19

***
– То кажеш той привид був на балконі четвертого поверху? - задумливо дивився Ейнар вгору.
Я теж прослідкувала за його поглядом, але ніяких слідів пані у рожевому не було помічено. Дивно. Куди вона подівалася? Не могла ж вона зникнути отак просто? Ейнар ще подумає, що я збрехала. 
Наступної миті усі мої переживання розвіяла поява знайомого привида. В тому ж місці та в тому ж одязі. І знову її немов хтось лякав,  а вона відступала назад. Але на цей раз я побачила, яке було продовження у цієї історії...а далі, ця жіночка перехилилася через поручні та полетіла вниз - на холодний бетон.
В останню мить Ейнар став переді мною, закриваючи вид на зовсім некрасиву картину смерті жінки.
– Її заклинило на останніх хвилинах життя. Скоріше за все, тому що їй допомогли померти. І їй залишилося зовсім трохи, щоб остаточно перетворитися на злого духа. - Спокійно пояснив Ейнар.
– А можна її врятувати? Десь чула, що злі духи вже не зможуть переродитися. 
– Це правда. Тому їх просто знищують. 
– Але ж вона ще не злий дух, - благаючим тоном промовила. Кожний з нас повинен мати шанс на інше життя, та й жінку мені шкода. 
– Ти розумієш, що нас може чекати поразка? - Запитав Ейнар, немов хотів у чомусь впевнетися. – Ніколи не знаєш, чи достукаєшся до привида. 
– Не спробуємо - не дізнаємося. 
 Ейнар на мою впертість похитав головою, а потім глянув на Еліну, яка знаходилася в парі кроків від нас та наказав їй піти в ту квартиру для перевірки.
– Чому я? А раптом вона побачить мене? - Почала впиратися дівчина. – Я не хочу стати жертвою злого духа! 
– Ти ж хотіла отримати більше енергії. Доведеться заради цього ризикнути.
Еліна мовчала деякий час, а потім незадоволенно блиснула очима та пробурмотіла щось про деяких начальників, які користуються своїм положенням. Після чого зникла.
– А ти суворий з Еліною.
– Я взагалі не повинен був зв'язуватися з привидом. Але назад нічого не повернеш, тому не варто дозволяти Еліні розслаблятися. Нехай краще буду начальником-деспотом, аніж потім мати справу зі зграєю привидів.
– Чому зі зграєю? - не зрозуміла останню фразу.
– Бо інші привиди можуть дізнатися, що я просто допомагаю Еліні та почнуть  шукати мене, навідуватися додому та переслідувати. А так...хто захоче мати справу зі злим чаклуном? - Він грайливо підморгнув мені.
 Хотіла усміхнутися та поцокати язиком.  Але перед очима невчасно пробіг спогад про вчорашній поцілунок. 
 Ніяково відвела погляд, але майже одразу відсмикнула себе. 
От що за фігня? Подивилася на Ейнара. Чому він так безтурботно виглядає і навіть не піднімає тему поцілунка? Хоч би словом обмовився! Але ж ні, поводить себе, немов нічого не сталося! Взагалі ніякої реакції! Чи він звик, що дівчата його увагою не обділяють?
Відчуваючи, як піднімається всередині роздратування, фиркнула. Цей звук привернув увагу Ейнара. Хлопець повернув голову і запитально підняв брови, мовляв, в чому справу? Ще й на додачу невинно посміхнувся.
 – Ти нічого запитати не хочеш? - Про всяк випадок уточнила я.
– Що саме?
То він справді не збирається підіймати цю тему? Ну гаразд. Так навіть краще! Я теж не буду перейматися даремно!
– Нічого. Забудь.
Ейнар знизав плечима, після чого запропонував піти в найближчю кав'ярню. Все одно його підлегла деякий час буде роздивлятися квартиру пані в рожевому, а ми будемо дарма мерзнути.
– І ти не боїшся залишати Еліну? Раптом злий дух справді нападе на неї?
– Ксюшо, вона завжди може просто зникнути звідти. А злий дух за нею не піде, бо прив'язаний до того балкона. 
– А якщо б я пішла туди? Ти б так само казав? - Мені справді цікаво було дізнатися наскільки ми з Еліною відрізнялися в очах Ейнара.
– І чому враження, що ти поставила досить підступне питання і мені треба гарно подумати перед тим, як відповісти? - Тихо пробурмотів чаклун, проте я слух у мене був напрочуд добрий. Він зітхнув.  – Навіть, якщо ти опинишся один на один зі злим духом, все рівно будеш під моїм захистом. 
– Завдяки амулету? - Спитала я, і не чекаючи відповіді задала нове питання: – А він справді працює? Чому ж та жінка в рожевому переслідувала мене?
– Вона не підходила близько до тебе?
– Не встигла.
– Якби підійшла – тоді амулет продемонстрував, що в такому разі стається. – Мабуть, вирішивши,  що на цьому він мою цікавість вгамував,  хлопець почав легенько підштовхувати мене у спину. – А тепер ходімо нарешті вип'ємо кави та зігріємось!