20.1

Ми знайшли поряд затишну кав'ярню і тепер могли насолоджуватися смачною кавою, а також непоганими тістечками.  Останнє замовляти не збиралася,  проте Ейнар наполіг, бо сьогодні йому видали аванс в школі і він хотів мене пригостити. 
– Краще тобі не витрачати бездумно гроші! Дотягни до зарплатні спочатку, - порадила я, відправляючи шматочок тістечка до рота. А потім ледь стрималася, щоб не примружитися від задоволення.  З цією ідіотською дієтою зовсім забула скільки такі смаколики додавали радощів в житті. — А яка зарплатня у викладача в школі магії?
Я поцікавилася, але зовсім не очікувала почути  досить кругленьку суму. Навіть закашлялася.
– Очманіти! 
– Це з урахуванням доплат. А я збираюся їх усі отримати. 
Виявляється,  під додатковими доплатами він мав наувазі гроші за відлов нечисті. Такий поворот захоплення не викликав. Минула зустріч на кладовищі з зомбі аж надто вразила та добре закарбувалася в пам'яті. Боже збав кожного дня мати справу з чимось подібним. І великими грошима мене тут не спокусити.
– У мене є чималий досвід. В академії не одну ж територію вивчали. Професори казали, що ми маємо на практиці використовувати отримані знання. - Невимушенним тоном пояснив Ейнар,  коли я поділилася своїми думками щодо такої роботи.
Схоже, його не переконати в протилежному. Гаразд. Все ж з нас двох саме він являвся чаклуном і знає межі своїх можливостей.  Тому перескочила на іншу тему, розпитуючи, як минув його перший робочий день.
– Непогано. Сьогодні просто знайомився з учнями. - Він гмикнув, після чого зізнався, що ніколи не горів бажанням зв'язувати свою долю з викладанням у школі. Але за тиждень призвичаївся до нових реалій. Правду кажуть, що людина може звикнути до усього. 
– Друзів знайшов?
– Часу на це не було.
– О! - Згадала важливий нюанс, який стосувався школи. – До речі, а чого хотів добитися Вальтарський моїм викраденням? Він натякав, що збирається тебе шантажувати.
Ейнар незадоволенно стиснув губи.
– Шантажувати, а як же! Я не та людина,  яка дозволить себе шантажувати!  - Зло виплюнув він, а потім більш спокійно додав: – Директорка  попрохала, щоб ми зам'яли цю тему. Вона розповіла, що це пов'язано зі старшою дочкою Вальтарського. Дівчина вже другий рік в комі, а він усе намагаєтся знайти спосіб її розбудити. На Землі мало чаклунів або ж магів з таким магічним потенціалом, як у мене і він забажав використати цей факт, щоб привести до тями доньку.
Кліпнула очима. Як усе просто. А я собі в голові вже вигадала злодійський план Вальтарського по завойовуванню світу. Виявляється ним керувало бажання вивести доньку з коми. 
– Але...чому було просто не попросити допомогти?
– Бо усі відмовляються. Марна справа намагатися повернути душу того, хто вже не в цьому світу.
– Її тіло...
– Лише пуста оболонка без душі, - продовжив замість мене Ейнар. – Вальтарський хоч і маг, але, як батьку йому хочется зробити усе можливе та неможливе. Але можеш не хвилюватися стосовно нього. Він більше не потурбує тебе.
Деякий час мовчала, переварюючи почуте. Якщо Ейнар каже, що Вальтарський більше мене не потурбує,  то я йому вірю. Хоч спокійно в під'їзд заходити можна. 
Але на цьому мої питання не закінчилися.
–Мені дещо цікаво. – Промовила я.
Ейнар вигнув брову в очікуванні, а я розповіла про ситуацію з Кирилом і що я зовсім не хочу, щоб від мене шарахалися інші люди.
– Бути того не може! - палко заперечив Ейнар. – Не реагує амулет на перших зустрічних. Вважай, що його запрограмовано на певні думки та дії інших проти тебе. Без цього він просто звичайне брязкальце.
– Хочеш сказати,  цей Кирил поганий хлопець? - безрадісно спитала я. 
– А що? - Раптова зміна голосу Ейнара збивала з пантелику. Я вже й забула, коли він говорив зі мною різким тоном.  – Сподобався?
Я пирхнула. Неочікуване питаннячко. Якби не знала Ейнара, подумала б, що він ревнує. Але це неможливо! Гадаю, йому кортіло додому набагато більше, ніж зв'язувати себе романтичними стосунками з землянкою.  Реакція на той клятий недопоцілунок лише зайвий раз це підтверджувала. 
《 – Та я наче теж не планую ніякі стосунки з ним будувати, - хмикнула подумки》.
– Що за дурниці? - Відбила його випад. –  Він спілкується з моєю родиною і я хвилююся за них.
За себе теж переживаю. 
Схоже, моя відповідь повністю задовільнила чаклуна. Його обличчя якось одразу просвітлішало.
– Добре. Я без проблем зможу вивести його на чисту воду. Тільки не думай сама це робити. Таку сміливість можуть не оцінити.
 – А як же амулет?
– Не можна бездумно діяти, сподіваючись на один лише амулет. Бо ти не знаєш нічого про суперника.
В цю мить поряд з ним з'явилася Еліна, чим привернула нашу увагу. Нарешті. Зараз дізнаємося, чи вдалося їй щось знайти в квартирі.
– Ну і як справи? 
Еліна з насупленим виглядом похитала головою. Немов казала, що нічого путнього з нашої витівки не вийде.
– Зачіпок ніяких. Проста, звичайна квартира. Проживають там її мати з молодшим братом - це я зрозуміла по багаточисленим фотографіям. Кімната нашої панянки виділяється лише кричуще рожевим кольором. Важливих документів не знайшла, проте є дещо інше. - Вона дістала з кишені клаптик паперу з якимись буквами та цифрами. 
– Логін та пароль? 
– До інсти. - Кивнула Еліна.
Ми залогінилися у відомій соцмережі, переглянули, що Ірина Самойлова(так звали пані в рожевому) викладала та покопалися в її листуваннях.  С першого погляду усі її фото були звичайними: робота, зустрічі з друзями, відпочинок закордоном, посиденьки з родиною.  Але деінде траплялися фото, на яких Ірина тримала когось за руку. Це однозначно була чоловіча рука, шкода лише, що обличчя її власника так і не показалось. 
В листуванні з подругою можна відзначити декілька підозрилих та дивних моментів. 
На початку червня дівчина певно зустріла когось завдяки спільним друзям,  час від часу вони обговорювали хлопця. Що дивно, ніхто з них так і не назвав імені.
Щоправда, після того, як її найближча подруга на власні очі побачила юнака, вона несподівано перестала підтримувати Ірину. Навіть пробувала відговорити її продовжувати спілкуватися з ним.
《 Ір, слухай,  я розумію,  що він подобаєтся тобі, але з ним щось не так》.
《Що саме?》
《Не знаю. Просто інтуїція підказує, що краще оминати його десятою дорогою》.
《Інтуїція? Може ти сама на нього запала, а тепер хочеш локшини мені навішати на вуха?》
《 Вау, подруго! Ось виявляється якої думки ти про мене? Красно дякую!》
《Аль, ну вибач. У мене ніколи ні до кого не було таких сильних почуттів. Та й ніхто не бажав зустрічатися зі мною. Усім зараз подавай дівчат ледь не з фігурою топ-моделі》.
《 Дурниці! Нормальна у тебе фігура! Ір, тобі треба бути більш впевненою в собі!》
《От і скористаюся твоєю порадою. Завтра при зустрічі запрошу його на побачення》
Далі було зрозуміло, що їй відповіли згодою. І чим ближче вона ставала до цього хлопця - тим більше віддалялися подруги. 
《Привіт. Іро, скажи, з тобою все добре? Останнім часом ти сама не своя, розгублена та немов у хмарах постійно літаєш》
《Це просто кохання надало мені крила!》
А приблизно під кінець липня Ірина взагалі перестала відповідати. Скільки б її подруга не писала усе було марно. В одному з таких повідомленнь Аля запитала,  чи не був часом її хлопець сектантом. Бо усі ознаки були на обличчя,  залишилося хіба що вмовити матір віддати секті квартиру.
– Блін, - клацнула роздратовано язиком. – Оце підфортунило! Ще з сектантами я не мала справи!
Ейнар хмикнув та звернувся до своєї підлеглої:
 – Вдома був хтось ще?
– Ні. 
– Може ще порозпитуємо у сусідів? - запропонувала їм.
Все рівно листування між подругами закінчувалося досить сумно: Ірина так ні разу і не відповіла, а подруга останній раз написала вже після її смерті. Вона шкодувала, що не була більш настирливою та не підтримала вчасно.
Треба буде і з цією Алею зустрітися та поговорити.
 – Так і зробимо. – Ейнар дістав з карману знайомий для мене ельд,  який застосовував під час гіпнозу, та хитро посміхнувся.