20.2

Наступні пару годин ми ходили по сусідам тієї пані в рожевому та розпитували їх щодо обставин її смерті. Звичайно, Ейнар використовував ельд перед самою розмовою. Так вони розповідали все, що знали, а після закінчення нашої розмови нічогісінько не пам'ятали. 
– Іра? Не спілкувалися ми з нею.
– Самойлова? Та що вкоротила собі віку? Кажуть, у неї було помутніння розсудку через хлопця. Напевно, він знайшов собі іншу та кинув її, а вона в свою чергу злетіла з катушок. Дурна дівка.
– Ви про Ірку Самойлову? Непогана дівчина була. Тямуща. Але в те літо з нею щось недобре творилося. Немов зачарована ходила, проходила повз і навіть не віталася. 
Коли ми подзвонили в четверту квартиру, я зовсім не очікувала побачити знайоме обличчя. 
– Тома?!
– О, Ксюнь, привіт! Ти чого тут?
Штовхнула Ейнара ліктем, щоб він скоріше застосував ельд. Ця дівчина була знайомою Поліни і могла їй усе розповісти. А Поліна буде потім діставати мене зайвими питаннями. Не розповідати ж їй тепер, що я бачу привидів? Ще порадить звернутися до гарного фахівця в області психіатрії.
 Я змогла видихнути тільки, коли Тамара опинилася під дією гіпнозу. Русява дівчина запропонувала нам зайти в квартиру та провела не кухню, де ми змогли в більш спокійній обстановці розмовляти.
– Ми хотіли спитати щодо Іри Самойлової, яка живе поверхом вище. Може ти щось знаєш стосовно її смерті?
– Іра? О, ходили слухи, що вона вкоротила собі віку через нерозділене кохання.
Ми з Ейнаром перезирнулися. Здається,  у кожного з сусідів Іри своя версія, чому вона покінчила з собою. Якщо вони особливо нічого не знають, сумніваюсь, що слідство знайшло вбивцю, а не скинуло все на самогубство з власної волі. 
– А ти знаєш хлопця, в якого Іра була закохана?
– Звідки? Ми подружками ніколи не були.
– Ну добре. Дякую.
 Я вже хотіла попрощатися з дівчиною, коли вона раптом знову відкрила рота:
– Але, - з похмурим  виглядом почала Тома, – після її смерті багато людей в цьому будинку почало скаржитися, немов хтось кричить ночами і це схоже на голос Іри. Я сама пару разів чула.
Судячи з пересмикування плечима та неприкритого страху в очах Тамари - почуте вона досі пам'ятала. 
Уже в ліфті Ейнар пояснив, що доволі часто злі духи в силах якось давати про себе знати. Тому краще не ризикувати і не турбувати розмовами матір Ірини. Це могло спровокувати привида.
– Але ж Еліну ти відправив туди.
– Прямо в лігво до вовка! - підтвердила мої слова дівчина. І відразу ж чкурнула мені за спину, ховаючись від пронизливого погляду Ейнара. Немов свято вірила,  що зможу в разі небезпеки захистити її від злого чаклуна.
《 – Наївна простота, - подумалось з усмішкою.  Ще півтора тижні тому мені з точнісінько таким виглядом погрожували проклясти》.
Ейнар ніяк на прокоментував її дії, ігноруючи дівчину.
 – Одна справа, якщо пішла Еліна і тихенько усе розвідала.  Зовсім інша - ми. Прийдемо до її матері, почнемо розпитувати про смерть доньки, того хлопця. Я не можу передбачити її реакцію на це.
– А якщо б Ірина пішла на контакт? Усе нам розповіла?
На це Ейнар похитав головою.
– Ксенія, зрозумій, це лише в книжках злого духа можна привести до тями сумними промовами. Насправді ж скільки б ти не закликав їх схаменутися - все марно. У випадку цієї пані можна достукатися...якщо помстишся замість неї вбивці. 
Так. Навряд чи з мене вийде страшний та великий месник. Єдине, що можу спробувати - це довести факт злочину та передати вбивцю поліції.
Ми вирішили домовитися для початку про зустріч з Алею і повернулися додому.
***
Наступного ранку поспіхом збиралася в университет  і, виходячи з ванної,  мене зупинило неочікуване питання бабусі, яке адресувалося не мені.
– Що ж це виходить, на вихідних ти з'їдеш?  
– Так. В п'ятницю мені дадуть ключі, поїду подивлюся, а в суботу вже переберуся туди. - Відповідь Ейнара зародила в моєму серці якесь тяжке розчарування та жаль.
 Жаль?!
 Чого це я? Схаменись Вяземська! За чим тут жалкувати? Навпаки, ти позбудешься нарешті потраплянця і заживеш своїм звичайним життям.  Усе знову стане, як було раніше!
Проте ні радості, ні полегшення не відчула.
– Молодець! Роботу гарну знайшов, житло дали, - хвалила його бабуся, я в цей час стояла поряд з вітальнею з насупленим видом. Скільки питала про роботу його, а він ані пари з вуст про житло.  – Але ти не забувай про мене та навідуй стареньку.
– Та яка ви старенька! Ви ще молода! Он зморшок майже немає, личко рум'яне!
Бабуся засміялася на компліменти Ейнара, щось відповіла йому, але я вже не чула. Пішла до себе в кімнату.
 Виходили з квартири ми разом з Ейнаром, і, поки заходили  в ліфт, виходили з під'їзду,  увесь цей час я мовчала. Лише зрідка кивала головою на слова чаклуна про сьогоднішню гарну погоду та ще якісь дрібниці. Не витримала уже біля зупинки, повернулася до нього та честно запитала:
– То ти збираєшся жити сам? Школа виділила тобі житло?
– Продовжувати жити в квартирі твоєї бабуся не можу. Треба ж мати совість.  - Як ні в чому не бувало промовив він.
Добре! Просто чудово! Могла б взагалі не питати. Схоже, мені збиралися повідомити в останню чергу. Нехай. Він доросла людина, сам здатний свої проблеми вирішити.
 Власні роздуми загасили бурю в душі. Я заспокоїлася. Справді. Магії ані краплини не маю, а значить, Ейнару користі ніякої не принесу. Та й ким йому приходжусь,  щоб переді мною звітувати?
– Тобто будеш самостійно шукати спосіб повернутися додому? 
– А що? Думаєш не треба буде ніякої відповідальності брати за свій вчинок? - Запитання, сказане досить провокативним тоном збентежило. 
 З повним нерозумінням в очах витріщилася на нього. Про що мова? Яка відповідальність? І про який вчинок він каже? 
– Що ти маєш наувазі? 
– Зазвичай в моєму світі чоловіки беруть відповідальність в таких випадках, але я зовсім не проти, якщо зробиш це ти. - І підморгнув мені.
Та в чому справа?! Я справді починала злитися, бо він продовжував говорити загадками.  Однак, наступної миті в голову вдарила одна здогадка, в яку відмовлялася вірити.
– Ти... - В здивуванні тицьнула в нього пальцем, не в змозі підібрати слова. – Що за маячня! Хіба між нами щось було?
– А не було? Можливо, поцілунок був спровокований магією, але що вже поробиш. Зробленого не повернеш! - Ейнар театрально зітхнув, наче й справді вибору не мав, а потім ошелешив наступними словами: – Якщо вже вкрала мій перший поцілунок - бери відповідальність за мене. До кінця життя. Такі звичаї.
 Згадка про той клятий поцілунок змусила зашарітися. Проте вже наступної миті відчула, як новою хвилею піднімається злість. О, то він пам'ятав! Чомусь промайнула думка, що Ейнар продовжував торочити про відповідальність, а потім нагадав про поцілунок просто заради жарту.
Тому заперечила можливість, що він говорив на повному серйозі. Не може хлопець, якому двадцять один рік вперше поцілуватися. В подібні казочки не вірю.
Хмикнула. 
– Про які звичаї твого світу мова, якщо ми на Землі? 
– Добре. Значить, буду я відповідальність брати.
– Та немає за що її брати! - Ця розмова викликала неабияке роздратування і я перестала контролювати голос, привертаючи увагу людей на зупинці.
Однак, хлопця зайва увага не хвилювала зовсім. Його довгий погляд в мою сторону, ніби вирішував надскладну задачу, напружував. Я вже думала він зараз прокричить "жарт!" і не очікувала, що наступної миті мене притягнуть до себе та поцілують. 
Хоча поцілунком це складно назвати. Скоріше, він просто легко та ніжно торкнувся своїми вустами до моїх, забираючи дихання. Немов повертав борг за той недо-поцілунок з моєї сторони. Але цього вистачило, щоб змити усі розумні думки. Шоковано застигла, будучи в змозі тільки кліпати віями і зачаровано дивитися в його темно-карі очі.
Ніколи не думала, що хтось зможе діяти на мене таким згубним чином.
Ейнар невдовзі відсторонився, наостанок ковзнув невагомо пальцем по моїй щоці. На його обличчі сяяла посмішка. 
– Вже є за що. - Не встигла я повернутися до реальності,  щоб дійшов сенс фрази, як відбулося переключення теми: –  До речі, твоя маршрутка приїхала.
Зі спокійним виразом обличчя мене підштовхнули до потрібною маршрутки, а я не пручалася і, немов під якимось закляттям, пішла. Прийшла до тями лише, коли транспорт вже поїхав далі.