16.2

Було великою помилкою підніматися в квартиру одній. Я зрозуміла це, коли вийшла з ліфта та зіштовхнулася з Вальтарським. Позаду нього стояло ще двоє кремезних чоловіків.
Навряд вони чекають на когось, щоб потеревенити про погоду за вікном.
Побоюючись їх, я зробила крок назад, однак, надто пізно. Двері ліфту вже зачинилися.
– Ну що ж ви, пані Вяземска, хочете покинути нас, не привітавшись? – усміхнувся чоловік, спостерігаючи за моїми рухами.
– Та знаєте, чогось немає бажання спілкуватися з вами. І що ви забули поряд з моєю квартирою?
Уся бравада була напускною. Страшно було, аж долоні спітніли,  а ноги підгиналися. А ще не розуміла, заради чого вони приперлися сюди? Хіба Ейнар не розмовляв зараз з їх директором? В чому справа? Що саме їм потрібно від нього та від мене особисто?
Гаразд. В будь-якому випадку зараз треба  потягнути час, щоб дочекатися Ейнара. Сподіваюсь, його нічого не затримає. Інакше можно втратити свідомість через страх та невідомість. Все ж, не кожен день мене перестрівають три чоловіка перед дверима квартири.
– На вас чекаємо.
– Не пригадую, щоб у нас з вами були якісь спільні справи. - Гостро відбрила його, незважаючи на переляк. – Тому не бачу причин для зустрічі.
– О! У нас з вами дійсно немає нічого спільного, але, якщо ви будете в моїх руках, то у мене з'явиться спосіб тиснути на пана Ейнара.
《 – А Ейнар виявився правим щодо Вальтарського і передбачив такий варіант, - відсторонено подумала я》.
Він почав наближатися, а у мене не було ніякого шляху для відступу. Спиною я вперлася в двері ліфта, а сходи перекрив один із здорованів.
Прокляття!
– Ви ж розумієте, що вам дорого доведеться заплатити за шантаж. - Викинула я останній козир на стол. – Ейнар не та людина, яка так просто усе забуде.
– А тоді мені вже буде начхати. – Він зробив якісь жести руками і, націлившись саме на мене, наказав спати.
В паніці прикрила руками обличчя. Мені не треба й стикатися з магією, щоб з впевненістью заявити про його можливості приспати звичайну людину.
Напевно.
Хто знає, що повинно було відбутися наступної миті, ось тільки я нічого не відчула. Анінайменшого натяку. Про те, щоб заснути мови не йшло.
« – Може, він шахрай? - промайнула думка в голові》.
– Що за чортівня? – Лайка Вальтарського змусила відкрити очі та обличчя. Він з нерозумінням роздивлявся мене. – Хто ти? Чому закляття сну не подіяло?
Він у мене питає? Я схожа на мага зі стажем?
Вальтарського не зупинило те, що сталося. Він знову повторив закляття. Черговий провал змусив його роздратовано вилаятися. І, скоріше за все, йому набридло возитися зі мною, тому що наказав здорованям за його спиною приспати мене звичайним способом.
Коли я вже збиралася голосно закричати: «На допомогу», «рятуйте», двері ліфта роз'їхалися і я потрапила прямісінько в руки до Ейнара. Чаклун завмер, ошелешеним поглядом роздивляючись чоловіків, які оточили мене. А через якусь мить в темних очах чаклуна спалахнула неприхована злість та огида.
– Шанай! Не можна і на секунду відійти. Усіляка наволоч тягне руки до того, що належить мені. - Ейнар помітно скривився. 
Не будь я настільки переляканою то обов'язково прийнялася читати нотації про його впевнене «належить мені». Подібні фрази бісили!
– Ти, жовторотий, як смієш…
Не звертаючи уваги на обурення Вальтарського, Ейнар поглянув на мене, коротко наказавши йти до квартири. Ослухатися в той момент я б не посміла. Обережно пройшла попід стіною, минаючи грізну трійцю. Не знаю як, але впевнена, Ейнар в змозі вирішити проблему з Вальтарським.
А я поки заспокоюся.
Варто було зачинити двері, залишити чоловіків за межами квартири, як я з полегшенням видихнула. Та чи дійсно я могла видихнути? Розібравшись із взуттям, я попрямувала до шафи для верхнього одягу,  збираючись зняти куртку. Ноги підкосилися раптово і все, що я встигла це схопитися рукою за дверцята шафи. Інакше вже звалилася б на підлогу.
– Ксюшо? - покликали мене одночасно бабуся та Еліна.
Я не відреагувала, чим налякала обох. Вони почали метушитися навколо мене і питати про самопочуття, та чи треба викликати швидку. Сил на відповідь не знайшлося.
Кров прилила до щок. Я відчувала, як стрімко вони починають червоніти. Невже тиск скаче через сильне хвилювання? Однак, замість  очікуваної загальної слабкості, тіло наповнювалося відчуттям легкості та ейфорії. Я ніби відчувала, як прекрасне відчуття розганяється по венах, кожна клітина в організмі кричала про це. Воно змушувало по-дурному хихотіти, викликало бажання кружляти по кімнаті та казати усім і кожному наскільки наш світ чудовий.
Ейнар, коли  зайшов до квартири, проблему цю посилив. Погляд сковзнув по красивим рисами обличчя і  зупинився на прекрасних червоних губах. Ох, чому ж раніше не помічала?
« – Ні. Я ж не збираюся..? – Але всю паніку, разом з іншими  розумними думками, змило в потоці більш цікавих роздумів. Про непогано складену фігуру та плечі чаклуна, наприклад».
Навіть не чула схвильований голос Ейнара та його питання, що зі мною. Я захихотіла, відчуваючи нову дозу дивних відчуттів в крові, які охоплювали мене. Відчепилася від шафи та повністю ігноруючи бабусю з Еліною, я зробила крок до чаклуна. Увесь час я була не в змозі відірвати від нього погляду. Немов хлопець напроти був тим самим червоним яблуком, яке Диявол пропонував Еві. Спокусливим гріхом.
Останній крок змусив серце стукотіти швидше. Схопила Ейнара за куртку та без зайвих слів притягнула нічого не розуміючого хлопця ближче і поцілувала. Руки потягнулися до його шиї, бажаючи  обійняти, та ледь пальці доторкнулися до чужої шкіри, як в ту ж мить зісковзнула вниз. 
Світ поринув у темряву.