про житло?
Останнє питання хвилювало мене увесь день і не виходило зосередитися на навчанні. Якось дотягнула до обіду і почимчикувала в їдальну, де мала зустрітися з Полею. Юлі сьогодні не було через сімейні справи.
– Ти не віриш?! Я клянуся, що справді бачила його! – Я не хотіла підслуховувати розмову дівчат, які стояли попереду мене в черзі, проте одна з них розмовляла голосно і сердито. Чим і привернула мою увагу.
– Ага, звична річ бачити літаючого дракона. – Її подруга відповідала з насмішкою, роблячи крок вперед, коли черга зрушила з місця. 
Дракона? Літаючого? До зустрічі з потраплянецем я, скоріше за все, не зацікавилася б цією розмовою,  або просто  віднесла її до надто дивних. Однак, в п'ятницю я сама зустрілася з ожившими мерцями і тепер повірити в дракона – раз плюнути.
– Кать, тобі здалося. Ти згадай скільки ми випили того вечора!
– У мене є докази! – радісно заявила вона та дістала з карману смартфон.
Простір між ними дозволяв бачити відео на телефоні. На ньому було чітко видно дивний літаючий об'єкт в небі: він був чорний, великий і у нього були крила. Нічого собі. Справжній дракон!
Що за нашестя магічних істот в наш світ?!
– Пробачте, – звернулася я до дівчат. Обоє повернули голови в мою сторону, змушуючи трохи зніяковіти, але бажання повідомити новину Ейнару та показати докази пересилило. – А можете перекинути мені це відео? 
– Навіщо? 
– У мене друг захоплюється вивченням усіляких міфічних істот. Думаю, йому буде цікаво поглянути.
Ейнар запросто виявить справжній дракон чи ні. Раптом до нашого світу якимось чином потрапив не він один? 
 Дівчина виявилася досить милою та дружелюбною, одразу погодившись, а от її подруга пробурмотіла собі під ніс: "Який придурок стане вивчати драконів?". Але я віднеслася з розумінням, звичайній людині важко повірити в драконів, якщо вона не зтикалася з таким.
Підійшла їх черга, тому я подякувала дівчатам і сховала телефон в рюкзак.
– Це про якого друга мова? - ледь не до смерті налякала мене Поліна своєю появою. - Не про нашого спільного знайомого екстрасенса? 
Відмахнулася.  Будь-яка моя відповідь буде вважатися дивною. Краще просто "з'їхати" з теми.
 – Ти, як отой ніндзя, підкрадаєшся непомітно та безшумно! 
– А ще я бачу, що ти...
Мабуть, Поліна бажала й далі мене допитувати, коли за нами почали сваритися парочка.
– Слухай,  не нервуй мене та вдягни ту кляту маску! - гаркнула дівчина.
– Мені дихати важко в ній! - фиркнув хлопець, його зовсім не вразило, як на нього кричали.
Ми з подругою дочекалися черги та почали вибирати, що сьогодні будемо їсти. Проте дівчина з хлопцем не заспокоювалися, і я навіть подивилася в їх сторону.
– Бідолашний! - Сплеснула долонями вродлива зеленоока білявка, у якої в кожному з вух було по чотири або ж п'ять сережок. Над правою бровою виділявся пірсинг і, хто знає,  може губи у неї теж проколоті, але медична маска не дозволяла цього побачити. – Хоч вмри в ній, але не знімай!
Яка добра дівчина! 
Коли погляд сковзнув по хлопцю поряд з нею і я ледь втримала щелепу, щоб вона не впала. Його красу можно було віднести до ніжної, але в той же час холодної, майже недосяжої. Риси обличчя аж занадто правильні, точені, а молочно біла шкіра здавалася ледь не прозорою. Коротке волосся виглядало з-під шапки, колір нагадував мені про дорогоцінну білосніжну перлину.
– Та все! Вдягнув! Відчепись нарешті!  Ти ніби отой реп'ях! 
– Я, може і реп'ях, але живеш саме у мене. Чому ж не знайдеш собі інше житло? - запитала вона і сама ж знайшла відповідь: – Бо ніхто терпіти такого зарозумілого ельфійського телепня не буде!
 Після "ельфійського телепня " придивилася до нього більш уважно. Новим потраплянцем,  чи якимсь іншим вихідцем з фентезі мене вже не здивуєш. З чаклуном я живу під одним дахом, зомбі хотіли мене зжерти, маг викрасти,  от пару хвилин тому на відео бачила докази існування драконів, а тепер ще й ельф.
– Ксюнь, чого застигла? Вибирай та пішли!
– Ага.
Розібравшись зі своїм замовленням, наостанок озирнулася на "ельфа" і наші погляди зустрілися. Дивився він якось підозріло, я б навіть сказала, вороже. А через мить взагалі агресивно засичав в мою сторону. 
– Ти! На тобі енергія Стюарта! Щоб демони його затягнули в самісіньке пекло!
Ага, то він знайомий з Ейнаром.
– Слухай, - я ніяк відреагувати не встигла, а поряд зі мною  вже озвалася Поліна. Її голос звучав грізно. – Може не варто було твоєму хлопу передчасно виходити з дурки? Ще місяць там йому б не завадив. А то меле що попало про демонів, енергію.
Думала, що зараз відбудеться скандал, але замість криків білявка голосно зареготала.
– По цьому дурнику психіатр вже давно плаче!
– Як смієш! Принижуєш рід Мендрівер?!
 Обурення ельфа митю згасло,  варто було кулаку білявки зустрітися з його плечем. Судячи з його шипіння - у дівчина важка рука. 
– Помовч. - Недбало кинула йому, а потім глянула в наш бік. – Наталя. А вас як звати?
– Гей! - почулося десь за нашими спинами. – Може посунетеся, якщо вже не купуєте нічого! Знайшли місце для знайомств!
Ми зчутися не встигли, як нова знайома потягла нас в бік столиків. Невдовзі ми вчотирьох сиділи та весело щебетали(точніше, Поліна з Наталкою) про те наскільки поганий характер у ельфа. Немов справжні подружки, а не ледь знайомі люди.
– То Стюарт захистив тебе, - якось недобре примружився ельф, звертаючись до мене. – З яких це пір його хвилюють звичайні люди? Хто ти йому? Іграшка? Чим зацікавила? 
Він не озирнувся, і ні секунди не боявся, що його почують. Навіть моя подруга не перервала розмову з Наталею. 
Усвідомлення,  що ельф використав магію прийшло швидко. Хоча на мене його викрутаси не діяли - схоже амулет Ейнара справді добре працював - але таки вразив словами. Я стиснула губи. 
Іграшка? Він дійсно вважає, що отак просто може казати огидні речі прямо в очі? Ну добре! Я теж не буду стримуватися. 
– О-о-о, - з розумінням протягнула, - а ти часом не той ельф, з котрим Ейнар бився перед тим, як потрапити на Землю? - Його очі гнівно блиснули. Так, я потрапила прямо в яблучко! Тому клацнула язиком та продовжила: – І, мабуть, тобі було мало і треба попросити Ейнара навчити тебе ввічливості.
– Ти..!
Він смикнувся вперед, але одразу ж сів на місце. Тепер мені не хотілося віддавати назад амулет. Он як добре працює і не дозволяє усіляким придуркам вважати, що вони тут головні.
– Що? - Повторила я улюблений насмішливий та уїдливий тон Ейнара. Нахапалася від нього за тиждень. – Не подобаєтся? Мені теж розмова з тобою задоволення не приносить.
 І далі її продовжувати наміру не маю. Я дістала смартфон та набрала номер Ейнара. Пролунало три гудки, перед тим, як відповіли.
– Алло.
– Ейнаре, привіт. Я тут зіштовхнулася не з надто приємною особистістю. Він з твого світу. - Промовила і звернулася до ельфа: – Як тебе звати?
– Анмір Мендрівер.
– Каже, що звати його Анмір. Хам рідкісний!
 Ейнар вилаявся.
– Ще цього ідіота не вистачало на мою голову. Він тебе ображав?  
– Ну, - посміхнулася, бо по голосу чаклуна зрозуміла, що в разі чого справді готовий добряче провчити цього Анміра. – Не страшно. Я теж знайшла чим відповісти ельфійському телепню.
Ейнар тихо засміявся на тому кінці телефону, а от хлопець напроти мене радіти не квапився. Похмура тінь промайнула на його красивому обличчі. Напевно, "ельфійський телепень" до душі не прийшлося. 
– Гаразд. Передай ельфійському телепню телефон. Маю сказати йому пару слів.
Вже наступної миті смартфон опинився в руках ельфа. Добре, що сидів він не так далеко, гучність висока і їх розмову можно було почути.
– Що треба?
– Стюарт,  наше перебування на Землі - твоя робота? 
– Головою вдарився? Коли б я встиг? Сам подумай, в такі ритуали вливаються величезні потоки енергії. Нащо воно мені?
– Я не вірю тобі! Давай зустрінемось! Через годину в...
– Ельф, ти безробітний? - різко спитав Ейнар. – А от я ні! У мене ще два уроки, а ввечері у мене побачення.  Передзвони мені завтра. Бувай здоровий! - і кинув слухавку.
 А мої брови піднялися вгору.  Побачення? То ввечері у нас буде побачення,  а я ні сном, ні духом про це? 
Ельф протягнув назад телефон, шокований тим, що почув.
– У Стюарта що? Уроки? 
Я пояснила йому, що нещодавно Ейнару запропонували викладати темну магію в школі. У ельфа очі на лоба полізли.
– В житті не повірю! Стюарт погодився викладати! Для дітей! Світлоликий наш бог Торград,  він же не повбиває їх?
Хмикнула. Анмір явно перебільшував. Характер у Ейнара не гірший, ніж у нього. А може, навіть краще. В цьому я вже встигла переконатися. 
Анмір зняв навіювання і дівчата замовкли,  дивлячись одна на одну. Поліна не розуміла нічого, а от Наталі вистачило декілька секунд і майже одразу дівчина встала, схопила Анміра за вухо та з криками потягнула геть. Вона знала про здібності ельфа.
– Що це було? 
На запитання Поліни лише знизала плечами і нарешті змогла поїсти.
***
Вдома мене неабияк накрило та почало ламати від жахливого усвідомлення,  що течія повернула у неправильному напрямку. Деякий час я просто намагалася привести думки до ладу і сумнівалася, як вчинити з Ейнаром. Тому сіла за навчання.
О пів на шосту закінчила переписувати лекцію, яку пропустила вчора і розслабленно видихнула,  розминаючи втомлені пальці. Але в голові панували думки лише про хлопця з червоним волоссям. Їх володар скоро мав прийти.
 Далі так продовжуватися не могло. 
 Поцілунок? Побачення з чаклуном? Ще скажіть, що він мені запропонує сьогодні зустрічатися! А я відчувала п'ятою точкою, що саме це він і збирався зробити! Однак, я не могла дозволити втягнути себе в майбутні провальні стосунки з потраплянцем, котрий спить та бажає скоріше повернутися додому.
Ні, я дурепою не хочу ставати і добровільно віддавати своє серце, щоб його розбили на друзки,  теж. Йти в інший світ, де панує середньовіччя...боже збав! Я люблю свободу, технологічний прогрес двадцять першого сторіччя та не хочу мати справу з батьками Ейнара. Сьогоднішнє зіткнення з ельфом довело, що усі на цьому Аштері будуть дивитися на мене зверхньо через відсутність титулу і магії.
Сумно, враховуючи що я вже відчула симпатію до  Ейнара. Чого приховувати, не дивлячись на  характер чаклуна, мені подобалася його хитра посмішка, відчуття, коли він поцілував мене, та насамкінець просто подобався сам Ейнар. І не будь він хлопцем з іншого світу, я б не відмовлялася від нього та не прирікала наші стосунки на провал. 
Але його повернення на Аштер це лише справа часу. Не треба куштувати заборонений плід, якщо увесь його з'їсти всеодно не вдасться.  
 Не залишиться ж він через мене на Землі? Його дім, сім'я, друзі, навчання...все це переважало на іншій стороні. А ще обов'язково варто додати потраплянцю який-небудь борг перед сім'єю, через котрий він зобов'язаний повернутися. 
 Чи може Ейнар бути виключенням? Дуже сумніваюсь. Навряд він залишить своє звичне життя заради дівчини, з якою знайомий півтора тижні. Його переїзд був якраз вчасно. Можно звести наші зустрічі нанівець, він буде зайнятий пошуками, як  відкрити портал додому, а я повернусь до свого життя. От тільки якось потрібно ці три-чотири дні пережити.
З такими думками я несподівано заснула. Навіть вигадувати причину, щоб не йти на побачення не довелося. Напевно, була дуже втомленою і тому не чула, коли прийшов Ейнар і накрив мене ковдрою. Проспала я до самого ранку.
 Наступного дня у чаклуна було завдання з групою зачистки і за ним заїхали ще о сьомій. Невідомо, коли він повернеться,  бо вони могли не закінчити до вечора. І не дали ж відчути якусь незручність поряд з ним, зіслатися на відмовки та зайнятість, щоб не йти на побачення. Хоча так гладенько все йти завжди не могло.
В четвер спеціально натякнула Поліні, мовляв, зовсім нічого одягти. Далі вона сама все зробила і потягнула мене після пар на шопінг. А в п'ятницю залишилася в бібліотеці працювати над курсовою.
"Зрозуміло. – було в його останньому повідомленні".
Я кинула телефон на сусідню подушку, закриваючи очі. Брехати Ейнару виявилося непросто, кожний раз мене накривало гнітючим відчуттям. Проте куди страшніше було начистоту  поговорити з ним. Раптом моя рішучість похитнеться і далі буду з радістю падати в ці стосунки?
Захникала. Як взагалі дозволила втягнути себе в романтичні відносини з потраплянцем? Я ж твердо була впевнена, що не схожа на головних героїнь фэнтезі, а тут піддалася чарам Ейнара за якийсь тиждень. 
От переїде він завтра і усе налагодиться. Адже так?