11

 **
Наступна година була, як у тумані. 
Ейнар перекинувся декількома фразами з незнайомцем і з'ясував,  що маємо справу зі світлими магами, після чого з'явилися ще люди. Вони застосували магію та приспавши трійцю друзів,  кудись їх потягнули. Незнайомець запевнив нас, що їм лише зітруть пам'ять про цю ніч та доставлять додому живими. 
А ось стосовно нас у нього були інші плани. З доволі милою посмішкою нам запропонували побесідувати у більш затишному місці. Ейнар погодився. 
Лише коли ми напрявлялися до чорного мікроавтобуса до мене дійшло, чому Ейнар не сперечався. Його хода була якась нестійка і час від часу він опирався на мене. Все ж ця битва з зомбі виснажила його.
Нас привезли до великої будівлі, яка дуже нагадувала навчальний заклад, а потім відвели у великий кабінет. Триматися якомога ближче до Ейнара було, як і раніше, задачею номер один. Я не відчувала себе комфортно порядом з магами. Не могла я довіряти двухметровим велетням,  які можуть тебе скрутити у бараній ріг одним поглядом.
" – Ага, думается мені, що й Ейнару немає сенсу з ними тягатися. Не в його стані. Якби самій не довелося захищати його! – спало на думку, але все рівно схопилася за край куртки Ейнара".
Чаклун якось здивовано поглянув на мою руку, поки нам ввічливо запропонували присісти на диван, а після заговорив з  підбадьорливим тоном в голосі:
– Не хвилюйся. Ніхто не посміє зашкодити тобі.
Зі змученою посмішкою на обличчі сіла поряд з ним. А ще в минулу п'ятницю моє життя було таким спокійним, звичайним, ніяких тобі зомбі. Я дивилася смішні відео з котиками. Прекрасно ж все було!
Коли у всесвіті стався збій? За що Господь вирішив  мене покарати?! Я у чомусь провинилася?
Не пройшло і тижня після зустрічі з Ейнаром, а я вже встигла дізнатися про магів, драконів, піти на кладовище і ледь не стати там пізньою вечерею для зомбаків. Тепер нас притягнули невідомо куди начебто світлі маги. Чого очікувати далі? Єдинорогів? Армагеддона?!
– Пробачте, якщо змусив вас чекати, – вже знайомий та  приємний чоловічий голос змусив нас озирнутися. Чоловік середніх років пройшов до крісла напроти нас і всівся. – Дозвольте представитися, мене звуть Олександр Вальтарський. Окрім того, що я - світлий маг, також я заступник  директора цієї школи магії!
Ейнар не був налаштований дружелюбно. Навпаки, хлопець виглядав напруженим та незадоволенним. Було зрозуміло,  що ніякі світські та довгі бесіди продовжувати він не має наміру.
– Начхати. Притягнули нас сюди навіщо?
Вау. Майже за тиждень до його запаса слів увійшло таке слово як "притягнули".
– Вас не тягнули, а мирно привели сюди. Мої люди помітили тебе на кастингу у середу. Ти виділявся серед інших учасників і я попросив прослідкувати за тобою. Не прогадав.
Мовчання зі сторони Ейнара затягнулося, немов він чекав продовження його розповіді. Заступник директора усміхнувся. 
– Ви не з цього світу, я правий?
Він маг? Визначити з якого світу Ейнар здавалося не просто.
Звичайно ж він маг, дурненька я! Інакше якби він зміг обіймати таку посаду у школі магії!
– Кажіть, що хотіли, або ми йдемо.
Здивовано поглянула на Ейнара. Чого це він такий знервований? 
Чоловік несподівано поглянув на мене. Наче тільки помітив.
– Це хто? Ви - та дівчина, у якої Ейнар проживає зараз? Думаю, якщо відбулася наша з ним  зустріч, ніхто більше вашої допомоги не потребує. Данило та Артем проводять вас до ваших друзів, – мав чоловік наувазі трійцю, з якою ми познайомилися сьогодні,–  зітруть пам'ять про те що відбувалося і ви забудете про існування Ейнара.
Кожне нове слово додавало шоку, а після накрило сильною хвилею злості! Він розмовляв зі мною як з дрібною комахою,  яка неймовірно дратує. Де його прокляте відчуття такту!
Але Ейнар сам розтавив усе на свої місця.
– Я просив про щось таке? Якраз таки вашої допомоги я однозначно не потребую! 
Тепер прийшла черга чоловіка нерозуміюче кліпати очима.
– Але ж ми надамо вам житло, роботу...
– Відкривати портали в інші світи можете? 
О. То він злится тому що його не зможуть відправити додому? Однак, в школі магії є гарний шанс знайти спосіб повернутися. А він немов хоче швидше позбутися від кампанії Вальтарського.
– Ніколи не було в цьому потреби.
– В такому разі я теж не бачу потреби спілкуватися з вами! – Лінія рота Ейнара набула жорстких обрисів. – До того ж, вам, пане Вальтарський, не заважало б дізнатися про слово "ввічливість ". Особливо, коли наступного разу захочете щось сказати Ксенії. Бо ще одна грубість в її сторону і я зовсім не ввічливо провчу вас за допомогою свого меча.
Погляди усіх присутніх схрестилися на мечі, який лежав на столику перед Ейнаром, і на мить в кімнаті запанувала незручна тиша. Проте мені було не до цього. Я намагалася заспокоїти своє серцебиття. Звідки це дивне відчуття у грудях? Немов там з'явилося щось дуже гаряче та пурхає, обпікаючи краями серце.
《 – Метелики? – з жахом подумала я і тут же на думку спали знаменита відповідь Блер Волдорф Чаку: – Я люблю усіх божих тварюк,  але цих метеликів треба вбити!》
Ха–ха. Може, це тимчасове помутніння? Ейнар же нічого особливого не зробив. Подумаєш, заступився за мене перед Вальтарським! Нещодавно і сам особливою ввічливістю не відрізнявся.
Скоріше за все, я пропустила частину розмови, бо зовсім нічого не розумію, коли мене хапають за руку і ми швидко йдемо до виходу. Ейнар виглядає ще більш роздратованим. Він посварився з магом? А нам за це нічого не буде? 
На щастя, ніхто не квапиться нас затримувати. Навіть турботливо пропонують підвезти додому. 
***
Вальтарський заскочив Ейнара зненацька своєю появою та пропозицією щодо роботи в школі магії. Варто було обговорити умови, але у ту хвилину поряд знаходилася Ксенія, а почувши грубість мага, він серйозно захотів провчити його. Цей чоловік переходив межі! Бо набагато більше  роботи його цікавила Ксенія. Особливо після сьогоднішньої ночі.
Він подивився на меч у його руках. Наставник завжди стверджував,  що усю міць цього меча не кожному дано пізнати. Що попереднім володарям(окрім, найпершого і четвертого) Темного Полум'я було доступно лише половина його сили. Що Ейнару доведеться пожертвувати чимось заради такої величезної сили, або ж назавжди відмовитися від неї. Недарма цей меч ще прозвали в народі проклятим.
Але ніколи не здогадався б, що ціною є власне життя. Дякую хоч ця жертва не настільки радикальна і справді вмирати не доводиться!
《 – Ейнаре! Ти ж обіцяв захистити мене!》
Коли почув ті слова Ксенії та побачив її до смерті перелякане обличчя, він і сам був у тяжкому становищі. Кляті зомбі все не закінчувалися. Вони усе прибували і прибували. В якийсь момент Ейнар навіть подумав, що переоцінив свої сили. А ще Ксенія чомусь опинилася за межами кола і, щоб вона залишалася в полі зору, наказав стояти на місці та не метушитися.
Кулон на її шию Ейнар повісив не для краси. В момент небезпеки він повинен буде захистити її. Проте кулон працює завдяки його магії  і саме через її брак у нього зараз були великі сумніви.
Зазвичай він міг би послати в зомбі якесь заклинання, але використання магії ослабить захисне коло. Навряд чи Ксенія захоче побачити смерть когось із цих людей, або ж піти звідси без них. Треба виводити усіх. Однак, саме у цей момент одні зомбі давили на нього зі сторони дороги, а інший підбирався усе ближче до наляканої дівчини. А ті слова про його обіцянку додали масла у вогонь.
Ейнар не міг підвести її.
За якісь секунди він проаналізував, як краще добратися до Ксенії. Йому навіть не було важливо чи зможе вибратися він сам з цієї ситуації,  усі думки були про Ксенію. Лише про її безпеку.  Таке з ним було вперше, зазвичай він не дозволяв емоціям взяти гору і діяв з холодним розрахунком. Тоді ж останні крихти магії кудись випарувалися і на кладовище опустилася повна темрява і тиша, яку переривали хрипіння зі сторони зомбі.
Ні! Нутрощі неначе усі почали сковувати льодом. Цього не може бути!
Можливо, посприяв емоційний стрибок. Але наступної миті надписи на мечі почали спалахувати і Ейнар відчув, як магія з новою силою починає вирувати у його тілі. Аж занадто сильно. Він не був готовий  до такого повороту, але скориставшись моментом, вчасно промовив стародавнє сильне заклинання і направив увесь потік магії на знищення зомбі. Після цього вдалося вгамувати неконтрольовану енергію в тілі.
Так. Його магія повернулася у значно більшій кількості, проте було одне "але". Велике таке, жирне. Коли не тримав у руках меч  він ще міг користуватися магією, але його немов відімкнули від живлення. Без доступу до джерела магічної енергії через деякий час він знову втратить здібність чаклувати.
Що ж це виходить? Треба постійно носити меч? І як це зробити на Землі, де тебе загребуть в поліцію за носіння холодної зброї?
***